Читать книгу Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди - Тал Бен-Шахар - Страница 5

Наближався один із найважливіших в році турнірів зі сквошу. Я не бачив світу білого за тренуваннями і вирішив на додачу до цього сісти на особливу дієту. Попри те, що я завжди вважав за краще здорову їжу – це було необхідною складовою мого тренувального режиму, – я іноді дозволяв собі «поласувати» фаст-фудом.

Однак у ці чотири тижні, що передували турніру, я харчувався самою лише пісною рибою і нежирною курятиною, цілим зерном, свіжою садовиною і городиною. Я вирішив, що маю якось нагородити себе за піст, і це буде дводенний бенкет, під час якого я наїмся гамбургерів як лин мулу.

Тільки-но турнір закінчився, я рушив прямісінько до свого улюбленого закладу, де давали гамбургери. Я замовив чотири штуки, і поки йшов зі своєю «нагородою» від прилавка до столика, зрозумів, як почувалися собаки Павлова, коли чули дзеленчання дзвіночка. Я сів і квапливо розгорнув перший пакунок зі своєю нагородою. Але варто було мені піднести гамбургер до рота, як щось мене зупинило.

Цілий місяць я нетерпляче чекав, коли зможу покуштувати цю смакоту, а тепер, коли вона була просто переді мною, на пласкій пластмасовій таці, я не хотів їсти. Я спробував зрозуміти, чому так відбувається, і саме тоді мені спала на думку метафора щастя, яку я згодом назвав «модель гамбургера».

До мене раптом дійшло, що весь цей місяць я добре харчувався, моє тіло очистилося і я відчував приплив енергії. Я знав, що залюбки з’їм ці чотири гамбургери, але по всьому ще довго почуватимусь нездоровим і стомленим.

Втупившись у тарілку з незайманою їжею, я замислився над тим, що на світі існує чотири різновиди гамбургерів, кожен з яких являє собою відмінний від інших архетип і характеризується специфічними для нього психологічними установками і зразком поведінки.

Різновиди гамбургерів

Перший архетипний гамбургер – той самий, від якого я тільки-но відмовився, – смачна, але шкідлива для здоров’я булочка із сумнівною начинкою. Поїдання такого гамбургера зараз було би благом, адже дало б мені насолоду («нинішнє благо»), але в майбутньому неодмінно обернулося б на зло, бо ж згодом я недобре почувався («майбутнє зло»).

Характерна особливість, яка визначає собою архетип гедонізму, достоту і полягає в тому, що все, що діється наразі, сприймається як благо, але в майбутньому неодмінно обернеться злом. Гедоністи живуть за принципом: «Прагни насолод і уникай страждань»; усі їхні старання спрямовані на те, щоб насолоджуватися життям сьогодні й зараз і водночас ігнорувати потенційні негативні наслідки їхніх вчинків у майбутньому.

Другий тип гамбургера, який спав мені на думку, – це несмачна булочка з пісною вегетаріанською начинкою, приготована виключно з корисних для здоров’я складників. Поїдання такого гамбургера позитивно вплинуло б на майбутнє, бо ж унаслідок цього я був би здоровий і добре почувався («майбутнє благо»), але наразі завдало б мені шкоди, бо ж я бридився їсти цю гидоту («нинішнє зло»).

Цьому гамбургерові відповідає архетип щурячих перегонів. З точки зору «щура», сьогодення не варте виїденого яйця порівняно з майбутнім, отож бідолаха страждає в ім’я якогось сподіваного зиску.

Третій тип гамбургера – найгірший з усіх можливих – одночасно і несмачний, і шкідливий для здоров’я. Якби я його з’їв, це завдало б мені шкоди зараз же, бо ж у цього гамбургера огидний смак, і в майбутньому, адже, з’ївши його, я неабияк підпсував би собі здоров’я.

Найточніша паралель для такого гамбургера – це архетип нігілізму. Він характерний для людини, яка втратила смак до життя; такій особі не до снаги ані насолоджуватися хвилинними радощами, ані прагнути до великої мети.

Однак ці три згаданих мною архетипи аж ніяк не вичерпують усі можливі варіанти – залишається ще один, який нам необхідно розглянути. Що ви скажете про гамбургер, який був би анітрохи не менш смачний, ніж той, від якого я відмовився, і водночас анітрохи не менш корисний для здоров’я за пісну булочку з вегетаріанською начинкою? Гамбургер, який би одночасно містив у собі і нинішнє, і майбутнє благо?

Цей гамбургер – жива ілюстрація архетипу щастя. Щасливі люди живуть спокійно, твердо впевнені, що ті самі заняття, які дарують їм безмір задоволення в сьогоденні, забезпечать повноцінне життя в майбутньому.

