Читать книгу Небезпечна спадщина - Андрей Кокотюха - Страница 4

– Гей! – на всю силу легенів гаркнув Черненко, привертаючи до себе увагу і махаючи приятелеві рукою.

Той махнув у відповідь, щось коротко сказав татові й підійшов до Дениса і дівчинки. З першого погляду дійшло – щось тут не те, щось погане коїться.

Черненко не чекав, поки Білан почне запитувати. Сам у двох словах усе розповів, а тоді навіть не сказав чи запропонував – заявив із вимогою в голосі:

– Людині допомогти треба!

– Та ясно, – погодився Максим. – Тільки як ти собі все це бачиш? Зараз поділимо район на квадрати, зберемо народ і почнемо під кожен кущик заглядати?

Почувши таку безнадійну пропозицію, дівчинка тепер заревіла вголос. На двох підлітків, що розмовляли з малою, почали косо позирати бабусі з сусідніх лавок.

– Вмієш ти втішити, – невдоволено буркнув Денис. – Сам бачиш – нема виходу.

– Все через те, хлопче, що думати ти поки не зовсім навчився, – повчальним тоном мовив Максим.

– Ну-ну, поговори в мене!

– Так, давай ще зараз гризтися, – Черненко починав дратувати Білана. – Подумай сам: собачка не могла кудись забігти сама. Мала, ти бігала додому? Не крутиться там ваша Марта, біля під’їзду чи на сходах?

– Сто разів бігала, – схлипнула дівчинка. – Як на зло, тітки Клави теж удома нема, пішла кудись до приятельки, прийде пізно. Її песика у дворі всі баби знають. Якби Марта додому прибігла, мені б уже сказали.

– Так, – кивнув Максим. – Отже, пес пекінес не дурний, дорогу додому знає. Але не прийшов. Значить, загубився серйозно. Може навіть таке бути: вискочить собака на дорогу перед машиною – водій загальмує, рятуючи собаку. Бачить – пес породистий, явно не бродячий. Бере собі в машину, а тоді дає оголошення: мовляв, знайшовся песик, прикмети такі-то.

Ці припущення помітно заспокоїли дівчинку. Черненко втішився, помітивши, як у неї почали висихати сльози, а в очах натомість з’явилися проблиски надії.

– Він правду каже? – запитала дівчинка в Дениса, в якому вже бачила якщо не Господа Бога, то, як мінімум, старшого брата – захисника.

– Не знаю, чи правду, – чемпіон скоса глянув на свого приятеля – «ботаніка». – Але те, що правильно говорить – сто відсотків. Він у нас уміє правильно мислити.

– Тебе як звати, мала? – поцікавився тим часом Максим, і Денис роздратовано прикусив губу. От дурень! Ім’я людини, в якої трапилося горе, треба завжди дізнаватися в першу чергу.

– Таня-а, – вичавила з себе дівчинка.

– А тітку, значить, звуть Клава? – вів далі Максим.

– До чого тут тітка? – рятівник всіх маленьких дівчаток Денис Черненко відчув, що Білан потроху перебирає на себе контроль над ситуацією.

– Клавдія Зіновіївна, – схлипнула дівчинка і витерла рештки сліз. – Вона хороша, добра, тільки собачку свою дуже любить…

– Більше, ніж людей, – зробив категоричний висновок Денис.

– Значить, Тетянко, робимо так, – діловито сказав Максим. – Їсти хочеш?

– Не дуже…

– Хочеш, – зробив висновок хлопець. – Зараз ми тебе погодуємо. Тим часом я попрошу свого тата, він подзвонить Клавдії Зіновіївні і пояснить ситуацію. Потім навіть проведе тебе додому. Ну а ми ось із ним, – Максим кивнув на приятеля, – спробуємо пошукати твого песика пекінесика. Годиться?

Впевнений тон Максима і мужній вигляд Дениса остаточно заспокоїли дівчинку. Вона навіть посміхнулася. Не відкладаючи справу надовго, Максим поспішив до тата, який терпляче чекав сина на лавці, і вже за п’ять хвилин Білан-старший вів Таню за руку до себе додому.

Максим жестом підкликав до себе Дениса, і той неохоче підійшов. Знаючи, що його поважний батько успішно впорається зі злою тіткою Клавою, Черненко чомусь гнівався сам на себе: у його родині нема дорослих поважних мужчин, які можуть взяти на себе такі самі клопоти. Розуміючи, що ані Максим, ані його тато тут ні до чого, Денис усе ж таки не приховав своєї неприязні.

– Цікаво, як ти шукатимеш собаку… Сам слід візьмеш, носом, мов той вірний Мухтар?

– Все наче навмисне складається на нашу користь, – таємниче відповів Білан. – Гайда чайок пити. Заодно душ приймеш, мокрий онде весь.

Денис не сумнівався – вони йдуть до Бабусиної хати.