Читать книгу 2010: Друга одіссея - Артур Кларк - Страница 10

Зображення Юпітера, помережене стрічками білих хмар, плямистими смугами лососево-рожевого кольору й Великою червоною плямою, що наче недобре око, загрозливо поглядала на людей, зависло на проекційному екрані льотної палуби космічного корабля. Планета заповнювала вже три чверті екрана, але ніхто не звертав уваги на осяяний диск, усі очі увіп’ялися в темний серп у його кутку. Там, на нічному боці планети, китайський космічний корабель наближався до миті істини.

«Це абсурд, – подумав Флойд. – Ми не зможемо нічого розгледіти за сорок мільйонів кілометрів. І витріщатися на екран необов’язково, адже радіо повідомить нам те, що ми хочемо знати».

«Цянь» припинив усі голосові, відео- та інформаційні передачі на дві години раніше, відтоді, як антени дальнього радіуса дії були введені в захисну тінь теплового екрана. Лише радіомаяк, що відправляв сигнали в усіх напрямках, досі вів передачу, точно показуючи координати китайського космічного корабля у той час, як він пропливав між хмар, котрі за розміром дорівнювали континентам. Пронизливі сигнали пі…пі…пі – єдині звуки, що їх було чути в командній рубці «Леонова». Кожна з цих пульсацій відлетіла від Юпітера за дві хвилини до того, як зазвучати на «Леонові»; за цей проміжок часу джерело сигналу тисячу разів могло перетворитися на хмару розжареного газу, розвіяного в юпітеріанській стратосфері.

Сигнал то завмирав, то ставав гучнішим, іноді він спотворювався, кілька разів повністю затихав, відтак послідовність відновлювалася. Незабаром плазмова оболонка навколо корабля відріже всі комунікації, аж поки корабель знову не з’явиться на радарах. Якщо він з’явиться.

– Посмотрі! – гукнув Макс. – Ось воно!

Спершу Флойд не міг нічого роздивитися. Потім на краю сяйливого диска він роздивився маленьку зірочку, що поблискувала навпроти темного лику Юпітера, там, де зірок бути не може.

Зірочка здавалася зовсім нерухомою, хоча він знав, що вона має рухатися зі швидкістю сто кілометрів на секунду.

Цятка повільно яскравішала; це вже була не просто цятка, вона здавалася все видовженішою.

Комета, витворена людськими руками, промайнула крізь юпітеріанську ніч, залишаючи після себе розжарений слід кілометри завдовжки.

Останній неспотворений, нормальної тривалості гудок долинув із радіомаяка, потім зосталося лише позбавлене сенсу шипіння радіації Юпітера – одного з тих багатьох космічних звуків, які не мають нічого спільного з людиною і її роботою.

«Цянь» став нечутним, але ще не зовсім невидимим. Команда «Леонова» могла спостерігати, як маленька видовжена іскра рухається від сонячного боку планети, щоб зникнути на темній стороні. Якщо все піде за планом, до того часу Юпітер поглине корабель, забравши в нього небажану швидкість. «Цянь» вирине з іншого боку цього гігантського світу, перетворившись на ще один супутник Юпітера.

Іскра згасла. «Цянь» завернув за планету й зараз прямував по нічній стороні. Нічого не буде ні чутно, ні видно, доки він вирине з тіні. Якщо все піде добре, то це станеться десь за годину. Для китайців ця година триватиме вічність.

Натомість для керівника з наукової роботи Василія Орлова та інженера зі зв’язку Саші Ковальова година минула напрочуд швидко. Вони могли чимало дізнатися, спостерігаючи за тією маленькою зірочкою: вирахувати час її наближення й віддалення, і, найважливіше, допплерівське зміщення радіомаяка давало життєво важливу інформацію про нову орбіту «Цяня». Комп’ютери «Леонова» вже засвоювали графіки руху й видавали прогнозований час проходження, орієнтуючись на різні припущення щодо темпів уповільнення в атмосфері Юпітера.

Василій вимкнув екран комп’ютера, обернувся у своєму кріслі, послабив пасок безпеки й звернувся до аудиторії, що терпляче на щось чекала.

– За найбільш оптимістичними прогнозами, вони можуть з’явитися на радарах через сорок дві хвилини. Чому б глядачам не прогулятися, щоб ми могли сконцентруватися та якнайкраще виконати свою роботу? Побачимося за тридцять п’ять хвилин! Ну, уходітє!