Подана нижче діаграма наочно демонструє, як співвідноситься в межах кожного з цих чотирьох архетипів користь теперішня і користь для майбутнього. Вертикальна вісь символізує майбутнє: що вище розташовується точка на цій шкалі, то істотніше майбутнє благо, що нижче – то відчутніше майбутнє зло. А горизонтальна вісь діаграми символізує наше нинішнє життя: що правіше – то істотніше нинішнє благо, що лівіше – то відчутніше нинішнє зло.

Архетипи, якими я тут їх подаю, – це суто теоретичні схеми, які характеризують той чи інший тип особистості, проте аж ніяк не конкретних і реальних людей. Певною мірою і в різних комбінаціях у кожному з нас прозирають ті чи інші риси, характерні для учасника щурячих перегонів, гедоніста, нігіліста й щасливця. Оскільки моя мета полягала в проясненні найістотніших характеристик кожного архетипу, то мої описи нагадуватимуть радше карикатури, ніж реальних людей, одначе з акцентуацією і перебільшенням певних особистісних рис. Для того щоб наочно проілюструвати всі наші архетипи, простежмо за життям уявного персонажа на ім’я Тімон.

Час замислитися

У якому з цих чотирьох секторів ви проводите більше часу? Назвіть один або два.

Архетип щурячих перегонів

Поки Тімон був маленькою дитиною, він і гадки не мав про майбутнє, зате повсякденні заняття захоплювали хлопчину й породжували в ньому відчуття дива. Але коли йому виповнилося шість років і він пішов до школи, тут і почалася його кар’єра учасника щурячих перегонів.

Батьки й учителі постійно нагадували йому, що до школи він ходить задля того, щоб отримувати гарні оцінки і забезпечити таким чином своє майбутнє. Йому не говорили, що він має бути щасливим у школі або що навчання може бути – і повинно бути – веселим і цікавим заняттям.

Наляканий тим, що він погано складе іспити, Тімон боявся пропустити бодай слово в поясненнях учителя і весь час журився і нервувався. Він нетерпляче чекав кінця кожного уроку і кожного шкільного дня, і єдине, що тримало його на плаву, – це думка про те, що ось-ось почнуться канікули і йому більше не доведеться думати про уроки й оцінки.

Тімон засвоював накинуті дорослими моральні норми, що шкільні оцінки – це і є міра його Успіху, і, попри те що школу хлопець ненавидів, він і далі працював не покладаючи рук. Якщо він добре вчився, батьки і вчителі його хвалили, а однокласники, теж охоплені цією доктриною, йому заздрили. На той час, коли Тімон перейшов у старші класи, він уже повністю засвоїв формулу успіху: пожертвуй задоволенням тут і тепер заради того, щоб бути щасливим у майбутньому. Без труда нема плода. І хоч Тімон не відчував ані найменшого задоволення ні від навчання в школі, ні від факультативів і гуртків, ні від громадської роботи й участі в художній самодіяльності, він занурювався в ці заняття цілком. Ним керувала потреба здобути якнайбільше звань і почестей, а коли ця ноша ставала непідйомною, він говорив сам собі: «Тільки б мені вступити до коледжу, а там вже я відірвуся на всю котушку!»

І ось Тімон подає заяву до коледжу і вступає на обраний ним факультет. З величезним почуттям полегшення він читає список прийнятих до коледжу і буквально плаче від радості. «Тепер, – каже він собі, – я нарешті зможу відчути себе щасливою людиною!»

Утім, невдовзі відчуття полегшення як вітром здуває. За кілька місяців Тімона знову охоплює той самий неспокій, який мордував його довгі роки. Він боїться, що не зможе успішно конкурувати з кращими студентами в коледжі. А якщо йому не дано помірятися з ними знаннями й уміннями, то як він отримає омріяну роботу?

Отже, щурячі перегони тривають. Усі чотири роки свого перебування в коледжі він працює у поті чола, щоб його резюме було якнайпереконливішим. Він засновує якусь студентську асоціацію і стає президентом ще однієї, яка пропонує безхатченкам притулок і їжу. Тімон бере участь в університетському чемпіонаті з легкої атлетики. Він надзвичайно ретельно вибирає, які лекційні курси та семінари відвідуватиме, і записується на них не тому, що ці навчальні курси його цікавлять, а тому, що їхні назви звучатимуть ефектно у вкладці до диплома.

