Читать книгу Остання крапля - Галина Цикіна - Страница 14

Мирослав Шевченко швидко перебирав папери на робочому столі. На відміну від своїх колег, хлопець полюбляв порядок, і знайти відповідний документ було нескладно. Але зараз думки прокурора літали не навколо робочих справ, тому пошуки затягнулися.

Коли до кабінету постукали, Мирослав нарешті повернувся думками на робоче місце.

– Так, увійдіть! – відповів він, а за мить виявив у себе під рукою документ, який шукав.

– Мирославчику, здрастуй! – увійшла жінка похилого віку.

Лице її вже давно було побите зморшками, до того ж вона покульгувала на одну ногу. Але в поставі й поведінці все ще можна було прочитати інтелігенцію минулого століття. Її сиве волосся було обережно зачесане в пучок. Зуби доглянуті й досі білі. Очі живі. Одягнута була бабуся у старомодне, але охайне пальто з накинутою поверх червоною хусткою. Мирослав упізнав одну із сусідок.

– Доброго дня, Лідіє Степанівно. – Хлопець устав і відставив старенькій стілець. Чомусь поведінка цієї жінки завжди викликала в нього бажання теж згадати про своє виховання. – Чим я можу вам допомогти?

– Я не буду ходити околяса. У мене є деяка інформація щодо вбивці Антоніни.

– Слухаю.

– Скажу відразу, що ви відпустили Ваську дарма. За день до того, як Тоню вбили, я чула, що вони сварилися. Василь купував у Антоніни алкоголь, і часто в борг. Борів, ясна річ, не повертав, бо де в бідного бублик…

Мирослав подумки всміхнувся старечому вислову, але продовжив уважно слухати.

– А того дня, – вела далі Лідія Степанівна, – видно, Антоніна відмовила Василеві в алкоголі. І він почав кричати всіляку гидоту, що аж вуха в’янули.

– Дякую за інформацію. Ми її обов’язково опрацюємо. – Мирослав раптом згадав, що контроль на документі, який він шукав, стоїть до дванадцятої години цього дня.

– То мені треба щось записати?

– А, так, звісно, – відповів хлопець і дав бабусі папірець і ручку.

Пояснювати старенькій, що Василя Іващенка вчора цілий день бачили в місцевому барі, він не став, оскільки все одно мусив за законом прийняти її свідчення. Тому, доки відвідувачка записувала сказане, зайнявся злощасним документом.