Читать книгу 5 зірок для Лоли - Ізабель Абеді - Страница 5

Решта вечора минула досить безладно, але справжній хаос почався тільки наступного ранку. Моя подруга каже, що у мене погана звичка все розповідати не по порядку, а забігати наперед. Гаразд. Тоді краще я продовжу з того місця, де зупинилася: з вигуку Пенелопи.

Коли мама Фло отямилася, вона тільки й змогла видавити:

– Гудрун? Як ти тут опинилася?

Триока Гудрун із розгону плюхнулася на Джефів стілець і заявила:

– Мене привів сюди чай!

– Що? – Пенелопа все ще не могла відітхнути.

– Чай, люба, – дзеленькнула своїми балабончиками Гудрун. – Здогадуєшся? Давня добра суміш для ворожіння з індійського і китайського листкового чаю. Раніше ми завжди намагалися пророкувати з її допомогою майбутнє. Пам’ятаєш колишні дикі часи у Бразилії? Там ще був один такий маленький-маленький кораблик… – Гудрун хихикнула і кинула змовницький погляд на Пенелопу, яка тільки розгублено хитала головою.

Джеф і Фло схрестили руки на грудях і повсідалися на підвіконні.

– Мабуть, там мені й треба було б залишатися, тоді б у мене не почалася криза, – провадила далі Гудрун. Вона схопила зі столу Пенелопин келих і ковтнула рисового вина. – Якби ти тільки знала, що зі мною сталося! Але сумувати я не збираюся, тому що хочу знову взяти в свої руки власне життя. І знаєш що мені напророкували чаїнки в чашці? Га?

Ніхто не відповів, і я подумала: невже ця жінка з балабончиками в індійському вбранні ще й з чашками розмовляє? Ще одна кандидатура для психушки. Залишається сподіватися, що вона в теплій нижній білизні, адже сьогодні віє сильний холодний вітер з моря, що для Гамбурга не дивина.

– Чаїнки напророкували мені корабель! – захоплено заявила Гудрун, не дочекавшись відповіді, позаяк Пенелопа, схоже, остаточно проковтнула язика. – А ти сама знаєш, що це означає, Пеннілен.

Гудрун ніжно глянула на сина. Той влаштувався на стільці Фло і собі на втіху вивуджував виделкою з мисочки шматочки риби, не випускаючи з другої руки камеру, націлену на обличчя Пенелопи. Мама Фло знизала плечима, а у Джефа трохи піднялися куточки рота, наче він ледве стримував усмішку.

– Це означає, що мій корабель скоро прибуде в гавань, – повідомила Гудрун. – І що з цього випливає?

– Чай? – припустив Джеф.

Фло захихикала, а Пенелопа сховала обличчя в долонях.

– Помиляєтеся! – зраділа Гудрун. – Корабель символізує внутрішній світ, до того ж він провіщає багатство і кохання. Але тільки якщо вибере правильну гавань. Тоді я почала міркувати про те, яку ж гавань для мене вибрали боги, – тут вона підморгнула Пенелопі. – Я вже знала, що ти живеш у Гамбурзі і навіть записала диск бразильських пісень. Я понишпорила в Інтернеті і дізналася, що ти працюєш офіціанткою в «Перлині півдня», а та розташована якраз поряд із гамбурзьким портом. І ось ми з Енцо тут! За барною стійкою стояв такий чарівний бразилець, якого можна цілувати без передиху. Я відразу побачила його ауру – абсолютно жовта…

При цих словах Гудрун змахнула своїм убранням. Я гарячково намагалася переварити інформацію, яка так і сипалася з неї.

Корабель у чайній чашці?

Чарівний бразилець із жовтою аурою?

Не уявляю, що таке аура, але те, що чарівний бразилець – це мій папай, я здогадалася майже відразу. «Перлина півдня» – це наш ресторан, а про поцілунки з папаєм – швидше за все, жарт.

