Читать книгу Шенгенська історія. Литовський роман - Андрей Курков - Страница 25

Розділ 23. Лондон

Оглавление

Сусіди більше не з’являлися. Виявилося, що вони втекли, не заплативши за два тижні. Таня не дуже й засмутилася. Кілька хвилин лаялася, проклинала їх і свою доброту. А потім швиденько навела в кімнатці лад. Решту їхніх яєць дозволила з’їсти Клаудіюсу й Інґриді, а пиво забрала собі. І вже наступного дня привела в квартиру нових пожильців – і також молоду пару, що приїхала з Будапешта. Вони навіть не назвалися, але при зустрічі в коридорі або на кухні привітно всміхалися.

Клаудіюс у перший момент з досадою поскаржився Інґриді на дивну поведінку нових сусідів.

– А навіщо їм називатися? – дівчина стенула плечима. – Ти думаєш, ми будемо довго з ними пліч-о-пліч жити? Завтра вони втечуть, або ми післязавтра злиняємо, і що – тримати їхні імена в пам’яті?!

Клаудіюс раптом збагнув, що Інґрида має рацію. Все навколо мінливе та швидкоплинне. За останні кілька днів йому вдалося трохи підзаробити і щоразу в новому місці. І в кожному новому місці він із кимось балакав, когось слухав і ні у кого імені не питав. На оптовому ринку риби з третьої години ранку тягав пластикові лотки від продавців до машин рестораторів і власників кафе, котрі скуповувалися на день. У скверику біля кладовища вигулював вагітну самку спанієля похилого іранця, знайомого Тетяни. Іранець, ім’я котрого Клаудіюсу так і залишилося невідомим, видав йому на порозі своєї квартири двадцять фунтів за дві години вигулу і, не попрощавшись, хряснув перед носом двері. Але найважчим, хоча і найприбутковішим, виявився попередній день, коли, знову ж таки завдяки Тетяні, Клаудіюсу довелося допомагати молодому безіменному поляку розрізати болгаркою у дворі покинутого складу металеві конструкції будівельного риштовання. Вони удвох знімали з автомобільного причепа трубу з привареними кріпленнями, ставили її на збиті ними ж з підручного дерева козли і спочатку відпилювали від рури все зайве, а потім і саму чотириметрову трубу розпилювали навпіл. Поляк виявився спритним, його чіпкі довгі пальці відразу привернули увагу Клаудіюса. Вони б підійшли і піаністу, і кишеньковому злодію, але дісталися, як виявилося, фахівцеві в царині сантехніки. Після кількох годин наполегливої праці він запропонував Клаудіюсу викурити по цигарці, а після цигарки зробив абсолютно несподівану пропозицію: розплатитися за працю саме цигарками. Клаудіюс відмовився, пояснивши, що йому потрібні гроші, позаяк дружина вагітна. Поляк без зайвих слів вручив йому тридцять фунтів.

Дорогою додому Клаудіюс зупинився у жалюгідній на вигляд кав’ярні. Одне віконце, одні двері. Праворуч у дверях на дошці крейдою цінник, де першим пунктом стояла кава за сімдесят пенсів.

– Заслужив! – Клаудіюс рішуче зайшов, сів за хисткий столик.

Поки грів долоні об гаряче горнятко, міркував, як легко йому вдалося сьогодні переконати поляка заплатити грішми. Тільки й того: узяв і збрехав, що дружина вагітна. А Інґрида не тільки не вагітна, але й не дружина. Хоча яка різниця? Живуть вони разом і цілком щасливо. Може, якось занадто спокійно? Без пристрасті, якою супроводжувалися їхні перші ночі на прикордонному з Білоруссю фестивалі та наступні рідкісні побачення. Так, пристрасть сховалася, злякавшись чи то лондонського клімату, то чи хиткості місцевого життя, де хиткість столика в дешевій кав’ярні виявлялася найменшим подразником, що не заслуговує навіть на прикрощі. А ось хиткість життя – штука, що відволікає від усього. Думаєш про завтра: яким воно буде? А потім знову думаєш про наступне завтра, а потім про наступне… І немає часу думати про щось інше або відчувати. Немає часу і сил для пристрасті…

Клаудіюсу згадалися слова Інґриди про те, що і вони можуть утекти з квартири так само легко та непомітно, як колишні сусіди. А куди втекти?!

Господар кав’ярні, смаглявий, схожий на турка або тунісця, підійшов, запропонував повечеряти. Курка з картоплею за три дев’яносто дев’ять. Клаудіюс ввічливо відмовився. У цей час дуже до речі в заклад зайшли кілька будівельників у синіх забруднених фарбою комбінезонах. Господар заметушився коло них.

Удома Клаудіюс розповів Інґриді про поляка, про те, як переконливо збрехав йому про її вагітність. Дівчина усміхнулася якось недобре, неприємно.

– А може, ти справді вагітна? – обережно спитав він.

– Я? І не сподівайся! Ось купиш будинок або квартиру, роботу постійну знайдеш, тоді можна буде і помріяти!

Останні слова вона вимовила майже ніжно, чим заспокоїла Клаудіюса.

Правда, мрії про купівлю будинку і постійну роботу тут же занурили його в роздуми. А Інґрида тим часом витягла з кишені джинсів п’ятдесят фунтів і помахала банкнотою в повітрі.

– Звідкіля? – здивувався Клаудіюс.

– Я сьогодні фотомоделлю працювала.

– Таня?

Інґрида кивнула.

– Не бійся, не роздягалася! Перукарню рекламувала.

Клаудіюс зі сумнівом підняв погляд на її волосся. Ніякої зачіски, нічого нового – просто волосся до плечей, та й усе. Все, як завжди.

– Навпаки, – пояснила Інґрида. – Мене фотографували кудлатою, а завтра зроблять зачіску і знову сфотографують. Ну, щоб дві фотографії на вітрині: до і після.

– Це добре, – абстрактно і сумно промовив Клаудіюс. – Так вони і жили…

– А що тебе не влаштовує? – здивувалася Інґрида.

– Відсутність родинного затишку, – зізнався він.

– Мене також це не влаштовує. Але все – в твоїх руках!

– Давай вип’ємо чаю! – запропонував Клаудіюс.

– Давай! – погодилася Інґрида.

Вони тільки зібралися вийти з кімнати, як відчинилися двері сусідів, і парочка, розмовляючи на ходу угорською, зайшла на кухню.

– Хто не встиг, той запізнився, – засмучено промовила Інґрида.

– Може, вони швидко? – Клаудіюс кинув на подругу підбадьорливий погляд. – Давай зачекаємо!

– Давай, – Інґрида кивнула.

Шенгенська історія. Литовський роман

Подняться наверх