Читать книгу Тартарен Тарасконський - Альфонс Доде - Страница 13

І все ж таки від Тартарена відкинулись не всі: армія лишилася йому вірною.

Бравий командир Бравіда, чи то пак відставний начальник полкової швальні, виявляв до нього таку пошану, як і раніше. «Він у нас відчайдух!» – в одно повторював Бравіда. І, як на мене, його думка про великого тарасконця важила куди більше, ніж слова аптекаря Безюке… Бравий командир і разу не натякнув Тартаренові про мандрівку до Африки. Однак, бачачи, що невдоволення дедалі зростає, він вирішив відверто поговорити з Тартареном.

Якось увечері, коли бідолаха думав свою сумну думу, до кабінету урочистою ходою увійшов командир Бравіда – в застебнутому на всі ґудзики сюртуку і в чорних рукавичках.

– Тартарене! – поважно молив відставний начальник полкової швальні. – Тартарене, треба їхати!

Він стояв на порозі, величний і невблаганний, як сам обов’язок.

І Тартарен Тарасконський зрозумів, що означають ці слова: «Тартарене, треба їхати!»

Збліднувши, він устав, обвів зворушеним поглядом свій гарний, затишний, теплий, залитий м’яким світлом кабінет, подивився на своє крісло, глибоке й таке зручне, на книжки, килими, довгі білі завіси на вікнах, за якими коливалися тонкі віти дерев, а тоді підійшов до бравого командира й міцно потиснув йому руку.

– Я їду, Бравіда! – мовив він твердо, хоч у голосі його бриніли сльози.

І Тартарен додержав слова: поїхав. Та тільки не відразу… Треба було спорядитися.

Насамперед він замовив Бомпарові дві великі, окуті міддю дорожні скрині з двома пластинами, на яких було вигравірувано:

ТАРТАРЕН ТАРАСКОНСЬКИЙ. ЗБРОЯ

На оковування й гравірування пішло чимало часу.

Він також замовив Таставенові розкішний альбом, щоб вести щоденник та робити подорожні нотатки. Полювання – поважна справа, але ж у дорозі так гарно думається…

Потім він виписав із Марселя силу-силенну консервів, пемікан, похідний намет найновішого зразка, який можна було за хвилину напнути і згорнути, мисливські чоботи, два парасолі, непромокальний плащ та сині окуляри, щоб захистити очі від сонця, піску й куряви. Подбав він і про похідну аптечку; цим поклопотався, звісно, аптекар Безюке, щедро забезпечивши Тартарена й арнікою, і камфорою, і пластиром, і оцтом для обтирання.

Бідолашний Тартарен!.. не про себе він думав – цією завбачливістю і зворушливою увагою він сподівався вмилосердити Тартарена-Санчо, що відтоді, як від’їзд було вирішено, день і ніч допікав йому, шпетив його й гриз.