Час від часу Тімон справді «відривається», надто здавши чергову контрольну роботу або склавши іспит. Однак приємні моменти, які виникають внаслідок того, що Тімон на якийсь час з полегшенням скидає з себе ненависний тягар, тривають зовсім недовго; турботи його знову мало-помалу зростають, як снігова куля, а разом з ними з’являється і почуття занепокоєння.

Навесні на останньому курсі коледжу одна престижна фірма запрошує його на роботу. Тімон охоче пристає на цю пропозицію. «Ось тепер, – думає він, – я нарешті зможу насолоджуватися життям!» Незабаром, проте, він усвідомлює, що вісімдесятигодинний робочий тиждень – втіха така, що й ворогові не побажаєш. І він знову говорить собі, що йому доведеться ще раз на деякий час пожертвувати всіма радощами життя – але тільки поки він не стане на ноги. Час від часу він навіть почувається щасливим – коли отримує зарплатню і ще понад неї, велику премію або просування по службі або ж коли на людей справляє враження його солідна посада. Але це почуття задоволення миттю випаровується, щойно він знову встромляє шию в ярмо.

Пропрацювавши на фірмі багато-багато років, на знак подяки за нескінченно довгі години гарування Тімон отримує пропозицію стати партнером. Чоловік, мов у тумані, пригадує, як колись дуже давно він думав, як тішитиметься, ставши партнером, але нині йому не до того.

Тімон був найкращим студентом у коледжі; наразі він партнер у престижній фірмі; мешкає разом зі своєю чудовою родиною у великому будинку у фешенебельному районі; у нього розкішний автомобіль і набагато більше грошей, ніж він зможе витратити до кінця своїх днів. Але, попри все це, Тімон нещасний.

Утім, інші беруть його за взірець успіху. Знайомі сприймають Тімона як людину, з якої їхнім дітям слід брати приклад, і кажуть своїм дітлахам: «Якщо ви наполегливо працюватимете, то будете такими, як Тімон». Сам він співчуває цим дітям, але йому не до снаги навіть уявити, що можна жити якось інакше, не беручи участі в щурячих перегонах. Тімон навіть не знає, що порадити власним дітям: не горбатитися над шкільними підручниками? Не вступати до хорошого коледжу? Чи, може, не намагатися отримати хорошу роботу? Невже бути успішним – те саме, що бути жалюгідним і нещасним?

Хоча Тімон щасливий через те, що бере участь у щурячих перегонах, дуже важливо відзначити, що на світі повно бізнесменів, ладних стирчати у себе в офісі по вісімдесят годин на тиждень. Працювати до кривавого поту або вчитися на самі «відмінно» – це аж ніяк не те саме, що брати участь у щурячих перегонах; є напрочуд щасливі люди, які годинами працюють над своєю роботою і цілком присвячують себе навчанню чи професійній діяльності. Учасники щурячих перегонів відрізняються перш за все нездатністю тішитися власними заняттями, а також незламною вірою в те, що варто їм досягти якоїсь конкретної мети – і вони удосвіта будуть щасливі.

Ба більше, якщо я і взяв Тімона за приклад, то я зовсім не маю на увазі, що потенційними учасниками щурячих перегонів є самі лише бізнесмени. Людина, яка вирішила стати лікарем, часом ставиться до життя точнісінько так само і демонструє точно таку саму поведінку. Їй здається, що вона має будь-що вступити до найкращого медичного університету, потім пробитися в найкращу інтернатуру, потім стати завідувачем відділення і так далі. Те саме можна сказати і про художника, який не натхненно творить, а, обливаючись потом, уже не може відчути ту радість, яку йому колись давав живопис. Тепер такий художник думає тільки про те, яку нагороду отримає за свою працю, і про те, як він коли-небудь здіснить «великий прорив», що і зробить його щасливим.

Причина того, що навколо нас так багато людей, які беруть участь у щурячих перегонах, криється в нашій культурі, яка сприяє зміцненню таких забобонів. Якщо ми закінчуємо семестр на самі «відмінно», то отримуємо подарунок від батьків; якщо ми виконуємо план на роботі, то в кінці року дістаємо премію. Ми звикаємо не думати ні про що, крім мети, яка бовваніє на горизонті, і не звертати уваги на те, що відбувається з нами зараз. Ми тільки те й робимо, що женемося за щоразу далекою примарою майбутнього успіху. Нас нагороджують і хвалять не за те, що відбувається з нами дорогою, а лише за успішне завершення подорожі. Суспільство винагороджує нас за результати, а не за власне процес; за те, що ми досягли мети, а не за те, що ми пройшли той шлях, який до неї веде.

