Читать книгу Колекція гадів (збірник) - Андрей Кокотюха, Андрій Кокотюха - Страница 11

Поліна не встигла оговтатися, як її нові друзі обговорили всі деталі.

– Не можу я нікого везти з собою – це проти правил, – опиралася дівчинка.

– Правила для того й існують, аби їх порушувати. І ти не боїшся це робити. Отже – робиш сміливий вчинок, перемагаєш боягузтво, – пояснив Максим, і всі з ним погодилися. Оксана навіть у долоні заплескала – не думала, що Білан так швидко вихід знайде.

– До того ж, Полю, в нашого Білана, нового учня вашого вчителя, буде квиток у перший ряд – живі гроші, – зауважив Денис, і тепер у долоні заплескала Мавка: Черненко, якого вона ще сьогодні вранці вважала трошки відлюдкуватим, починав їй подобатися. Бо підходив до всього, що відбувається, зі звичайнісіньким хлопчачим розумом.

– І остання причина, чому я повинен іти з тобою, – усе має шанс залишитися між нами, – підвів риску під простим планом Максим. – Інакше доведеться поставити до відома твого милого тата. Чого не хочеться ні тобі, ні мені, а вчителю – поготів.

Це остаточно переконало Поліну, і далі всі вже домовлялися, як і коли виберуться з дому. Коли настала черга шукати членські внески, вийшла несподівана затримка. Виявляється, ні в кого з чотирьох не було такої суми. Батьки видали кожному з них на якісь витрати, знаючи, що на фестивалі учасників забезпечать належним харчуванням. Приймаючи в себе друзів доньки, пані Люба звичайно ж не вимагала з них грошей – подібне навіть уявити неможливо. А в суботу за всією компанією приїде Білан-старший і відвезе їх до Києва на власному автомобілі, що теж не передбачає ні для кого з гостей додаткових витрат.

Мавка знала, де мама тримає гроші. Але поцупити їх, як Поліна, вона не збиралася – адже в такому разі сама стане злодійкою, нехай і мимоволі. Допускати цього в жодному разі не можна.

Проте вихід усе одно знайшовся. Максим запропонував усім скласти в бейсболку Дениса все, що лишилося від кишенькових грошей, виданих батьками на дорогу. Найбільше лишилося, як не дивно, в Черненка – мама не змогла виділити йому великої суми, через те хлопець трошки соромився і не дуже витрачався на різні сувеніри та інші дурниці. Гроші тримав у старому гаманці, гаман сховав на самому дні наплічника. Коли Максим і Оксана скинули до його запасів свою решту, виявилося, що не вистачає десятки. З цим Мавка пообіцяла допомогти і вже за п’ять хвилин розповідала пані Любі, на яку цікаву забаву хоче ввечері піти з Поліною. Тому їй потрібні хоча б десять гривень, щоб мати при собі якусь невеличку копійку на кока-колу.

Назар Жупанський підтвердив: він дозволив доньці сьогодні ввечері піти кудись із її приятелькою Софійкою. Навіть дзвонив попередньо її батькам і цікавився, чи ті в курсі справ. Звісно, що в курсі – Софійка навішала своїм такої самої локшини про забаву, як і було домовлено з подругою.

– Не втомилися? – запитала лиш пані Люба своїх гостей.

– Ще наспимося, – відповіла за всіх Оксана. – Бачте, як все гарно складається – після неприємностей з’являються нові друзі.

– То правда, – погодилася пані Люба. – Але, хлопці й дівчата, найпізніше, коли ви мусите бути вдома, – двадцять друга нуль-нуль. Ми можемо вам довіряти?

– Аякже! – напустив на себе солідності Максим, і пані Люба з паном Назаром не змогли стримати сміху.

Аж тепер всі помітили: день добігав до вечора і стрілки годинника наближалися до шостої. Швиденько випивши ще чаю, аби остаточно заспокоїти господиню, компанія нарешті вибралася з дому. І на вулиці всі раптом відчули, наскільки серйозними стали. Після висновків, зроблених Максимом, ця пригода вже перестала здаватися грою.

Куди їхати, Софійка пояснила. Всі п’ятеро сіли у трамвай, і Поля сказала вийти, щойно він виїхав з центру міста. Білан сам міг би дуже швидко заблукати між цих вуличок. Тоді як Поліна і Мавка орієнтувалися тут якщо не з заплющеними очима, то, в усякому разі, дуже впевнено.

Потрібний будинок стояв у самому кінці покрученої вулички, вимощеної вже не бруківкою, а старим порепаним асфальтом. Це була стара триповерхова кам’яниця, що мала один під’їзд, обладнаний на диво новими металевими дверима з кодовим замком. Смикнувши за ручку і переконавшись, що зачинено, Поліна впевнено натиснула певні кнопки. Клацнуло, двері піддалися, і дівчинка боязко ступила в тьмяну середину, де відгонило котами.

– Добре, що тепер ми всі знаємо це місце, – зауважив Максим. – Лишайтеся тут. Коли б що сталося… Словом, краще не думати, але, Денисе, ти знаєш, як діяти в разі чого.

– Будь спок, боягузе новоспечений, – Черненко всіляко намагався зберігати спокій, хоча зовнішній вигляд цього будинку й середина під’їзду наганяли на нього тривогу. – Давай повертайся сміливим.

Зібравшись з духом, Білан теж переступив поріг будинку. Невідомо для чого причинив за собою двері, дочекавшись, поки клацнув замок. Все, дороги назад нема. Треба рухатися тільки вперед, аби справді ніхто не здумав вважати його боягузом.

Хоча, чесно кажучи, опинившись у цьому моторошному під’їзді не менш страхітливого будинку, Максим Білан зізнався собі – він справді починає боятися. І це правильно – він же зібрався вступати до Клубу Боягузів.