Читать книгу 5 зірок для Лоли - Ізабель Абеді - Страница 3

Мене звуть Лола Фелозо. Мені одинадцять років і дев’ять місяців. Я живу в Гамбурзі на вулиці Бісмарка, 44, ходжу до п’ятого класу районної школи, і мені ой як треба, щоб ви мене пожаліли. З радістю придумала б для своєї історії цікавіший початок, та вона, на жаль, почалася, коли я занедужала. Ех, коли б у мене були грип або апендицит, чи бодай якийсь епіфізеоліз капітіс феморіс. Ця хвороба була у моєї найкращої подруги, яка торік вивихнула тазостегновий суглоб, і відтак їй довелося якийсь час роз’їжджати в інвалідному візку. Але тепер вона вже чудово ходить, а перед канікулами навіть виграла медаль на змаганнях із легкої атлетики. А мені доводиться проводити безсонні ночі в своєму ліжку, гадаючи, чи видужаю я коли-небудь.

До березневих канікул я сном-духом не знала, що така хвороба, як моя, взагалі існує. Але коли я планувала друге весілля своєї тітки, усе стало ясно: у мене криза особистості.

Якщо ви поцікавитеся, що ж це означає, то опинитесь у тій самій ситуації, що й я під час березневих канікул. Коли я попросила свою тітку пояснити, вона відповіла фразою, яку лише недавно вивчила німецькою: «Weiß Gott» (Бог його знає), – адже всі її думки були про весілля, до якого вона ще мала розлучитися. Та це досить заплутана історія, і я розповім її трохи пізніше.

Довелося мені самій давати собі раду з хворобою. Це забрало у мене добрих дві години, бо в словнику іноземних слів мінімум тринадцять значень на кожне слово. Тому навіть здоровим користувачам словників загрожує важке перевантаження мозку. Але не буду вас мучити і коротенько розкажу, що я там розкопала.

Отже, на кожне слово в назві моєї хвороби у словнику знайшлося тлумачення. Слово «особистість» – identity – прийшло з латинської мови, означає воно неповторну й унікальну людську істоту. Це б ще нічого, але «криза» – слово родом із Греції, і означає воно надзвичайно небезпечну ситуацію. І коли латинська «особистість» з’єднується з грецькою «кризою», стає так кепсько, що людина взагалі перестає розуміти, хто вона така. У запущених випадках ця хвороба може спричинитися до справжньої трагедії. Нещодавно мама розповідала про чоловіка, який бігав по тротуару в самих підштанках, але зі скальпелем у руці, і кричав, що він правнук Віннету і мусить виконати місію, доручену йому богинею Массака. А насправді він був викладачем географії з Білефельда, та якось про це забув. Може, вони там якраз проходили індіанців із Дикого Заходу, і учні накинулися на нього з кольтами через погані оцінки. Шкода тільки, що мама нічого про це не могла сказати, та й про місію богині теж. Так це й залишилося невідомим, позаяк чоловіка схопила поліція й запроторила до психушки. Скальпель у нього, звісно, відібрали, і лишалося сподіватися, що в поліції йому видали бодай сорочку – адже було це взимку. Зараз, правда, весна, і я сподіваюся, що зі мною нічого подібного не трапиться. На щастя, я страждаю від кризи особистості тільки наполовину – наприклад, удень я точно знаю, хто я. Ось чому я з цього й почала розділ.

Та навіть коли я була цілком здорова, у мене часом з’являлися інші особистості. Наприклад, коли я лежала вночі в ліжку і не могла заснути. Я уявляла, як було б чудово, коли б я була не Лолою Фелозо, а ким-небудь іншим. Коли я ставала у мріях знаменитою поп-зіркою, мені не давали проходу численні шанувальники. Коли я була репортером, то брала інтерв’ю у злочинців у в’язницях. А в ролі шпигунки я викривала методи роботи ресторанних критиків. Список моїх нічних особистостей дуже довгий, але в усіх випадках я була знаменитістю і виплутувалася з найкарколомніших пригод живою і здоровою, а коли прокидалася вранці, знову виявлялася самою собою.

Я й була самою собою, коли почалась уся ця історія. Вночі я лежала в ліжку і міркувала, ким би мені стати. Я з усієї сили намагалась вигадати собі нову нічну особистість. Бабуся завжди каже, що чим вище вилізеш, тим болючіше впадеш. І навіть найвидатніші люди час від часу набивають ґулі. Тому перед березневими канікулами у мене була досить скромна друга особистість.

