Читать книгу Війна - Андрей Курков - Страница 60

Острог. Учора після семи годин, проведених в автобусі, доїхав до Рівного. Заїжджали на різні автовокзали райцентрів і Житомира. До автобуса заходила торговка біляшами, після неї жінка років 55-ти з чорним кульком, в який просила кидати гроші їй на якусь операцію. Навколо тривали дивні телефонні розмови по мобільнику. Якийсь пристойно одягнений громадянин років 50-ти говорив із автобуса, що він їде до Львова через Рівне. До Рівного автобусом, а потім електричкою, і що там він для когось замовить авіаквиток до Львова, хоча краще б до Варшави, бо далі треба їхати до Катовіце. Водій, який говорив у Києві та до в’їзду в Житомир по-російськи, далі перейшов на українську. У Рівному на автовокзалі мене зустріли Вікторія і Марк – організатори літературних заходів, молоді, трохи «зарегенні», у них громадська організація «Література В», вони організовують зустрічі з письменниками, продають на них квитки, живуть на самоокупності, але явно з мінімальними очікуваннями. Однак організовано все було відмінно. В університеті, потім у «Книжковому супермаркеті». Виспався в порожній квартирі, яку для мене зняли організатори на дві ночі біля автовокзалу. А зранку, доїхавши швидше запланованого до Острога, прогулявся по лівій стороні міста.

Було спокійно, майже безлюдно, маса собак у будках. Якби собака дійсно був другом кожної людини, то у нас жили б 45 мільйонів собак: кожній людині по чотирилапому другу.

У країні триває бардак. «Регіони» все голосніше кричать про федералізацію, хочуть залишитися при владі у своїх географічних осколках, як лідери республіканських компартій залишалися при владі після відколу від СРСР. Але напруга в Києві наростає. Тут, в Острозі, за 300 кілометрів од Києва, тихо і спокійно, тільки на стовпах листівки не першої свіжості: «Всі на Київ! Допоможемо Майдану». У Рівному на місцевому Майдані кілька наметів і людей 20–30 біля них. Там обласна рада обрала голову «Народної ради» своїм головою – добре, що він був також депутатом облради. Голова області це схвалив. І все заспокоїлося. Всі дивляться на Київ. Чекають, що буде далі.

Учора після зустрічі в КС підійшов Олександр, «аспенівець». Випили з ним чаю. Питав, що можна робити на місцевому рівні, аби пожвавити і підтримати суспільне життя. Поговорили про можливий конкурс есе серед молоді на тему «Майбутнє належить нам», з тим, щоб зібрати фіналістів у Рівному, влаштувати обговорення та спробувати їх зробити клубом, з ФБ-сторінкою, з іншими заходами.

Вечір. Повернувся. В Острозі після екскурсії по університету зайшов до кабінету проректора. Там сидів знайомий великий і бородатий чоловік. Виявилося – отець Рафаїл Туркуняк, священик УГКЦ зі Львова, з яким не раз зустрічалися на різних заходах, організованих Михайлом Ватуляком, господарем найбільшого книжкового складу-магазину на Західній Україні. Після зустрічі зі студентами ми сіли з отцем Рафаїлом за стіл у будинку для приїжджих викладачів, де він ночує. Довго говорили про політику.