– Чарівний бразилець – мій тато, – заявила я і про всяк випадок додала: – Він щасливий у шлюбі. І припини, будь ласка, мене знімати! – Останні слова я адресувала Енцо, який націлив об’єктив камери прямо мені в обличчя.

– Я більше не цікавлюся земними чоловіками, сонечко, – заспокоїла мене Гудрун. – Мені цього добра і в Бразилії вистачило. Правильно, Пеннілен? – Вона з усмішкою штовхнула Пенелопу в бік. Та зніяковіла так, що, схоже, ладна була б полетіти на космічному кораблі до найдальшої галактики, якби мала таку змогу. – Але цей бразильський бармен не захотів тебе виказувати, – вела далі Гудрун. – Довелося повипитувати у його колеги Фелікса. Він був такий люб’язний, що повідав нам, що ти у свого нового кавалера. І ось ми з Енцо тут! Пам’ятаєш мого сина? Він здорово виріс, правда? Скажи «добрий вечір», золотко!

– Добрий вечір, золотко, – пробубонів хлопчик.

Він перевів камеру на Фло. Не встигла подруга відреагувати, як до неї кинулася Гудрун і, подзенькуючи, обійняла.

– А ти, певно, дочка Пеннілен – Флора-Джеральдіна! І зараз ти ще більше схожа на свою

маму, ніж раніше. Але у тебе Ерікова аура. Як справи у твого тата? Він усе ще борознить океани під піратським прапором, як Єфраїм Довгапанчоха?

Гудрун перевела захоплений погляд із Фло на Енцо, потім знову на Фло.

Фло охнула. Тепер настала й моя черга роззявити рота. Я дещо чула про батька Фло. Але те, що пролунало зараз, виявилося для мене чимось абсолютно новим, і я не була певна, чи добре я почула.

– Невже це правда? – спитала я Пенелопу.

– Авжеж, правда! – заявила Гудрун так, ніби це було усім відомо. – Коли ми з Пеннілен повернулися з Бразилії, в Дюссельдорфі ми познайомилися з Еріком, а за рік усі разом вирушили в морську подорож.

Пенелопа не прохопилася й словом, а я готова була луснути з цікавості. Я знала, що раніше Пенелопа працювала в рибній крамниці в гавані. Згадувала вона і про поїздку до Бразилії. Але я навіть гадки не мала, що в неї була така бурхлива молодість – із подорожжю на піратському кораблі. Я скоса зиркнула на Фло. Та знову схрестила руки на грудях і втупила очі в Гудрун так, ніби ладна була вбити її на місці. Але жінку в сарі і з балабончиками на зап’ястях та щиколотках це збентежити не могло.

– Ми цілий рік проплавали на Еріковому кораблі, – захоплено розповідала вона. – Флора навіть народилася у відкритому морі. Ніч була бурхлива, на щастя, у нас на борту знайшлася медсестра. Енцо у той час не було ще й рочка, і ми мріяли, що наші діти житимуть на якому-небудь далекому-далекому острові. Пам’ятаєш, Пеннілен?

Пенелопа невпевнено кивнула. Фло обсмикнула свою футболку з черепом і глянула на Енцо. Той підморгнув їй і посміхнувся.

– Та у богів, очевидно, були інші плани, – не вгавала щебетати Гудрун. – Ти маєш гарний вигляд, люба Пеннілен. І твій новий кавалер… – Гудрун зміряла Джефа поглядом з голови до п’ят. – Аура сірувата, але це, звичайно ж, від клімату. Ах, сонце моє, ти й не уявляєш, яка я рада, що опинилася тут…

Гудрун шльопнула добрячу порцію «гонг вао чжи дінг» на тарілку, налила собі рисового вина і, сьорбаючи й голосно поплямкуючи в паузах, стала ділитися з нами своїми планами на майбутнє.

Двома словами, було це так: Гудрун покинула квартиру в Мюнхені і роботу в індійському ресторанчику, щоб почати цілком нове життя. Вона забрала сина зі школи і тепер збиралася розпочати пошуки нового житла.