Астронавти неохоче покинули капітанський місток, але геть усі повернулися менш ніж за тридцять хвилин, викликавши праведний гнів Василія. Він досі докоряв їм за брак поваги до його розрахунків, коли з гучномовців долинуло знайоме пі… пі… пі – сигнали з радіомаяка «Цяня». Василій мав здивований і засмучений вигляд, але невдовзі приєднався до спонтанних оплесків, що вітали китайський космічний корабель, який вдало пройшов крізь юпітеріанську атмосферу. Флойд не помітив, хто саме почав аплодувати. Так, китайці, росіяни, американці могли бути конкурентами, але всі вони астронавти, усі наразі настільки далеко від рідної планети, де ще не мандрувала жодна жива душа. «Посланці людства» – так охрестив їх Перший договір ООН про космос. Навіть якщо екіпаж «Леонова» не надто радів успіхам китайців, вони також не бажали їм лиха.

«Тут маємо й егоїстичний чинник», – подумав Флойд. Тепер шанси «Леонова» на успішне проходження атмосфери Юпітера значно зросли; «Цянь» довів, що маневр атмосферного гальмування у принципі є можливий. Інформація про Юпітер виявилася правильною, його атмосфера не містить неочікуваних і, ймовірно, фатальних сюрпризів.

– Ну що ж! – сказала Таня. – Думаю, варто надіслати їм повідомлення з віншуванням. Але навіть якщо ми це зробимо, вони його не отримають.

Дехто з колег іще кепкував із Василія, який витріщився на комп’ютер, не вірячи тому, що спостерігав на власні очі.

– Я нічого не розумію! – вигукнув він. – Вони досі мають бути за Юпітером! Сашо, дай мені ще раз зчитати швидкість їхнього радіомаяка!

Далі мовчазний діалог Орлов провадив із комп’ютером; як слід роздивившись усі дані, Василій присвиснув:

– Щось не те. Вони справді на орбіті, але «Цянь» ніяк не зможе стикуватися із «Діскавері». Орбіта, на якій вони зараз, виведе їх до Іо. Я зможу дати більше інформації, коли простежу їхню траєкторію руху за наступні п’ять хвилин.

– У будь-якому разі тепер вони в безпеці, – зазначила Таня. – А траєкторію руху вони зможуть скореґувати пізніше.

– Можливо, але це забере в них кілька днів. Навіть за умови, якщо мають достатньо пального. У чому я сумніваюся.

– Тож у нас досі є надія їх обійти.

– Не налаштовуйся так оптимістично. Нам до Юпітера летіти ще три тижні. Вони можуть перепробувати десятки орбіт до того часу, як ми туди дістанемося, та обрати найзручнішу для стикування.

– І знову ж, за умови, що в них достатньо пального.

– Звісно. Про це ми можемо лише здогадуватися.

Розмова велася такою швидкою російською і так схвильовано, що Флойд майже нічого не втямив. Коли Таня нарешті зглянулася на нього й пояснила, що «Цянь» розвернувся так, що прямує до дальших супутників, його перша реакція була ось якою:

– У них можуть бути серйозні проблеми. Що ви робитимете, якщо вони попросять про допомогу?

– Ти, напевно, жартуєш. Можеш собі уявити, щоб китайці таке вчинили? Вони надто горді. У будь-якому разі допомогти їм неможливо. Ми не спроможні змінити пріоритети місії, тобі це добре відомо. Навіть якби в нас було пальне…

– Ви, звісно, маєте рацію, але пояснити це 99 % землян, які не надто розуміються на орбітальній механіці, буде складно. Нам треба брати до уваги політичний складник ситуації, ми матимемо не надто хороший вигляд, якщо не допоможемо. Василію, дайте мені їхню остаточну орбіту, щойно ви її опрацюєте. Я піду до своєї каюти й над дечим помізкую.

Каюта Флойда чи точніше третина його каюти досі була захаращена коробками, багато з них громадилися на ліжках, які займатимуть Чандра й Керноу, коли прокинуться від тривалого сну. Гейвуду вдалося звільнити трохи місця для своїх речей, а загалом йому були обіцяні люксові умови аж двох квадратних метрів простору, щойно хтось зголоситься допомогти пересунути меблі.

Флойд відімкнув невелику комунікативну консоль, установив ключі дешифрування й запросив інформацію про «Цянь», яку йому передали з Вашинґтона. Йому було цікаво, чи вдалося його гостинним хазяям розшифрувати код, який складався з двохсотзнакового простого числа, адже Агенція національної безпеки заклалася на власну репутацію, що найшвидший комп’ютер не зможе зламати цей код до Великого Вибуху, який ознаменує кінець Усесвіту. Це твердження ніколи не можна було довести, хіба що лише спростувати.

