Читать книгу Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковский, Andrzej Sapkowski - Страница 4

За два дні після того

– Дуже просимо, шановна, – владно кивнув Белогун, король Кераку. – Дуже просимо. Слуги! Стільця!

Стелю кімнати оздоблював плафон, фреска, що зображувала вітрильник серед хвиль, тритонів, гіпокампів[4] і створінь, що нагадували омарів. А фреска на одній зі стін була мапою світу. Мапою, як давно вже ствердила Корал, абсолютно фантастичною, що небагато спільного мала зі справжнім розташуванням суходолу та морів. Але красива та зроблена зі смаком.

Двоє пажів притягли та встановили важкезне різьблене карло. Чародійка всілася, поклавши руки на бильця так, аби її вкриті рубінами браслети стало добре видно й щоби неможливо було не звернути на них уваги. На завитому волоссі мала вона ще й рубінову діадемку, а в глибокому декольте – рубінове кольє. Усе спеціально для королівської аудієнції. Хотіла справити враження. І справляла. Король Белогун витріщав очі, не зрозуміти, чи на рубіни, чи на декольте.

Белогун, син Осмика, був, можна сказати, королем у першому поколінні. Татко його згромадив досить значний маєток на морській торгівлі, а також, здається, на морському розбої. Прикінчивши конкурентів і монополізувавши каботажні плавання в регіні, Осмик проголосив себе королем. Акт самозванчої коронації, по суті, лише формалізував статус-кво, тож не породив великих застережень і не викликав протестів. Трохи раніше в результаті приватних війн і воєнок Осмик уладнав прикордонні та владні конфлікти із сусідами – Верденом та Цідарісом. Стало відомо, де Керак починається, де закінчується й хто там володарює. А раз володарює, то є він королем, а тому надається йому такий титул. Природним чином титул та влада переходять від батька до сина, тож нікого не здивувало, що після смерті Осмика на троні сів його син Белогун. Щоправда, синів Осмик мав більше – ще, здається, чотирьох, але всі вони зреклися прав на корону, один навіть начебто добровільно. Таким ото чином Белогун владарював у Кераці вже років бодай більше двадцяти, згідно з родинною традицією отримуючи зиски з корабельного будівництва, транспорту, риболовлі та піратства.

Тепер же, сидячи на троні, на підвищенні, у соболиному ковпаку, із берлом у руці, король Белогун давав аудієнції. Величний, наче жук-гнойовик на коров’ячій купі.

– Шановна й мила нам пані Литто Нейд, – привітав він. – Наша улюблена чародійка Литта Нейд. Вирішила знову провідати Керак. І, напевне, знову надовго?

– Корисне мені морське повітря. – Корал провокаційно поклала ногу на ногу, демонструючи туфельки на модній пробці. – За ласкавим дозволом вашої королівської милості.

Король обвів поглядом синів, що сиділи поряд. Обидва рослі, наче жердини, нічим не нагадували батька, кістлявого, жилавого, але не дуже показного зростом. Самі вони на братів схожі не були. Старший, Егмунд, чорний, наче крук, Зандер – трохи молодший, майже блондин-альбінос. Обидва поглядали на Литту без симпатії. Очевидним чином дратував їх привілей, згідно з яким чародії в присутності королів сиділи, тож на аудієнціях їм надавали стільці. До того ж привілей той мав загальне розповсюдження, і не можна було не звертати на нього уваги нікому, хто хотів би вважатися цивілізованим. А сини Белогуна дуже хотіли такими вважатися.

– Ласкавий дозвіл, – повільно промовив Белогун, – ми надамо. За однієї умови.

Корал підняла руку й уважно придивилася до своїх нігтів. Мало то просигналізувати, що умови Белогуна мала вона деінде. Король сигнал не вловив. А якщо й уловив, то вміло це приховав.

– Дійшло до вух наших, – сапнув гнівно, – що бабам, які дітей мати не бажають, шановна пані Нейд магічні декокти надає. А тим, що вже вагітні, допомагає плід скинути. А ми тут, у Кераці, процедуру таку за неморальну вважаємо.

– Те, на що жінка має природне право, – сухо відповіла Корал, – неморальним бути не може ipso facto[5].

– Жінка, – король випростав на троні худу постать, – має право очікувати від чоловіка лише двох подарунків: на літо вагітності, на зиму – лаптів із тонкого лика. Як перший, так і другий подарунок має завданням своїм заякорити жінку в домі. Бо дім є місцем для жінки відповідним, приписаним їй природою. Жінка з великим черевом та з потомством, вчепленим у її спідницю, від дому не віддалиться, і не спадуть їй на думку жодні дурнуваті ідеї, а це гарантує душевний спокій і чоловікові. Спокійний душевно чоловік може важко працювати заради примноження багатства й добробуту свого володаря. Чоловікові ж, який працює в поті чола свого й без передиху, спокійному за своє стадо, також не спадуть на думку жодні дурнуваті думки. А коли жінку хтось намовить, що може вона народжувати, якщо захоче, а якщо не захоче, то й не мусить, коли хтось до того ж підкаже їй спосіб та підсуне засіб, тоді, шановна, тоді-то порядок суспільний починає хитатися.

– Так воно і є, – втрутився княжич Зандер, уже віддавна видивляючись нагоди, аби втрутитися. – Власне так!