Варто нам тільки досягти пункту призначення, себто досягти своєї мети, і ми негайно відчуваємо полегшення, яке так легко переплутати зі щастям. Що важчий тягар, який ми несемо в дорозі, то сильніше й приємніше відчувається полегшення. Коли ми плутаємо це хвилинне полегшення зі щастям, ми тим самим зміцнюємо ілюзію, ніби щасливими нас зробить просте досягнення мети. Почуття полегшення, звичайно ж, дещо важить для нас – хай там як воно приємне і цілком реальне, – проте не слід плутати його зі щастям.

Почуття полегшення можна вважати чимось на кшталт негативного щастя, бо джерело його – це ті ж таки стрес і занепокоєння, хіба що взяті з протилежним знаком. За своєю природою полегшення передбачає неприємні переживання, і тому щастя, що виникло через почуття полегшення, не може тривати довго. Якщо жінці, яка потерпає через головний біль, що аж світ в очах тьмариться, раптом легшає, то через саму тільки відсутність болю вона почуватиметься найщасливішою людиною у світі. Але оскільки такому «щастю» завжди передує страждання, то відсутність болю – це всього лише хвилинне полегшення від вкрай негативних переживань.

До того ж відчуття полегшення завжди є тимчасовим. Тільки-но в нас зникає стукотіння в скронях, сама лише відсутність болю дає нам певне задоволення, але потім ми дуже швидко звикаємо до цього стану і вважаємо його чимось природним.

Учасник щурячих перегонів, який плутає полегшення зі щастям, проводить все життя в гонитві за своїми цілями, вважаючи, що для щастя йому достатньо просто досягти чогось.

Час замислитися

Чи не здається вам іноді, що ви – точнісінько такий саме учасник щурячих перегонів? Якби ви спромоглися поглянути на своє життя збоку, яку пораду ви дали б самому собі?

Архетип гедонізму

Гедоніст шукає насолоди й уникає страждань. Він дбає лише про задоволення власних бажань і хіба що почасти або й узагалі не зважає на майбутні наслідки. Повноцінне життя, на його думку, зводиться до послідовності приємних відчуттів. Якщо наразі щось дає йому втіху, це є достатнім виправданням для того, щоб цим займатися, поки нове захоплення не змінить колишнє. Гедоніст з ентузіазмом заводить нових друзів і коханих, але тільки-но їхня новизна примеркає, він моментально розпочинає стосунки з кимось іншим. Оскільки гедоніст зациклений тільки на тому, що відбувається з ним зараз, то він задля хвилинного задоволення ладен робити те, що згодом може йому неабияк зашкодити. Якщо наркотики дають йому насолоду, він їх прийматиме; якщо йому здається, що праця – штука занадто тяжка, він її уникатиме.

Гедоніст припускається помилки, ототожнюючи будь-яке зусилля зі стражданням, а насолоду – зі щастям. Вагу цієї помилки добре розкриває старий епізод серіалу «Сутінкова зона», у якому жорстокого злочинця, вбитого під час спроби втекти від поліції, вітає янгол, посланий спеціально для того, щоб задовольнити будь-яке бажання. Оскільки негідник чудово усвідомлює всю злочинність свого життя, то, потрапивши на небеса, він не вірить власним очам. Спочатку харцизяка геть збитий з пантелику, але потім вирішує, що йому вельми пощастило, і заходиться перераховувати всі свої бажання. Злочинець просить, щоб йому принесли силу-силенну грошей, – тут вони й уродилися. Він вимагає, щоб йому подали його улюблену страву, – і її негайно приносять. Він просить, щоб до нього привели красунь, – і дівчата мов з-під землі виростають. Здавалося б, про краще життя (після смерті) годі й мріяти.

Однак з часом та насолода, яку людина зазнавала, потураючи власним бажанням, мало-помалу минає; легкість буття дошкуляє до живих печінок. Бідолаха просить у янгола роботи, яка змусила б його бодай трохи попотіти, але у відповідь йому кажуть, що в цьому місці він може отримати все, що йому заманеться, крім можливості самому заробляти на хліб.

Не маючи потреби чимось займатися, злочинець чимраз більше впадає в тугу. Зрештою, весь у розпачі, він говорить янголові, що хотів би піти геть, піти в «інше місце». Помилково припускаючи, що він – у раю, злочинець вирішує податися до пекла. Цієї миті камера робить наїзд, і ніжний лик янгола раптом кам’яніє й лякає. Зі зловісним диявольським реготом він відказує: «А це і є інше місце».

