Читать книгу На коні й під конем. Блакитна дитина - Анатолій Дімаров - Страница 14

Сьогодні ми збираємося в гості.

Мама зодягла нам чисті штани та сорочки і наказала:

– Біжіть, дітки, погуляйте надворі, поки я зберуся.

І дітки побігли гуляти.

Ми знали, що оте мамине збирання триває досить-таки довго, тому не боялися забаритись.

Вибігши на вулицю, ми зупинилися, розглядаючи штани. Вірніше, не штани, а великі перламутрові ґудзики, що так і вигравали до сонця.

Аж ось із сусіднього двору, стрибаючи на одній нозі, вигулькнула Сонька. Подрана сукенка підскакувала на ній за кожним тим вистрибом, на плечах метлялися дві тоненькі, перев’язані синенькими стрічечками кіски.

Помітивши нас, Сонька враз перестала стрибати, а невеликі, розбишакуваті очі її так і вп’ялися в перламутрові ґудзики.

– А в нас штани чисті, ага! – випнув Сергійко пузце. – Ісолочки!

Сонька підійшла, простягнула руку, покрутила ґудзика на Сергієвих штанях.

– Ми в гості йдемо, – додав я.

– Я щодня в гості ходжу, – відповіла Сонька і підшморгнула, пересмикнувшись худеньким лицем.

– А в мене нові штани! – вів своє Сергійко. – А в тебе немає!

– Захочу, так сто буде! – заперечила Сонька, хоч очі її аж горіли від заздрощів. – Я через увесь двір на одній нозі прострибала!

– Пхі, через двір! Я по всій вулиці прострибаю!

– А я через всеньке село!

– А я через усі села!

– А я через усю землю!

Далі стрибати нікуди, і я, переможений, замовк. Сонька ж підстрибнула на одній нозі, показала нам язика і вигукнула:

– А в нас квочка на качиних яйцях сидить!

Тут нашим хвастощам настав кінець. Квочка на качиних яйцях? Це щось дуже цікаве.

– Бре!

– От і сидить! – не здавалася Сонька. – Хочете, покажу?

– Покажи!

Соньчине обличчя відразу стало хитре, як у лисиці:

– А дасте ґудзика?

– Його ж треба відривати. Штани ж упадуть. А нам у гості йти.

– А ми іншого пришиємо. У мене є… Дасте?

Спокуса побачити незвичайну квочку і жаль за ґудзиком недовго боролися в мені.

– Тільки спершу квочку покажи.

Ми потихеньку зайшли до клуні, де сиділа квочка. Сонячне проміння пробивалося сюди сліпучими смужками, і ми спершу нічого не бачили, крім яскравих стовпців, наповнених рухливим пилком.

– Он вона, – прошепотіла Сонька, показуючи в темний куток.

Відстовбурчивши крила, квочка сиділа у старому решеті непорушно, мов нежива. Ми довго дивилися на неї, не насмілюючись підійти ближче: кожен з нас був хоч раз подзьобаний квочкою – цим страховиськом, що з лютим «кир-р!» кидається прямо межи очі, захищаючи курчат.

Та ось квочка заворушилася, заквоктала, обережно вилізла з решета. Кілька разів струсонула крилами, потягнулася, наче людина, спинаючись на замлілі лапи. Потім, заклопотано квокчучи, попростувала з клуні.

– Напитись пішла, – пояснила Сонька. – Давайте глянемо на яйця.

Щільно причинивши двері, щоб квочка не пробралася назад непоміченою, ми побігли до решета.

В затишному солом’яному кубельці лежали голубуваті качині яйця. Теплі й ласкаві, вони так і просилися до рук.

– А квочка їх не давить? – поцікавився Сергійко.

– Ні.

– А як вона сідає?

Замість відповіді, Сонька повернулася спиною до решета, обережно присіла над яйцями. Ми пирснули – такою кумедною здалася вона.

– А тепер давай гудзика! – підвелася Сонька.

Як мені не шкода ґудзика, а треба розплачуватися.

– Відривай.

Сонька вчепилася двома пальцями в ґудзик. Але мама знала, хто його носитиме, тому й пришила найміцнішими нитками. Ми довго крутилися та сопіли, намагаючись відірвати ґудзик, врешті Сонька, впершись однією рукою мені в груди, щосили смикнула другою до себе.

З сухим тріском ґудзик переламався навпіл. Сонька поточилася назад, а я з усього маху всівся в решето.

Застріляли, давлячись, яйця, чвиркнули в усі боки перемішаним білком і жовтком та ще якимось чортовинням, а мої штани враз промокли до пупа.

Ошелешений нежданою напастю, я якусь мить сидів у решеті.

Потім похмуро підвівся. Навіть не лапав себе ззаду, бо й так знав, яке золото там налипло. Стояв і гірко роздумував, чого воно так діється в світі, що де яка халепа не вилупиться, обов’язково я мушу вскочити в неї.

А за дверима, тривожно квокчучи, металася квочка. Вона ще, бідна, не знала, що я вже посидів на яйцях!