Читать книгу Колекція гадів (збірник) - Андрей Кокотюха, Андрій Кокотюха - Страница 10

Тепер усі дивилися на Максима Білана. Відчувши, що від нього вимагають якогось висновку, хлопець, тим не менше, не поспішав. Підійшовши до вікна, він глянув на глуху стіну, на порожнє подвір’я, заклав руки за спину, потягнувся. Після того перетнув кімнату, пройшовся вздовж книжкової полиці, взяв за корінець одну книжку, вибравши навмання. Витягнув, перегорнув, поставив на місце, рішуче повернувся до гурту.

– Мені все це не подобається, – заявив категорично і повторив, звернувшись уже конкретно до Поліни: – Не подобається, розумієш? Тебе… Вас, скільки б вас там не було, невідомо хто змушує красти гроші і називає це випробуванням на сміливість. Це – не іграшки, тобі не здається?

– Ніхто нікого не змушує, – швидко виправдалася Поля. – Я можу просто відмовитись і далі лишатися боягузкою.

– Тільки що ми вирішили – кожен із нас чогось боїться. Тобто кожен боягуз.

– І значить, кожен із нас мусить тепер нести в зубах твоєму вчителю, чи хто він там, цілих сто гривень! – не втримався Денис. – Моїй мамі знаєш скільки треба працювати за ці гроші! А тут сидить якийсь дядько і збирає членські внески! Хіба не так?

– Не так! – труснула головою Поліна. – Тобто на перший погляд так виглядає – красти справді не можна. Але більшість із нас утримується від крадіжок не тому, що цього не можна робити, а тому, що ми боїмося. Отже, люди чесні не тому, що вони такими є, а через те, що бояться зробити нечесний вчинок. Значить, страх треба долати і починати слід саме у такий спосіб.

– Ти глянь! – вигукнув Денис. – Це тобі вчитель голову задурив?

– Софійка розповіла. Я сама вчителя ще не бачила. Правила такі: спочатку поручитель приносить членський внесок того, за кого поручається, а тоді приходить і сам новий член клубу, – сказала Поля.

– Далі я знаю! – Оксана піднесла руку, мов на уроці, навіть затрусила нею. – Кожен новий член клубу повинен привести ще когось! Такий ось ланцюжок! Скільки в Клубі Боягузів народу, Полю?

– Цього ніхто не знає. Софійка так каже. Учитель не збирає всіх разом, позаяк до кожного він застосовує окремий підхід. Бо страх у кожного свій, не схожий на страх іншого. Коли так, то і завдання для кожного боягуза спеціальні.

Максим Білан ляснув у долоні:

– Знаєте, друзі, з мене цього досить! Ти, Полю, серйозно в усе це віриш?

– Я вірю в те, що батькам до мого боягузтва нема жодного діла! – тепер у голосі Поліни чувся виклик. – Вони кажуть, як оце ти – всі люди бояться, це здорове відчуття, це твоя страховка від помилок, це минеться з віком. А я не хочу! Я не хочу бути боягузкою! І якщо в цьому світі або в цьому місті є вчитель, готовий вислухати мене і допомогти побороти страх, я не піду до нього – побіжу! На крилах полечу, ясно вам?

Голос Поліни звучав дедалі голосніше, починав дзвеніти. Максим відчув: ще трохи – і вона зірветься на крик. Крик приверне увагу пані Люби та Назара Жупанського, а це зовсім небажано.

Думки вишикувалися в Максимовій голові у рядок. Розказати про цього підозрілого вчителя і про Клуб Боягузів комусь із дорослих треба. Більше того – саме з цим потрібно чимшвидше бігти в міліцію. Але в такому разі доведеться розповідати всю правду, недомовками не обійтися. Значить, кирпатий Назар Жупанський дізнається, що його донька свідомо вкрала з дому гроші, а потім, коли попалася, так само свідомо оббрехала першого, хто потрапив їй на очі.

Буде від того мир у родині Жупанських? Навряд. І викриття таємничого вчителя сміливості нічого не змінить.

З одного боку, Поліна переживає за свій ганебний вчинок, який її змусили скоїти, але про який не знає тато. І тато навіть готовий забути про ті злощасні гроші й більше ніколи не повертатися до цієї теми, що в даному випадку Поліну цілком влаштовує. Інший бік справи – коли все це вилізе за межі їхнього вузького кола. Бо в такому разі подібна історія навряд чи скоро забудеться.

– Коротше, – мовив Білан, хоча вишикувані думки ще не зовсім оформилися в якесь логічне рішення і хлопець говорив, випереджаючи їх: – Треба нам познайомитися з тим вашим легендарним учителем. Може, я помиляюся, і він справді порядна людина. Просто позбавляє батьків боягузів частини проблем. Тоді я заодно свої страхи вилікую.

– Він не лікує – він учить, як їх подолати, – виправила Поля.

– Ну, то навчуся, – погодився Максим. – Через «козла» на фізкультурі стрибати. Втру носа Черненкові, не він один тепер буде коником-стрибунцем.

Поліна наморщила лоба, переварюючи почуте.

– Ви… ти це серйозно?

– Як ніколи! – запевнив її Білан. – Коли в тебе перше побачення з учителем?

– Сьогодні ввечері. Ми вже домовилися з Софійкою, вона мене прикриє. Скаже, що ми домовилися разом іти на забаву…

– Хто кого забавляє? – поцікавився Денис.

– Ніхто нікого, – пояснила Мавка. – Сам себе забавляєш. У нас забавою називають будь-яке зібрання. Ось ви до мене в гості приїхали – маєте забаву. До однокласника на вечірку пішли нові фільми дивитися чи музику слухати – теж забава.

– Значить, сьогодні ввечері і я матиму гарну цікаву забаву, – підсумував Максим Білан.