Читать книгу Найкраща поезія - Янка Купала - Страница 4

Побратимів багатих мені

Не потрібно – я відаю їх!

За божками летять, як дурні,

А всім іншим – погорда і сміх.

Я не хочу сидіть за столом

З паничами – принизлива гра:

Обмине тебе келих з вином,

Пригадається кривда стара.

Я не хочу дівочих принад,

Ніжних пестощів білих грудей.

Студенить мені серце, мов град,

Зрада, хитрість огнистих очей!

Та любов пропадає в ганьбі,

Розвівається, начебто мла…

Тут клянеться в коханні тобі,

А тут іншого вже обняла!

Я не хочу ясного життя,

Де народ стільки горя терпить,

Де жебрачити ходить дитя,

Що не має розради й на мить.

Веселитись не хочу я там,

Де біда, сльози, скарги навкруг,

Де в неволі так тяжко братам,

Де завмерли і сила, і дух!..

Гей, сказати б, що мучить мене?

Що я хочу, чого б я жадав?

За що б горе прийняв не одне?

За що б серце згорьоване дав?

Ну, так знайте, чого б я хотів:

Щоб не згинула пісня моя,

Щоб народ її в серці пригрів

Та щоб знав, чим та пісня сія!