Це пекло, яке гедоніст вважає небесами. Без довгострокової мети, без зусиль і клопотів життя втрачає для нас будь-який сенс. Ми не зможемо знайти щастя, якщо шукаємо самої лише насолоди й уникаємо страждань. І разом з тим гедоніст, який живе всередині кожного з нас, у невичерпній тузі за якимось райським садом і далі ототожнює працю зі стражданням, а байдикування – з насолодою.

Було проведено експеримент з тієї ж теми, що й згаданий епізод серіалу «Сутінкова зона». Психологи платили студентам коледжу за те, що ті били байдики; матеріальні потреби молодих людей повністю задовольняли, працювати ж їм було заборонено. За 4–8 годин студенти вогнем палилися, попри те, що заробляли вони значно більше, ніж деінде. Їм потрібен був азарт подолання труднощів, і вони вважали за краще швидше відмовитися від цієї добре оплачуваної «синекури»[7] задля праці, яка не тільки вимагала від них більше зусиль, але й була менш вигідна з матеріального погляду.

1996 року я проводив управлінський семінар для групи південноафриканських керівників, які свого часу були учасниками боротьби проти апартеїду. І вони розповіли мені, що, коли вони боролися проти апартеїду, у них було чітке відчуття того, що вони живуть не даремно, і виразно видніла попереду майбутня мета, а тому їхнє життя, нехай навіть часом важке й небезпечне, було азартним і захопливим.

Коли апартеїду поклали край, кілька місяців тривали святкування з цієї нагоди. Мало-помалу ейфорія зникла, і чимало людей, які колись брали участь у боротьбі, сповнилися нудьги й відчули на власній шкурі порожнечу життя, дехто навіть впав у депресію. Зрозуміло, їм аж ніяк не хотілося повертатися в часи апартеїду, коли вони являли собою пригноблену більшість, але відсутність справи, у яку вони поринали до самозабуття, породила відчуття моторошної порожнечі. Декому вдалося знайти новий сенс життя в родині, у допомозі співгромадянам, у роботі або в хобі, натомість інші навіть за кілька років по тому, як і раніше, борсалися в пошуках нових життєвих орієнтирів.

Міхай Чіксентміхайі, який у своїй науковій роботі досліджує майже виключно стани найвищої творчої активності й душевного підйому, стверджує, що «найкращі моменти в житті людини зазвичай настають тоді, коли її тіло або розум до краю напружені в добровільному прагненні виконати якесь важке завдання або зробити щось важливе». Гедоністичне існування без боротьби – це аж ніяк не рецепт щастя. Як сказав колишній міністр охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення США Джон Ґарднер, «ми створені для того, щоб дертися вгору, а не для того, щоб вигулюватися, – байдуже, чи в долині, чи на вершині гори».

А тепер повернімося до Тімона, який, ганяючись то за однією майбутньою метою, то за іншою і так і не ставши щасливим, вирішує жити тільки сьогоднішнім днем. Він багато п’є, вживає наркотики і спить з ким трапиться. Тімон надовго йде з роботи і годинами засмагає на пляжі, потопаючи в блаженстві безцільного й безглуздого існування та не вважаючи за необхідне думати про завтрашній день. Певний час Тімон уявляє себе щасливчиком, але, як злочинець у «Сутінковій зоні», дуже швидко пойнятий тугою, починає почуватися глибоко нещасним.

Час замислитися

Верніться подумки у ті часи – чи то єдиний епізод, чи то досить тривалий проміжок часу, – коли ви жили як гедоніст. Що ви придбали і що втратили, тримаючись такого способу життя?

Архетип нігілізму

У контексті цієї книжки нігіліст – це людина, яка розчарувалася у самій можливості щастя і покірно змирилася з тим, що в житті немає жодного сенсу. Якщо архетип щурячих перегонів вельми вдало характеризує стан людини, яка живе заради світлого майбутнього, а архетип гедонізму – стан людини, яка живе сьогоднішнім днем, то архетип нігілізму достеменно відбиває стан людини, прикутої ланцюгами до минулого. Ті, хто змирився зі своїм нинішнім нещастям і заздалегідь упевнений, що таке саме життя чекає на них і в майбутньому, ніяк не можуть викинути з голови колишні невдалі спроби стати щасливими.

Таку прихильність до своїх минулих невдач Мартін Селіґман називає «ученою безпорадністю». Вивчаючи це явище на собаках, Селіґман розділив їх на три експериментальні групи. У першій групі собаки діставали удари електричним струмом, але мали можливість відімкнути електрику, натиснувши на педаль. У другій групі вони діставали удари незалежно від своєї поведінки. На третю – контрольну – групу взагалі не впливали за допомогою струму.

