Читать книгу Оповідання про славне військо запорозьке низове - Адріан Кащенко - Страница 34

Ой, із города із Трапезонта виступала галера,

Трьома квітами процвітана, мальована.

Ой, первим цвітом процвітана —

Злато-синіми киндяками побивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами вриштована;

Третім цвітом процвітана —

Турецькою білою габою покровена.

А в тій галері Алкан-баша,

Трапезонськеє княжа гуляє;

Ізбраного люду собі має:

Сімсот турків, ячичар чотириста

Та бідного невольника півчвартаста

Без старшини військової.

Перший старший між ними пробуває

Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий, суддя військовий;

Третій — Мусій Грач, військовий трубач;

Четвертий — лях-потурнак,

Клюшник галерський, сотник переяславський.

Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять чотири, як став на волі,

Потурчився, побусурманився

Для панства великого,

Для лакомства нещасного.

В тій галері од пристані далеко відпускали,

Чорним морем далеко гуляли.

Проти Кафи-города приставали,

Там собі великий та довгий опочинок мали.

То представиться Алкану-башаті,

Трапезонському княжаті, молодому паняті,

Сон дивен, барзо дивен напрочудо.

То Алкан-баша, Трапезонськеє княжа,

На турків-яничар, на бідних невольників покликає:

«Турки, каже, турки-яничари,

І ви, біднії невольники,

Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати,

Міг би йому три гради турецькі дарувати;

А котрий би міг бідний невольник одгадати,

Міг би йому листи визвольні писати,

Щоб не міг ніхто ніде зачіпати».

Сеє турки зачували, нічого не сказали;

Бідні невольники, хоч добре знали,

Собі промовчали.

Тільки обізветься між турків лях-потурнак,

Клюшник галерський, сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же, — каже, — Алкане-башо, твій сон одгадати,

Що ти не хочеш нам повідати?»

«Такий мені, небожа, сон приснився, Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера, цвіткована, мальована,

Стала вся обідрана, на пожар іспускана;

Видиться: мої турки-яничари

Стали всі впень порубані;

А видиться: мої біднії невольники,

Которії були у неволі, то всі стали по волі;

Видиться: мене гетьман Кішка

На три часті розтяв,

У Чорнеє море пометав…»

То скоро теє лях-потурнак зачував,

К йому словами промовляв:

«Алкане-башо, трапезонський княжату,

Молодий паняту!

Сей тебе сон не буде нітрохи зачіпати;

Скажи мені получче бідного невольника доглядати,

З ряду до ряду саджати,

По два, по три старії кайдани і новії ісправляти,

На руки, на ноги надівати;

Червоної таволги по два дубці брати,

По шиях затинати,

Кров християнську на землю проливати».

Скоро-то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко відпускали;

До города до Козлова

До дівки санджаківни на зальоти поспішали,

То до города Козлова прибували, —

Дівка санджаківна навстрічу виходжає.

Алкана-башу в город Козлов зо всім військом затягає.

Алкана-башу за білу руку брала,

У світлиці-камяниці зазивала,

За білу скамю саджала,

Дорогими напитками напувала,

А військо серед ринку саджала.

То Алкан-баша, Трапезонськеє княжа,

Не барзо дорогії напитай уживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:

Щоб не міг лях-потурнак Кішки Самійла одмикати,

У поруч себе саджати.

То скоро ся тії два турчини до галери прибували.

То Кішка Самійло, гетьман запорозький.

Словами промовляє:

«Ой ляше-потурначе, брате старесенький!

Колись і ти був у такій неволі, як ми тепера.

Добро нам учини,

Хоч нас, старшину, відомкни:

Хай би і ми у городі побували,

Панське весілля добре знали».

Каже лях-потурнак:

«Ой Кішко Самійло, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Добро ти вчини:

Віру християнську під нозі підтопчи,

Хрест на собі поламни.

А ще будеш віру християнську під нозі топтати,

Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати».