Флойд знову уважно переглянув світлини китайського корабля у прекрасній якості, зроблені тоді, коли «Цянь» виказав себе перед тим, як покинути орбіту Землі. Там були й пізніші знімки, не такі чіткі, тому що їх зроблено шпигунськими камерами, коли корабель відлетів уже досить далеко й з’ясувалося, що він мчить до Юпітера. Саме ці фото цікавили Флойда найбільше, хоча кориснішими могли здатися креслення та оцінки продуктивності.

Навіть за найоптимістичніших припущень важко здогадатися, як китайці збираються виплутатися із ситуації, що склалася. Вони мали використати 90 % свого пального протягом шаленого стрибка через Сонячну систему. Якщо це не була заборонена законом місія самогубців, то лише план із залученням гібернації і пізнішого порятунку міг мати якийсь сенс. А втім, розвідка доповідала, що китайські технології гібернації далеко не такі розвинені, щоб забезпечити цей життєдайний варіант.

Проте розвідка часто помилялась, а ще частіше її вводив в оману потік сирих фактів, що потребували оцінки, так званий інформаційний «шум». На «Цяні» китайці виконали дивовижну роботу, якщо зважити на стислі терміни, але Флойд бажав би, щоб інформацію, яку йому надсилають, перевіряли пильніше. Дещо було просто сміттям, яке не мало жодного зв’язку з місією.

У будь-якому разі, коли не знаєш, чого саме шукати, важливо уникати упереджень, бо те, що на позір може здатися неважливим, ба навіть безглуздим, часто містить ключ до розгадки. Зітхнувши, Флойд почав переглядати п’ятсот сторінок інформації, утримуючи свою свідомість однаково сприйнятливою до всього: діаграм, графіків, фотографій, уривків новин, списків делегатів наукових конференцій, заголовків технічних публікацій, навіть комерційної документації – це все хутко прокручувалося на екрані високої роздільної здатності. Відділ промислового шпигунства, очевидно, мав силу-силенну роботи: хто міг би подумати, скільки тих японських голографічних модулів, швейцарських мікроконтролерів газового потоку чи німецьких детекторів радіації стікалося до висушеного озера Лоп-Нор, звідки китайці стартували на Юпітер.

Проте дещо потрапило у звіт помилково, ця інформація точно ніяк не стосувалася місії. Виявляється, китайці таємно замовили тисячу інфрачервоних датчиків через підставну корпорацію у Сингапурі. Це мало стосуватися лише військових; дуже малоймовірно, що «Цянь» можуть переслідувати самонавідні ракети. А оце вже справді кумедно – «Спеціальне геодезійне обладнання для обстеження льодовиків, Анкоридж, Аляска». Який ідіот міг подумати, що це знадобиться експедиції в далекий космос – усмішка застигла на обличчі Флойда; він відчув, як мороз пішов йому поза спиною. Господи, вони не посміють! Але вони вже чимало посміли, і нині, зрештою, може бути все.

Він повернувся до фотографій і гіпотетичних креслень китайського корабля. Так, це лише припущення – оті зазубрини ззаду, біля привода електродів, цілком підходять за розміром.

Флойд гукнув на місток:

– Василію, ти уже вирахував їхню орбіту?

– Так, – відповів той дивно притлумленим голосом. Флойд зрозумів, що виявилося щось цікаве. Він зробив тривалу паузу.

– Вони летять до Європи, чи не так?

На іншому кінці дроту почувся вигук здивування:

– Чорт возьмі! Як ти здогадався?

– Я просто припустив.

– Тут не може бути помилки. Я перевірив їхні координати в шістьох місцях. Гальмівний маневр спрацював саме так, як вони й розраховували. «Цянь» на шляху до Європи, це не може бути випадковістю. Вони прибудуть туди за сімнадцять годин.

– І вийдуть на орбіту.

– Можливо, це не потребуватиме багато пального. Та з якою метою?

– Ризикну зробити ще одне припущення. Вони швидко оглянуть територію і сідатимуть.

– Або ти здурів, або знаєш щось, чого не знаємо ми.

– Ні, це просто дедукція. Ти зараз дорікатимеш собі за те, що не помітив очевидного.

– Добре, Шерлоку, навіщо їм приземлятися на Європі? На Бога, що там може бути?

Флойд насолоджувався миттю свого тріумфу. Звісно, він міг і схибити.

– Що на Європі? На Європі є дещо найцінніше в усьому Всесвіті.

Він переборщив; Василій не дурень, отож випередив Флойда з відповіддю:

– Звісно! Вода! Мільярди тонн води. Досить, щоб заповнити паливні баки, облетіти всі супутники системи, і ще залишиться на стикування з «Діскавері» та повернення додому. Не хотілося б це визнавати, але наші китайські друзі знову нас обскакали.

– Імовірно, так триватиме й надалі.