Читать книгу Чорт зна що. У кігтях Хапуна - Антология, Питер Хёг - Страница 26

Вже золотисті зірки на небі гасилися, як хлопець прочунявся і пошкандибав додому, легко дотикаючи свої костомахи та клянучи щезників, що таки відібрали в нього його майбутнє мольфарське знаття.

Іде Юра й розглядається. Довкола споконвічні смереки підперли небо, старезний дім хрускотить під ногами, недалеко розляглася страшна скала, над цілим яром нависла, неначе б доступ до чогось замикала.

З цікавістю розглядав Юра скалу, поцмокував із здивування устами і наткнувся ненадійно на широку щілину, що розколола її надвоє.

«Хоч випустив я горицвіт із жмені, то хай принайменше подивлюся на цю потайну дорогу», – подумав Юра.

– А що, як у скалі т о й сидить? То відберу свої цвіти, – підбадьорював себе хлопець…

Тісно протискається молодик крізь невеликий отвір, дреться по розсипах та замість до печери увійшов у широкий, отвертий вгорі камінний потайник, якого стіни, здавалося, хмари досягали. Іде далі, потайник то звужується, то розширюється, врешті випровадив Юру на широку царинку. З-під ніг Юри висмикується ледве слідча стежка, що крізь купки трави продирається до недалекого гаю. До гаю приперлася невеличка хатинка, з якої викочувався час до часу клубок диму і тоненькою ниткою розтягався в повітрі. Під хатиною побачив Юра старезного діда, в якого борода волочилася по землі, навислі брови накривали повіки. Старець мовчки дивився на схід сонця і, видавалося, ані гостя не бачив, ані його кроків не чув.

З неясним острахом зближався хлопець до старого діда і зоддалік поздоровив його голосно, скидаючи з голови крисаню:

– Миром, дідуню, поздоровляю вас.

Дід, обернувшись повагом, підніс двома пальцями брови з-над очей, глянув на Юру й обличчя його помітно прояснилося.

– Благословенний будь, Юро Мартищуків, – теплим голосом промовив.

Юра здивувався.

– Звідки знаєте мене, діду?

– Бо очі свого дєдика маєш, а що його вже нема, мусів його заступник до мене прийти.

– Та я нехотячи до вас забрів, – несміливо відізвався Юра.

– Що ж ти можеш говорити про свої діла, як не видиш ні того, що перед тобою, ні не розумієш того, що за тобою. В тобі ще тільки темний гін відзивається і ти напотемки шукаєш ключів до таємниць. Це крик нашої душі, сторожів Гуцульщини, в тобі будиться, щоб ти міг збагнути таємниці дідів.

– Хто ж ви є, дідуню, що знаєте мене, дєдика і моє шукання?

– Я прадід твій і сторож Вічної Ватри Гуцульщини.

– Вічної Ватри? Чи це, може, живий вогонь, що його кожної весни викручують на полонині?

– Ні, це Святий Вогонь, що його сам соняшний Бог дав у старину нашому родові, що ватажкував над гуцулами, щоб хоронити ним перед лихою долею наше плем’я.

– І сказав тоді Бог: як довго Вічна Ватра горіти буде, а гуцули будуть писати писанки, так довго ніяка сила не зможе їх ані перемогти, ані зломити.

– А чому дєдик не мав ніякої влади над гуцулами? Та ж не було в нього ні широких полонин, ні ботеїв овець, ні темних лісів. Щось дуже змаліла сила нашого роду, – з гірким усміхом промовив Юра.

– Ти не вмієш дивитися, – поважно сказав дід. – Сила чоловіка не в писаному ботею, але в його душевній напрузі, що опановує серця других. Твій дєдик був сильним, дуже сильним мольфаром та ватажком і до його слова прислухувалося багато гуцулів.

– Чому ж він сидів на своїй ґражді і не панував над гуцулами?

– Бо наш рід має стерегти Святу Ватру. Своєю службою він панує над гуцулами, не багатствами. Зрозумій, що коло тебе діється.

– Дивися: на долинах родиться хліб, на крутих кичерях ростуть шумливі ліси, повні бистроногих оленів, ще вище розложилися веселі полонини з чередами маржинки[18], найвище простяглися сірі скали з чародійним зіллям. І наш рід, ніби найвищі скали, без яких і не було б красної Гуцульщини. – Дід замовк. По хвилині мовчанки продовжив: – Так, так, ми – Чорногори гуцулів, ялові, видається, але кожний гуцул звертає на нас очі; чи то блуд його зловиться в непроглядній пітьмі долини, чи то зморений на постелі недугою шукає рятунку в наших примівках і зіллях, чи то ровта сталить топори. Ми нікому не накидуємося, але кожний до нас приходить, бо кожний своє знає і своє розуміє.

– А що сталося б, якби так Свята Ватра згасла?

– Най Бог боронить, – дрижачим голосом відповів дід. – Якби її не стало, не стало б і Гуцульщини, тріснуло б серце світу. Але це ніколи не станеться, бо наш рід вогонь стереже. І ти будеш його стерегти.

– Покажіть мені Святу Ватру, якщо я буду вашим наступником.

– Заким станеш наступником й я допущу тебе перед лице Святої Ватри, мусиш наперед очиститися. Це буде тривати сім днів, бо через сім вод ти мусиш перейти, заки чистим стане твій дух, твоя душа і твоє тіло. В тому часі житимеш у хоромах і слухатимеш моїх наук у глибокій мовчанці.

– Чи Свята Ватра…

Дід не глянув навіть на Юру і увійшов у хороми. Очищення почалося.