Читать книгу Чорт зна що. У кігтях Хапуна - Антология, Питер Хёг - Страница 28

Вернувся Юра до ґражди діда, в якого був вихованцем і пильно заходився коло своєї роботи. Старий опікун таки доглянув душевну переміну, що наступила в Юри, чи то міркуючи з очей, що дивним вогнем вигравали, чи то з тихої задуми, що з неї не виринав молодик. З нескриваним подивом глядів старий дід на Юру, одного ж разу так відізвався до нього:

– Юро, дитино моя срібна та дорога, не можеш ти вже в мене сидіти як годованець, як мій прибраний син. До великих діл ти призначений, дивним вогнем горить твоє око. Вертайся назад до своєї хати і там очікуй своєї години.

Юра пробував переконувати опікуна, але це не вдалося йому. Сам відчував, що всі статки, які він досі стеріг і пильно-пильненько коло них ходив, якісь чужі йому стали. Заходячись коло роботи, що її все ж таки з рук не випускав, почував Юра нудьгу, яку розвівав самотою.

І стариня йому якась дальша стала. Він любив далі і діда, і бабу, але якось вже інакше.

«Чим же ж вони є для мене? – думає не раз молодик. – Такими самими гуцулами, як усі иньші, що я їх так дуже кохаю».

Чемність Юри старий розумів по-свому.

– Іди, Юро, про харч і майно не журися, їду будемо тобі посилати д’хаті, майно я вже тобі відказав. Наглядай лише час од часу за парубком і дівкою, щоб не пленталися поза себе.