Потім усіх собак замкнули в боксах, де вони діставали удари, але з цих боксів можна було легко втекти, перестрибнувши через низенький бар’єр. Собаки, які раніше мали можливість вимикати струм (перша група), а також ті, на яких досі струмом не діяли (третя група), швидко перестрибнули через бар’єр і повтікали. А собаки з другої групи, що раніше ніяк не могли запобігти ударам, не робили спроб утекти. Коли цих собак било струмом, вони просто лягали на підлогу і скиглили. Вони навчилися бути безпорадними.

Селіґман виконав аналогічний експеримент і з людьми – він діяв на них гучним шумом, вельми неприємним для слуху. В одній групі люди мали змогу якось вплинути на цей шум і навіть припинити його, тоді як люди в другій групі такої можливості не мали. Згодом обидві групи було піддано випробуванням гучним шумом, який можна було вимкнути, але люди з другої групи навіть не намагалися цього зробити – вони цілком змирилися з тією халепою, у яку вскочили.

Дослідження, проведене Селіґманом, наочно демонструє, як легко ми навчаємося бути безпорадними. Якщо нам так і не вдається досягти бажаного результату, ми часто робимо з цього висновок, що в нашому житті нічого не зміниш або що над якимись його аспектами ми не владні. Такий спосіб мислення неминуче призводить до розпачу.

Час замислитися

Спробуйте згадати той час – чи то єдиний епізод, чи досить тривалий проміжок часу, – коли ви почувалися нігілістом, який не міг виборсатися зі свого тодішнього нещастя. Якби у вас була можливість подивитися на цю ситуацію збоку, що б ви порадили собі самому?

Тімон, не відчуваючи розради ані від участі в щурячих перегонах, ані від безцільного життя гедоніста і не підозрюючи про якісь інші можливості, упокорюється перед своїм нещастям і перетворюється на нігіліста. А що тоді відбувається з його дітьми? Тімон-бо не хоче, щоб вони прожили життя, сповнене «тихого відчаю», але він поняття не має, як вказати їм потрібний шлях. Чи треба йому вчити їх страждати нині, щоб досягти мети в майбутньому? Як Тімон може вчити їх цього, якщо сам чудово знає про ті страждання, на які приречені учасники щурячих перегонів? То невже йому потрібно вчити їх жити сьогоднішнім днем? Але Тімон не з таких: занадто вже добре він усвідомив усю порожнечу гедоністичного життя.

І учасник щурячих перегонів, і гедоніст, і нігіліст – усі вони, кожен на свій лад, помиляються – неправильно тлумачать дійсність, не розуміють істинну природу щастя і не знають, що потрібно для повноцінного життя. Учасник щурячих перегонів страждає внаслідок «облудності будь-яких досягнень» – помилкової віри в те, що якщо ми досягнемо дуже важливої мети, то будемо щасливі до кінця своїх днів. Гедоніст потерпає через «облудність поточного моменту» – помилкову віру в те, що щастя можна пізнати, занурившись у нескінченний потік хвилинних насолод у відриві від нашого життєвого призначення. Нігілізм – це також помилка, хибне тлумачення дійсності – помилкова віра в те, що хай би що ти робив, а щастя все одно тобі не досягти. Згадана омана виникає через нездатність розгледіти можливість синтезу між прагненням чогось досягти і поточним моментом – третього шляху, який допоміг би виборсатися зі скрутного становища.

Архетип щастя

Одна студентка, яка навчалася у мене в Гарварді, прийшла порадитися зі мною з приводу пропозиції роботи, яку вона незадовго до того отримала від однієї престижної консалтингової фірми. Студентка зізналася, що їй глибоко не цікава робота, яку доведеться там виконувати, проте дівчина відчувала, що не має права втрачати цей шанс. У неї були пропозиції і від багатьох інших компаній, деякі з них пропонували роботу, яка подобалась їй куди більше, але жодна з цих пропозицій не давала їй шансу «так добре влаштуватися в житті». І ця дівчина хотіла знати мою думку про те, у який момент життя, тобто в якому віці, їй можна буде не думати про майбутнє і почати насолоджуватися щастям.

У мене її питання викликало різке неприйняття, бо в його основі лежала прихована неминучість вибору – «або-або». Я сказав студентці, що замість питання про те, чи бути щасливою тепер або в майбутньому, вона повинна спитати себе про зовсім інше: «Як мені бути щасливою і тепер, і в майбутньому?»