Я стала черницею. З чистим серцем, припоручивши себе Божій ласці, я молилася у відлюдному монастирі за мир в усьому світі. Тут мені явився ангел небесний і закликав допомогти людству. Відтак я роздавала їжу нужденним, навертала на добру путь ковбоїв, викладачів математики і расистів, шила піжами для душевнохворих, щоб вони не бігали вулицями в самих підштанках. Та одного разу вночі до моєї скромної келії пробрався якийсь тип у каптурі, як виявилося, французький священик, викрав мене і на скейтборді одвіз до Парижа. На цьому моя кар’єра черниці урвалася.

У Парижі я стала танцівницею в нічному клубі, але нове життя, на жаль, теж невдовзі закінчилося. На третю ніч до клубу заглянув бразильський танцюрист самби. Після шоу він поцілував мене просто в губи, за що його на смерть забив мій французький коханець. На четверту ніч я обернулася в копача могил, а на п’яту в мене страх як розболілася голова – отак мене доконали постійні зміни професій.

Коли перед канікулами я розповіла про свої проблеми подрузі, вона зморщила носа і запитала:

– Лоло, можливо, це тому, що ти засмучена стосунками з Алексом? Чи, може, ти таємно захопилася Фабіо?

– Ні-ні, – розгублено відмахнулася я. – По-перше, ми з Алексом не розлучилися по-справжньому. По-друге, з Фабіо ми давним-давно з’ясували стосунки. А по-третє, дай спокій моєму особистому життю, ясно?

Торік я через це ледь не збожеволіла.

Фло тільки зітнула плечима, а я зосталася певна, що мою нічну кризу особистості неможливо вилікувати.

Тим часом ця криза, схоже, перетворилася на справжнісіньку епідемію, тому що, крім моєї власної особистості, вона торкнулася купи інших людей та навіть цілих країн. У неділю вранці дідусь повідомив, що прочитав у газеті про економічну кризу, яка теж буцімто родом із Греції. Вона якось там пов’язана з боргами і призводить до того, що люди починають менше їсти й більше читати. Хоч як би там було, але дідусь і папай раптом занервували через те, що в «Перлині півдня» більше не гуде як у вулику. І бабуся почала боятися, що може втратити роботу в книжковій крамниці. Мамина лікарня була напхом напхана пацієнтами (може, якраз через усілякі кризи), але маму це поки не зачепило. Мам із маленькими дітками охороняє закон, і для того щоб отримувати свої гроші, їм не треба ходити на роботу. Та все ж мама без кінця скаржилася, що й вона переживає кризу, бо мій маленький братик день і ніч вимагає циці.

Тому на березневих канікулах ми лишилися вдома, і мама була така, як кулька, з якої випустили повітря. За винятком грудей. Груди у неї перетворилися на двійко справжніх молочних бомб, які після кожного годування малюка знову наповнювались. Зате мій братик став схожий на борця сумо. У нього з’явилося по три складочки на ногах і руках! Втіху від немовляти в домі відчула й Білосніжка. У березні Леандро навчився хапати мою кицьку за хвоста. Через це у Білосніжки почалася криза на ґрунті немовлят, і вона втекла в садок нашої сусідки Вівіан Балібар.

Я жодної кризи не забула? А, до речі! У кінці березня мама Фло – Пенелопа – отримала букет кризантем. Здається, назва цих квітів пишеться інакше, та це не важливо, тому що Пенелопа засмутилася через лист, який було прикладено до букета. То був лист від її подруги Гудрун, у якої саме зараз була життєва криза і син Енцо. Він відіграє важливу роль у тій кризовій ситуації, з якої починається моя історія. Кризова ситуація – це щось ніби катастрофа, пов’язана з приготуванням їжі, переживаннями, анонімними любовними посланнями і…

Стоп! Усе по черзі!

Моя подруга каже, що коли я розповідатиму й далі в тому ж дусі, у вас теж почнеться криза через те, що ви дізнаєтеся кінець історії ще до того, як вона почнеться.

Загалом, краще я повернуся назад і почну все спочатку – з одного вечора наприкінці березня, коли до кризової ситуації було ще далеко.