Читать книгу Колекція гадів (збірник) - Андрей Кокотюха, Андрій Кокотюха - Страница 15

Коли Максим вийшов із Клубу Боягузів, на місто вже впевнено лягали теплі червневі сутінки.

Від почутого в Білана голова йшла обертом. Тому він до ладу не зміг пояснити іншим, які чекали на нього неподалік від будинку, що саме відбувається. Оксана першою зрозуміла стан хлопця, тому цикнула на всіх, і додому до Мавки компанія поверталася мовчки.

Вдома на гостей уже чекав Мавчин тато, пан Микола. Поліна неабияк здивувалася, що тут був не лише її тато, а навіть її мама. За цей короткий час пані Люба встигла так здружитися з Назаром Жупанським, що просто не відпустила його без вечері. А він у свою чергу запитав дозволу запросити ще й свою дружину. Тепер Чепеляки і Жупанські збиралися дружити родинами.

– Уяви собі, Мавко! – вигукнула пані Люба після того, як дорослі дружно похвалили дітей за вчасне повернення додому. – Виявляється, пан Назар – це той самий Назар Жупанський, який складає чудові пізнавальні кросворди для наших газет і випускає цілі збірники кросвордів, із якими я не нудьгую, коли кудись їду у відрядження! Ми ще не скоро наговоримося!

– Ми вже вас заморили, – делікатно сказав Назар Жупанський. – Зловживати вашою гостинністю не хочемо. Може, зберемося якось у суботу?

– Але півгодини ще побути можна! – тоном, який не припускає заперечень, мовив Мавчин тато. – Дітвора поки що нехай поспілкується.

Саме цього друзям і треба було. Не дізнавшись, чим закінчилася розмова Максима з учителем, Поліна категорично відмовлялася йти додому. Тепер у них був час на обмін враженнями.

Не змовляючись, всі пішли за Максимом у бібліотеку. Причинивши за останнім двері, Білан пояснив:

– Я відчуваю, що мені тут найкраще думається. В Києві для цього в мене є спеціальне місце, Бабусина хата називається. Черненко знає, і Оксана там бувала. А тут, виходить, дідусева бібліотека, зібрання розумних книжок. Тут ще краще думається.

– Не тягни кота за хвіст! Манера твоя дурна! – поквапив його Білан.

Історію про срібну табакерку Максим переповів ще коротше, ніж її розповідав учитель. Бачачи, що ніхто поки що нічого толком не второпав, він повів далі:

– Цей ваш учитель, Полю, справді шкільний учитель. Тільки, як він каже, зі школи його вигнали невігласи та дурбецали, котрі не розуміють сучасних прогресивних методів підліткового виховання. Звати його Василь Драгомир, він сам так сказав.

– Родич? – запитала Оксана.

– Якщо йому вірити – один із прямих нащадків Зенона Драгомира. Той самий нащадок по чоловічій лінії, якому несправедливо не перейшла в спадок дорогоцінна срібна табакерка. Тепер учитель Драгомир хоче її вкрасти.

– Нічого собі! – вигукнув Денис. – І треба було такий город городити? Пішов – і вкрав, чого простіше?

– Не кажи, – заперечив Максим. – Він сам мені зізнався, як на сповіді, довіру так виказував. Подружжя Нагорняків – скромні пенсіонери. З квартири вдвох майже не виходять, дома постійно хтось є. Єдиний виняток – концерти чи опера. У цю п’ятницю, тобто – післязавтра, Драгомир пошле їм квитки на концерт у філармонії. Він уже давно придумав, як це зробити – щось типу благодійного подарунку родині призабутого композитора. Причому квитки дорогі будуть, а в певний час за Нагорняками під’їде спеціально замовлене таксі. Воно ж забере їх після концерту додому. Все це, звісно ж, буде оплачене вчителем із так званих боягузівських членських внесків.

– Він це теж тобі розповів? – недовірливо запитала Мавка.

– Не такий уже вчитель і дурний – повністю карти розкривати. Але я по дорозі помізкував – інша думка просто не напрошується. Де б Драгомир іще гроші взяв? Срібна табакерка, так собі думаю, йому теж не на добру пам’ять потрібна. Срібло саме по собі дешевше за золото. Саме срібло – раз, італійська робота – два, антикварна річ – три, дарчий напис на фамільній реліквії – чотири, подарунок друга графа Потоцького – п’ять. Усе це вкупі робить срібну табакерку дуже цінною.

– Ну, а твоя яка роль? – нетерпеливився Денис.

– Подолати свій страх. Залізти через кватирку в помешкання Нагорняків, поки хазяїв не буде. Відчинити двері зсередини – замок там досить простий. Учитель каже – треба тільки ручку повернути. Потім він сам зайде, візьме табакерку – і все. Нагорняки не відразу помітять пропажу. Слідів пограбування так само не буде. Я ж позбудуся страху, вчитель обіцяв. Для такого завдання дівчатка не годяться. Ти, Поліно, полізла б через кватирку в чужу квартиру?

– Ніколи в житті! – щиро вигукнула вона.

– Бачиш! А нам такі речі цікаві. Тут же не просто вторгнення в чужу квартиру. Тут – ціла пригода, ще й довкола таємничої спадщини. Підступні родичі, законний спадкоємець, поновлення справедливості, сміливі вчинки – що може бути цікавішим та благороднішим? Комусь іще щось не зрозуміло?

– Мені! – озвалася Оксана. – Що ти збираєшся робити далі? І що робити нам?

– Я полізу в кватирку, – миттєво відповів Максим. – А вам… Для вас теж знайдеться робота для подолання страху.