Читать книгу Оповідання про славне військо запорозьке низове - Адріан Кащенко - Страница 27

Найбільше йшли запорожці у монастирі Самарський, Мотронинський, Межигірський та Братський. Самарський монастир заснували двоє запорожців біля року 1576, себто за часів гетьмана Богданка (Ружинського). Він стоїть і в наші часи у лісі за дві версти од запорозького города Самари, що зветься тепер Новомосковськом. Мотронинський монастир був у лісах Чернігівщини, Межигірський — біля Дніпра, недалеко Києва, а Братський — у самому Києві, на Подолі.

На Запорожжі, в останні його часи, опріч січової церкви, були ще церкви й по паланках. Монастирі та церкви мали на Запорожжі велике значення, бо вони не тільки задовольняли духовні потреби запорожців, але разом з тим були осередками освіти й допомоги калікам та недужим. При всіх церквах Запорожжя були школи й шпиталі. Освіту по школах давало дітям біле духовенство: у січовій же церкві та по монастирях ієромонахи з різних монастирів та Києво-Печерської лаври.

У січовій школі вчилися не самі тільки діти (молодики та приймаки), але часом і дорослі запорожці, серед яких значна кількість була добре грамотна.

За шпиталями при церквах так само доглядало духовенство. Взагалі вплив його на запорожців був великий, це можна бачити, наприклад, з того, що року 1775, під час атакування Січі військом генерала Текелія, запорожці віддали москалям свої клейноди без змагання виключно під впливом промови січового священика Володимира, що за пролиття братньої крові погрожував їм своїм прокляттям.