То скоро Кішка Самійло теє зачуває,

Словами промовляє:

«Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський,

Недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати.

Ваша віра погана,

Земля проклята».

Скоро лях-потурнак теє зачуває,

Кішку Самійла у щоку затинає.

«Ой, — каже, — Кішко Самійле, гетьмане запорозький!

Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,

Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії і новії кайдани направляти.

Ланцюгами за поперек утроє буду тебе брати».

То тії два турчини теє зачували,

До Алкана-баші прибували:

«Алкане-Башо, трапезонське княжа!

Безпечно гуляй!

Доброго і вірного клюшника маєш:

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає».

То Алкан-баша,

Трапезонськее княжа,

Великую радість мало,

Пополам дорогі напитки розділяло,

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою санджаківною уживало.

Став лях-потурнак дорогії напитки пити-підпивати,

Стали умисли козацьку голову клюшника розбивати:

«Господи! Єсть у мене що іспити і ісходити,

Тільки ні з ким об вірі християнській поговорити…»

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубки в руки наливає.

То Кішка Самійло по два, по три кубки у руки брав,

То в рукава, то в пазуху, крізь хустку, третю додолу пускав.

Лях-потурнак по єдиному випивав,

То так напився, що з ніг звалився.

То Кішка Самійло та й угадав:

Ляха-потурнака до ліжка вмісто дитини спати клав;

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,

На п'яти чоловік по ключу давав:

«Козаки-панове! Добре дбайте;

Один одного одмикайте,

Кайдани із рук, із ніг не скидайте,

Полуночної години дожидайте».

Тоді козаки один одного одмикали,

Кайдани із рук, із ніг не скидали,

Полуночної години дожидали.

А Кішка Самійло чогось догадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години дожидав.

Стала полуночная година наступати,

Став Алкан-баша з військом до галери прибувати.

То до галери прибував, словами промовляв:

«Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,

Мойого вірного клюшника не збудіте;

Самі ж добре поміж рядами проходжайте,

Всякого чоловіка осмотряйте,

Бо тепер він підгуляв,

Щоб кому пільги не дав».

То турки-яничари свічі у руки брали,

Поміж рядів проходжали,

Всякого чоловіка осмотряли…

Бог поміг: за замок руками не приймали!

«Алкане-башо, безпечно почивай:

Доброго і вірного клюшника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,

По три, по два, старії кайдани посправляв.

А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».

Тоді турки-яничари у галеру входжали,

Безпечно спати лягали,

А котрії хмельні бували, на сон знемагали,

Коло пристані Козловської спати полягали.

Тоді Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам між козаків устав,

Кайдани із рук, із ніг у Чорне море пороняв;

У галеру входжає, козаків пробуджає,

Шаблі булатнії на вибір вибирає,

До козаків промовляє:

«Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,

Ні которого турчина в галері не збудіте!…»

То козаки добре зачували:

Самі з себе кайдани скидали,

У Чорнеє море метали,

Ясини не вчинили,

Ні одного турчина в галері не збудили.

Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки молодці, добре, браття, дбайте;

Од города Козлова забігайте,

Турків-яничарів упень рубайте,

Котрих живцем у Чорнеє море метайте!»

Тоді козаки од города Козлова забігали,

Турків-яничарів упень рубали,

Котрих живцем у Чорнеє море метали.

А Кішка Самійло Алкана-башу із ліжка взяв,

На три часті розтяв,

У Чорнеє море пометав,

До козаків промовляв:

«Панове молодці! Добре дбайте:

Всіх у Чорнеє море метайте,

Тільки ляха-потурнака не рубайте, —

Міждо військом для порядку за яригу військового наставляйте».

Тоді козаки добре дбали;

Всіх турків у Чорнеє море пометали.

Тільки ляха-потурнака не зрубали, —

Міждо військом для порядку за яригу військового зоставляли.

