Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 42

Весна
День Святого Конона[214]

Оглавление

На Лівобережжі селяни вважають святого Конона покровителем коней. Колишній селянин з Харківщини[215] розповідає таке: «Колись, як ще колгоспів не було і люди жили нормально, то – не те, щоб дуже святкували, а так: ті, що кохалися в конях, збиралися та йшли в шинок і там пили горілку за святого Конона, щоб коні брикали. Розповідали тоді багато всякого. Чув я тоді від людей, що святий Конон був усім конюхам конюх: коні у нього були такі, що самого святого Іллю в огняній колісниці по небесному мосту возив. Як гримить, то мої тато, було, кажуть: «Чуєш, то святий Ілля по небесному мосту калачі везе, а кіньми править святий Конон!»

П'ючи за святого Конона в шинку, впиватися не годилось, бо «хто нап'ється п'яним, того коні поносять», – говорили селяни.

В день святого Конона селяни, бувало, чіпляють у стайні до бантини застрілену сороку – «щоб домовик коней не мучив». Віра в існування домовика була колись поширена по всій Україні Домовик в уявленні народу – це добрий дух дому: «він дім зберігає».

«…Часом домовик дає про себе знати: стукає, гуркотить по закутках, товчеться на горищі… Найбільше він господарює в стайні біля коней: котрого коня полюбить, тому вночі гриву заплітає, пестить його. А якщо не злюбить домовик коня – біда тому коневі: їздить ним, ганяє його. Ранком аж мило на коневі, ніби сто верств пробіг. А щоб не їздив домовик конем і щоб не мучив його, колись господарі цапів у стайнях тримали або чіпляли застрілену сороку до бантини над кіньми, щоб вія на цапові або сороці їздив, а коня не зачіпав».

«…Колись моя бабця – царство їй небесне – на Єфрема Сирина[216] на ніч горня з кашею ставила на запічку для домовика: «Хай, – було, каже, – живиться та хати глядить!» А на Івана Ліствичника[217] кропила стара свяченою водою горище над хатою і стайню, де коні стояли, щоб домовик не бешкетував, бо як розбешкетується, то може хату завалити».

«…А як переїжджали в нову хату, то баба й домовика з собою взяла. В новий горщик жарину поклала, сухих кизяків трохи, щоб чад був, і всі кутки й закутки в хаті і в стайні обійшла та обкурила, шептала щось… Шкода їй було розлучатися, бо – казала вона – домовик був добрий».[218]


Конец ознакомительного фрагмента. Купить книгу

215

С. Я-ко, тепер емігрант, робітник на фармі. Людина вже літня.

216

Препод. Єфрема Сирина – 28 січня за старим стилем або 10 лютого за новим.

217

Препод. Івана Ліствичника 30 березня за старим стилем або 12 квітня за новим.

218

З оповідань Свирида Галушки. Про домовика див. у М. Номиса: «Укр. приказки, прислівья и таке инше», стор. 263.

Звичаї нашого народу

Подняться наверх