Часом нинішнє і майбутнє благо починають між собою страшенно конфліктувати, адже іноді ситуація вимагає, щоб ми відмовилися від чогось одного в ім’я чогось іншого, утім, у нас майже завжди є можливість насолоджуватись і тим, і іншим. Наприклад, студенти, які по-справжньому люблять навчатися, неабияк захоплені власне процесом засвоєння нових знань і тим самим беруть із цього користь, але водночас на їхню долю випадає і майбутнє благо, бо ж ці нові знання готують їх до обраного фаху. Що ж до кохання, то бувають щасливі пари, для яких найбільша радість – це бути разом і допомагати одне одному рости й розвиватися. Ті, хто займається улюбленою справою – хай то бізнес, медицина чи мистецтво, – прямують чимраз вище і вище кар’єрними сходами і водночас дістають величезну втіху від того, що відбувається з ними дорогою.

Проте якщо ми сподіваємося, що наше щастя буде вічним, ми заздалегідь програмуємо самих себе на невдачі й розчарування. Не все з того, що ми робимо, однаковою мірою загрожує і нинішнім, і майбутнім благам. Іноді варто відмовитися від якогось миттєвого зиску задля суттєвішого пожитку в майбутньому, і хай яке успішне твоє життя, не зарікайся: трапляється, що й на мудрому чорт катається. Зубрити перед іспитом, економити гроші на старість або, будучи молодим фахівцем, аж зі шкури вилазити на роботі – все це часто не надто приємно, але необхідно, щоб стати щасливим насправді й надовго.

Але навіть тоді, коли нам доводиться жертвувати миттєвим прибутком в ім’я суттєвішого зиску в майбутньому, не можна залишати поза увагою нашу головну мету – проводити якнайбільше часу, займаючись тими справами, які несуть для нас джерело не тільки справжніх, а й майбутніх благ.

Жити на гедоністичний манер часом теж буває корисно. Той, хто живе сьогоднішнім днем, молодіє душею – аби в довгостроковому плані це не призвело ні до яких негативних наслідків (на зразок тих, які бувають через прийом наркотиків). Якщо ми трошки розслабимося, побайдикуємо і порадіємо життю – поваляємося на пляжі, змотлошимо кілька гамбургерів з фаст-фуду, а потім ще й поласуємо морозивом з фруктами і збитими вершками або просто полупаємо очима на телевізор, – ми від цього станемо тільки щасливішими.

Час замислитися

Згадайте один або два періоди у вашому житті, коли ви насолоджувалися одночасно справжніми і майбутніми благами.

Ілюзія учасника щурячих перегонів полягає в тому, що якщо він коли-небудь у майбутньому зможе досягти наміченої мети, то буде щасливий до кінця своїх днів; йому невтямки, що шлях до мети нітрохи не менш важливий, аніж сама мета. Ілюзія гедоніста, навпаки, полягає в тому, що для нього важливий тільки шлях, але не мета. Нігіліст, зневірившись у тому, що йому вдасться досягти мети, і махнувши рукою і на неї, і на шлях до неї, повністю розчарувався в житті. Учасник щурячих перегонів стає рабом майбутнього, гедоніст – рабом теперішнього, а нігіліст – рабом минулого.

Для того щоб стати щасливим надовго, треба насолоджуватися власне дорогою до мети, яку ми вважаємо гідною. Щастя не в тому, щоб піднятися на вершину гори, і не в тому, щоб безцільно блукати горами; щастя – це те, що ми відчуваємо, коли пнемося на вершину.

Вправи

Чотири сектори

Опитування людей, які регулярно ведуть щоденник, свідчить про те, що нотування подій нашого життя – як негативних, так і позитивних – сприяє підвищенню рівня нашого душевного і фізичного здоров’я[8].

Протягом чотирьох днів поспіль щонайменше по п’ятнадцять хвилин на день пишіть про те, що з вами відбувалося в кожному з цих чотирьох секторів. Напишіть про ті часи, коли були учасником щурячих перегонів, гедоністом і нігілістом. Четвертого дня напишіть про щасливі моменти у вашому житті. Якщо ви захочете написати про якийсь конкретний сектор більше, так і зробіть, але не пишіть більше, ніж про один сектор на день. Не переймайтеся граматикою або правописом – просто пишіть. Важливо, щоб у своєму творі ви чесно розповіли про ті емоції, які ви відчували колись або ж відчуваєте зараз, а також про те, який саме поведінковий сценарій ви реалізували (себто які вчинки ви тоді робили) і які думки при цьому були у вас в голові або виникли під час написання цього тексту[9].

Ось деякі інструкції з приводу того, що писати в кожному з цих чотирьох секторів:

• УЧАСНИК ЩУРЯЧИХ ПЕРЕГОНІВ. Розкажіть про який-небудь період у своєму житті, коли ви почувалися щуром, який без упину біжить вперед і вперед біговою доріжкою до «світлого майбутнього». Навіщо ви це робили? Яку користь ви мали з такого життя, якщо, звичайно, у цьому була якась користь для вас? Яку ціну ви за це платили або не платили жодної?