– Жінка, яка не бажає материнства, – продовжував Белогун, – жінка, яку не прив’яжуть до дому черево, колиска й дітлахи, скоро піддасться хтивості, це справа будь-кому очевидна та неминуча. Тоді й чоловік втратить душевний спокій і рівновагу духу, а в попередній гармонії його щось заскрегоче та засмердить, та що там: виявиться, що ніякої гармонії там немає, як немає й жодного ладу. Особливо того ладу, у якому природною є щоденна важка праця. А також і те, що від важкої праці тої отримую і я. А від думок таких лише один крок до безладдя. До комплоту, бунту, заколоту. Ти зрозуміла, Нейд? Хто дає бабам засоби, що запобігають вагітності чи роблять можливим її переривання, той нищить суспільний порядок, під’юджує до крамоли та бунту.

– Так воно і є, – втрутився Зандер. – Вірно!

Литта якось мало переймалася збереженням вдаваного авторитету та владності Белогуна, бо ж достеменно знала, що як чародійка вона недоторканна, а єдине, що король може, – це теревенити. Утім, стрималася від того, щоби прямо повідомити йому, що в королівстві його скрегоче та смердить уже віддавна, що ладу в ньому стільки, як кіт наплакав, а єдина гармонія, яку знають мешканці, – то інструмент музичний, різновид акордеона. І що вплутувати в те жінок, материнство чи його небажання – доказ не лише мізогенії, але й кретинізму.

– У твоєму другому висновку, – сказала вона натомість, – уперто повертався мотив помноження багатства й добробуту. Я чудово тебе розумію, бо й мій власний добробут дивовижно мені до вподоби. І я ні за що у світі не відмовлюся від усього, що добробут мені забезпечує. Я вважаю, що жінка має право народжувати, коли хоче, і не народжувати, коли не хоче, але через це не стану дискутувати, бо кожен має право на якісь там погляди. Зверну лише увагу, що за надану жінкам медичну допомогу я беру платню. Це досить посутнє джерело моїх прибутків. У нас, королю, економіка вільного ринку. Не втручайся, дуже прошу, у джерело моїх прибутків. Бо прибутки мої, як ти добре знаєш, це також прибутки Капітулу й усього братства. А братство геть погано реагує на спроби ущемлення своїх прибутків.

– Чи не намагаєшся ти мені погрожувати, Нейд?

– З чого б то? Мало того, я заявляю про допомогу й співпрацю, що заходить ген як далеко. Знай, Белогуне, що якщо через експлуатацію та грабунки, які ти впроваджуєш, дійде в Кераці до безладдя, якщо запалає тут, пишномовно кажучи, смолоскип бунту, якщо підніметься бунтівний мотлох, аби витягнути тебе звідси за шию, скинути з трону й відразу після того повісити на сухій гілляці… Тоді зможеш розраховувати на моїх побратимів. На чародіїв. Прийдемо ми з допомогою. Не допустимо ані заколотів, ані анархії, бо й нам вони не з руки. Тож отримуй і примножуй багатство. Примножуй спокійно. І не перешкоджай примножувати іншим. Дуже прошу й добре тобі раджу.

– Радиш?! – аж захлинувся, устаючи зі стільця, Зандер. – Ти радиш?! Батькові?! Батько є королем! Королі порад не слухають, королі наказують!

– Сідай, сину, – скривився Белогун, – і сиди тихенько. А ти, чарівнице, слухай сюди. Маю тобі дещо сказати.

– Ну?

– Я беру собі нову дружину… Сімнадцять рочків… Вишенька, скажу тобі. Вишенька на кремі.

– Вітаю.

– Роблю я це з поглядів династичних. Через турботу про спадкоємність і лад у державі.

Егмунд, який доти мовчав, наче камінь, підвів голову.

– Спадкоємність? – гарикнув, а злий блиск його очей не оминув уваги Литти. – Яку таку спадкоємність? Ти маєш шістьох синів і вісім дочок, враховуючи побічних! Мало тобі?

– Сама бачиш, – махнув кістлявою рукою Белогун. – Сама бачиш, Нейд. Мушу подбати про спадкоємність. Чи маю залишити корону й королівство тому, хто таким ото чином звертається до батька? На щастя, я ще живу й правлю. І правити маю намір довго. Як уже сказав, я одружуюся…

– І?

– Якби… – Король почухав за вухом, глянув на Литту з-під примружених повік. – Якби вона… Моя нова дружина, значить… Звернулася до тебе по ті засоби… Забороняю тобі їх давати. Бо я проти таких засобів! Бо воно аморально!

– Можемо про те домовитися, – усміхнулася чарівно Корал. – Твоїй вишеньці, якщо вона звернеться, я їх не надам. Клянуся.

– Оце я розумію, – просяяв Белогун. – Ось, прошу, як ми чудово зуміли домовитися. На ґрунті взаємної поваги й обопільного порозуміння. Бо навіть відрізнятися треба ладно й складно.

– Це вірно, – втрутився Зандер. Егмунд напружився, вилаявся стиха.

– У межах поваги й порозуміння, – Корал накрутила рудий локон на палець, глянула уверх, на плафон, – а також піклуючись про гармонію та лад у твоїй державі… Маю певну інформацію. Довірену інформацію. Мені огидне доносительство, але шахрайство та злодійкуватість огидні мені ще більше. А йдеться, мій королю, про нахабні фінансові зловживання. Є ті, які намагаються тебе обкрадати.

Белогун нахилився на троні, а обличчя в нього по-вовчому скривилося.

– Хто? Прізвища!