Читать книгу Самсон і Надія - Андрей Курков - Страница 12
11
Оглавление– Василю, чаю зроби! – крикнув товариш Найден комусь, побачивши вчорашнього заклопотаного письмовим столом візитера, що піднімається сходами з червоними поручнями.
Завів Самсона Найден до того ж кабінету, і вразився хлопець відразу змінам, які сталися за ніч, – тепер крім його столу та стільця під другою стіною стояла книжкова шафа без книг, а обабіч – два масивні купецькі крісла. Перед правим із них – шаховий столик.
– Сідайте! – вказав Найден саме на це крісло, біля якого столик стояв. – Зараз чаю поп’ємо!
Самсон обережно опустився, і прийняло його крісло, мов якусь значну особу. Посадило воно його в себе м’яко й шанобливо. Так, що навіть сам він себе на мить важливим відчув.
– Прочитав я вашу реляцію, – видихнув задумливо Найден. – Добре пишете!
У кабінетне приміщення зайшов із двома кухлями чаю сутулий, сивуватий підстарок. Простягнув один кухоль Найдену, який опустився в друге крісло, а другий – Самсону.
– Добре пишете, – повторив Найден, коли Василь вийшов. – Давно так легко не читав! І думки вмієте висловлювати точно й детально!
– Дякую, – відповів Самсон на вихвалки, чекаючи від мовця якнайшвидшого переходу до суті питання.
Суть питання теж прозвучала, але візитера не втішила.
– Змушений накласти на вашу реляцію відмову, – після паузи сказав Найден сумно. – Відповідального співробітника, який реквізував стіл, покараємо за дві провини за посадою: за реквізицію того, що не підлягає реквізиції, і за невидачу документа про реквізований стіл. Але стіл, – Найден кинув на згаданий предмет розмови замислений погляд, – стіл нам дуже потрібен. Справ усе більше, а працювати немає за чим, та й майже нікому…
Він повернувся тепер обличчям до Самсона й подивився на нього вичікувально.
Самсон знітився. Зрозумів він, що даремно ввечері напередодні так старався виводити олівцем по паперу переконливі думки.
– Я бачу, він вам дорогий, – співчутливо додав Найден.
– Це стіл батька, у шухляді його… наш сімейний паспорт…
– Ну, ці документи скоро не матимуть сенсу, видамо нові, – Найден відпив гарячого чаю і, мабуть, обпік губу об вінця кухля, скривився.
– А ви до денікінців як ставилися? – запитав, відвернувшись від опіку.
– Ніяк, погано.
– А до гетьмана?
– Як усі, – обережно відповів Самсон. – Так само, як і до його німців!
– Ага, – закивав Найден. – А директорії співчували?
– Чому? – здивувався хлопець питанню.
– А нашій, робітничій владі?
Самсон подивився раптом на співрозмовника з реальною жалістю в погляді.
– Вам співчуваю, – сказав він, маючи на увазі саме цього втомленого, не виспаного співрозмовника з майже втраченими через спосіб життя рисами обличчя.
Найден помовчав, потім підійшов до столу, узяв написану напередодні реляцію, знов опустився в крісло.
– Я можу вам допомогти, тільки якщо ви захочете допомогти нам, – сказав він.
– Це як же?
– Ми мусимо зупинити вуличний бандитизм і безлад. Нам потрібні рішучі, – при цьому Найден кинув погляд на пошарпану бинтову пов’язку Самсона, – рішучі й грамотні люди… Якщо ви погодитеся, цей стіл буде вашим робочим столом! І весь кабінет буде вашим! Ми тут іще канапу поставимо, щоб можна було відпочити, не покидаючи приміщення!
– Це як? Ким я тут буду? – Самсон роззирнувся на всі боки, приміряючись до кабінету.
– Ну за посадою – це ми вирішимо, а по службі будете боротися з грабунками, будете на варті порядку! Усім, чим зможемо, ми вас забезпечимо. Талони в радянську їдальню я вам зможу хоч завтра видати, якщо погодитеся!
Самсон трохи затримався з відповіддю. У його пам’яті знову блиснула шабля, якою вбили батька, і друга шабля, що відсікла його вухо, вухо, яке лежить тепер тут, у цьому кабінеті, у верхній лівій шухляді батьківського столу. Виходило так, що сам стіл переїхав із квартири до міліцейської установи, щоб помститися за смерть господаря, щоб узяти участь у боротьбі за лад, якого тепер не було ніде, навіть у самій його, Самсона, квартирі, де лежали вкрадені та награбовані Антоном і Федором речі.
– А зброю дасте? – Він подивився на співбесідника пильно, майже вимогливо.
– Звичайно!
– Я згоден, – сказав Самсон, і тут же його губи пересохли. Захотілося чаю, уже трохи прохололого, а значить, не такого пекучого.
– Правильно, – кивнув Найден. – Зараз я принесу папір, і ми все оформимо за правилами.
– І можна буде з шухляд речі забрати?
– Це ж ваш стіл, можете забрати, можете зберігати. Тільки опечатування має товариш Пасічний зняти. Він опечатував, він і розпечатувати має.