• ГЕДОНІСТ. Розкажіть про який-небудь період свого життя, коли ви жили як гедоніст або поринали в гедоністичні втіхи. Яку користь ви мали з такого життя, якщо, звичайно, в цьому для вас була якась користь? Яку ціну ви за це платили або не платили жодної?

• НІГІЛІСТ. Розкажіть про найважчі хвилини у своєму житті, коли ви, махнувши на все рукою, примирялися зі своєю гіркою долею. Або про те, що відбувалося з вами за довший проміжок часу, впродовж якого ви почувалися безпорадним. Поділіться найпотаємнішими почуттями і думками, які спадали вам тоді й тепер, коли ви пишете цей текст.

• ЩАСЛИВА ЛЮДИНА. Розкажіть про якусь неймовірно щасливу пору у своєму житті або про ті хвилини, коли ви були на вершині блаженства. Перенесіться в уяві в ту пору, спробуйте повторно відчути тодішні емоції й потім напишіть про них.

Хоч би що ви писали, це призначено тільки для ваших очей. Якщо ж, закінчивши писати, ви захочете прочитати те, що у вас вийшло, близькій людині, то, звісно ж, ви маєте право це зробити, але важливо, щоб, виконуючи цю вправу, ви не почувалися ні в сих ні в тих. Що більше ви зумієте відкритися, то більшу користь матимете зі своїх зізнань.

Сектор нігілізму і сектор щастя необхідно буде опрацювати ще щонайменше двічі. Коли ви виконуватимете вправу повторно, можна згадати ті самі події або написати про щось інше. Час від часу переглядайте наново все написане, – робити це можна раз в три місяці, раз на рік або раз на два роки.

Медитація про щастя

Завдяки науковим дослідженням на кшталт тих, які проводили Герберт Бенсон, Джон Кабат-Зінн і Річард Девідсон, з’ясувалося, який сильний вплив справляє на нас регулярна медитація.

Медитуйте! Знайдіть який-небудь затишний куточок. Умостіться на стільці або підлозі, згорнувши навхрест ноги. Перевірте, чи зручно вам сидіти, спину й шию тримайте прямо. Очі можна заплющити або ж не заплющувати їх.

Увійдіть у стан спокою – глибоко вдихайте повітря носом або ротом так, щоб з кожним вашим вдихом повітря заповнювало весь простір у животі, і повільно через ніс або рот випускайте його назовні.

Подумки проскануйте своє тіло. Якщо в якому-небудь конкретному місці відчувається напруження, спрямуйте дихання туди, щоб його розслабити. Потім – упродовж щонайменше п’яти і щонайбільше двадцяти хвилин – зосередьте всю свою увагу на тому, щоб дихати повільно й глибоко. Якщо ви відчуєте, що втрачаєте концентрацію і ваші думки несуться ген-ген, просто й без жодних зусиль поверніть думки в колишнє русло і знову сконцентруйтеся на диханні.

Дихаючи й далі глибоко, зосередьтеся на якій-небудь позитивній емоції. Можна викликати в уяві якийсь момент, коли ви були особливо щасливі, – хай то хвилини наодинці з коханою людиною або солодка мить, коли ви отримали підвищення по службі. Десь півхвилини або трохи довше, але не більше п’яти хвилин, ще і ще раз переживайте заново ці позитивні емоції, нехай вони розквітнуть у вашій душі. Можливо, згодом – особливо після того, як ви привчитеся виконувати цю вправу регулярно, – вам уже не доведеться уявляти собі якийсь конкретний випадок; у вас з’явиться здатність будити в собі позитивні емоції, просто вимовивши подумки слова: «Щастя, спокій і радість».

Перетворіть медитацію на ритуал. Відведіть на неї від десяти хвилин до години щодня – вранці, коли ви прокидаєтеся, в обід або після полудня. Після того як ви якийсь час регулярно помедитуєте, то, ймовірно, вам достатньо буде однієї-двох хвилин занять, щоб скористатися деякими перевагами цієї вправи. У будь-який момент, коли ви відчуєте, що ви пригнічені або засмучені, чи коли просто захочете насолодитися миттю спокою або радості, ви можете зробити кілька глибоких вдихів і відчути прилив позитивних емоцій. В ідеалі займатися медитацією потрібно в якому-небудь затишному куточку, але робити це можна де завгодно – коли ви подорожуєте потягом, або сидите на задньому сидінні таксі, або й за своїм робочим столом.