Тоді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку,

Не сива зозуля закувала,

Як дівка санджаківна коло пристані походжала

Та білі руки ламала, словами промовляла:

«Алкане-башо, трапезонськеє княжа!

Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,

Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?

Коли б була од матері

Сорому і наруги прийняла,

З тобою хоч єдину ніч переночувала!»

Скоро ся тоє промовляли,

Галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

А ще у неділеньку,

У полуденну годиноньку,

Лях-потурнак од єна пробуждає,

По галері поглядає, що ні єдиного турчина на галері немає.

Тоді лях-потурнак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає.

«Ой Кішко Самійле, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці мого віку до тебе!

Бог тобі допоміг неприятеля побідити.

Та не вмітимеш у землю християнську входити!

Добре ти вчини:

Половину козаків у окови до опачин посади,

А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди.

Бо що будемо од города Козлова до города

Цареграда гуляти,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-башу з дівкою санджаківною

По зальотах поздоровляти;

То як будеш одвіт давати?…»

Як лях-потурнак научив,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький учинив:

Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив,

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати

І галеру із гармати торкати,

Стали Алкана-Башу з дівкою санджаківною

По зальотах поздоровляти,

То лях-потурнак чогось догадав:

Сам на чердаю виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав:

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге по-турецьки,

Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячіте,

Од галери одверніте:

Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,

На похмілля знемагає,

До вас не встане, голови не зведе.

Казав, як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості й повік забувати».

Тоді турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Ясу воздавали.

Тоді козаки собі добре дбали:

Сім штук гармат собі арештовали,

Ясу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:

«Хвалим тя, Господи, і благодарим!

Були п'ятдесят чотири роки у неволі,

А тепер чи не дасть нам Бог хоть час по волі!»

А у Тендрові-острові Семен Скалозуб

З військом на заставі стояв

Та на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв:

«Козаки, панове молодці! Що сяя галера:

Чи блудить,

Чи світом нудить,

Чи за великою здобиччю ганяє?

То ви добре дбайте:

По дві штуки гармат набивайте,

Тую галеру з грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте».

Тоді козаки теє зачували,

До його промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся і нас козаків страмишся:

Єсть ся галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду козацького має,

Ні за великою здобиччю ганяє;

Се, може, є давній, бідний невольник із неволі утікає…»

То Семен Скалозуб те зачуває,

До козаків промовляє:

«А ви таки віри не доймайте,

Хоч по дві гармати набивайте,

Тую галеру із грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте.

Як турки-яничари, то упень рубайте,

А як бідний невольник, то помочі дайте!»

Тоді козаки, як діти, не гаразд починали:

По дві штуки гармат набивали,

Тую галеру із грізної гармати привітали,

Три дошки у судні вибивали,

Води дніпрової напускали…

Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені виймав,

Розпустив, до води похилив,

Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове молодці!

Сяя галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду козацького має,

Ні за великою здобиччю ганяє:

Се єсть давній бідний невольник,

Кішка Самійло із неволі утікає.

Були п'ятдесят чотири годи у неволі.

Тепер чи не дасть нам Бог хоч час по волі!»

Тоді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали.

Та на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба

Паювали.

Тую галеру та на пристань стягали.

Тоді; злато-синії киндяки — на козаки,

Златоглаві — на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки на біляки,

А галеру на пожар спускали.

А срібло-злото на три часті пайовали;

Первую часть брали, на церкви накладали:

На святого Межигірського Спаса,

На Трахтемирівський монастир,

На святую січову Покрову давали,

Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, вставаючи й лягаючи,

Милосердного Бога благали,

А другую часть поміж собою паювали;

А третюю часть брали,

Очеретами сідали,

Пили та гуляли,

Із семипядних пищалей гримали:

Кішку Самійла поздоровляли.

«Здоров, — кажуть, — здоров, Кішко Самійле,

Гетьмане запорозький!

Не загинув єси у неволі,

Не загинеш із нами, козаками, по волі!»