Читать книгу Фундація та Земля - Айзек Азимов, Тиффани Джексон - Страница 7

1

Найперше Тревізове враження: він потрапив у декорації гіпердрами, себто історичного роману про імперські часи. Дуже впізнавані декорації, хіба з кількома варіаціями (хтозна, можливо, вони існували в одному екземплярі й усі постановники гіпердрам використовували у своїй роботі тільки цей єдиний сет), які зображали величне місто Трентор, що в період розквіту простягалося на всю поверхню планети.

Тут були великі площі, заклопотано метушилися пішоходи, мчав відведеними для нього смугами маленький транспорт.

Тревіз підвів погляд, майже очікуючи побачити повітряні таксі, які забиваються у тьмяні закапелки склепінь, але принаймні їх тут не виявилося. Власне, коли перше приголомшення минуло, Тревізові стало очевидно, що будівля набагато менша, ніж була б на Тренторі, адже це лише одна споруда, а не частина комплексу, який нерозривно простягався на тисячі кілометрів у всіх напрямках.

Кольори теж відрізнялися. У гіпердрамах Трентор завжди зображали в неможливо яскравих барвах, а одяг на акторах був абсолютно не практичний і не придатний для реального життя. Утім усі ці кольори та рюші мали символічну мету – свідчити про декаденство Імперії (тоді це був обов’язковий погляд) і Трентора зокрема.

Проте із цього погляду Компореллон був протилежністю декаденству, бо кольорової схеми, яку Пелорат зауважив у космопорту, було дотримано й тут.

Стіни були різних відтінків сірого, стеля – білою, одяг населення – чорним, сірим і білим. Час від часу траплялися повністю чорні костюми, ще частіше – повністю сірі; повністю білих Тревіз не побачив. Проте крій був завжди різний, неначе позбавленим кольору людям усе одно вдавалося знайти спосіб відстояти свою індивідуальність.

Обличчя переважно були безвиразні, а якщо ні, то похмурі. Жінки стригли волосся коротко; чоловіки мали довше, але збирали його ззаду в короткі коси. Ніхто не дивився в очі, проминаючи одне одного. Від усіх віяло цілеспрямованістю, наче в кожного на думці була лише конкретна справа й більше ні на що місця не лишалося. Чоловіки та жінки вдягалися однаково, й різницю виказували лише довжина волосся, легкий випин грудей і ширина стегон.

Трьох чужинців завели до ліфта, що спустився на п’ять рівнів. Звідти їх провели до дверей, на яких малими й непоказними літерами писало: «Мітца Лізалор, Мінтранс».

Компореллонець, який ішов попереду, торкнувся напису, що за мить засяяв у відповідь. Двері відчинилися, і вони зайшли.

То була велика й доволі порожня кімната, скромність умеблювання якої, напевно, було зумовлено бажанням продемонструвати могутність власниці.

Біля дальньої стіни стояли двоє охоронців із безвиразними обличчями й уважно зосередженими на прибулих поглядами. Середину кімнати, можливо, із незначним зсувом до дальньої стіни, займав великий робочий стіл. За столом сиділа, вочевидь, Мітца Лізалор: пишне тіло, гладеньке обличчя, темні очі. На стільниці спочивали дві сильні та вмілі руки із довгими пальцями з квадратними кінчиками.

Уніформа Мінтрансу (Міністерства транспорту, припустив Тревіз) мала широкі й сліпуче білі лацкани на тлі темно-сірої решти костюму. З-під лацканів діагонально тягнулися подвійні білі смужки, які перетинали форму та схрещувалися на грудях. Тревіз бачив, що хоча вдяганку й було скроєно так, щоб приховувати випин жіночих грудей з обох боків, білий хрест привертав до них увагу.

Міністерка, безумовно, була жінкою. Навіть якщо ігнорувати груди, це виказували її коротка зачіска і риси обличчя, навіть без макіяжу. Голос також був, безперечно, жіночий – насичене контральто.

– Добрий день, – привіталася вона. – Нас нечасто вшановують честю своїх відвідин чоловіки Термінуса. І жінки, про яких не доповідали, теж. – Вона переводила погляд з одного на іншого, потім зупинилась на Тревізі, який стояв випростаний, напружений і похмурий. – Надто якщо один із чоловіків ще й член Ради.

– Депутат Фундації, – відповів Тревіз, намагаючись, щоб голос його бринів. – Депутат Ґолан Тревіз із місією від Фундації.

– Із місією? – Міністерка звела брови.

– Із місією, – повторив Тревіз. – Чому в такому разі до нас ставляться як до злочинців? Чому озброєні охоронці затримали нас і привели сюди, мов в’язнів? Сподіваюсь, ви розумієте, що Раду Фундації ці новини не потішать.

– Та й зрештою, – озвалася Блісс, і голос її, як порівняти з голосом старшої жінки, здавався трохи заяскравим, – чи доведеться нам стояти так довіку?

Міністерка затримала на Блісс прохолодний погляд, тоді підняла руку:

– Три стільці! Негайно!

Відчинилися двері, і троє чоловіків, одягнені за звичною безрадісною компореллонською модою, майже підтюпцем занесли три стільці. Троє відвідувачів, які стояли перед столом, сіли.

– Ну ось, – із крижаною посмішкою мовила міністерка, – нам зручно?

Тревіз так не думав. Стільці були без подушок, холодні на дотик, із пласкими сидінням та спинкою, які не йшли на поступки формі тіла. Він спитав:

– Навіщо ми тут?

Міністерка звірилася з документами на столі.

– Я поясню, щойно буду впевнена у фактах. Ваш корабель – «Далека зірка» з Термінуса. Це так, депутате?

– Так.

Міністерка підвела погляд.

– Я назвала вашу посаду, депутате. Чи не могли б ви із ввічливості називати мою?

– Як щодо «мадам міністерко»? Чи є почесне звання?

– Почесного звання немає, сер, і вам немає потреби дублювати слова. «Міністерко» годиться, або «мадам», якщо ви втомитеся повторювати.

– Тоді відповідь на ваше запитання – так, міністерко.

– Капітан корабля – Ґолан Тревіз, громадянин Фундації та член Ради Термінуса, – власне, депутат-новачок. І ви і є Тревіз. Усе це так, депутате?

– Так, міністерко. І оскільки я громадянин Фундації…

– Я ще не завершила, депутате. Притримайте до того часу свої заперечення. Вас супроводжує Янов Пелорат, учений, історик і громадянин Фундації. І це ви, чи не так, докторе Пелорат?

Пелорат не стримався й легко здригнувся, коли міністерка звернула на нього проникливий погляд.

– Так, моя лю… – Він затнувся і почав знову: – Так, міністерко.

Міністерка міцно сплела пальці рук.

– У доповіді, яку мені переслали, не згадано про жінку. Ця жінка – членкиня особового складу корабля?

– Так, міністерко, – відповів Тревіз.

– Тоді я звертаюся до жінки. Ваше ім’я?

– Мене знають як Блісс, – мовила та, виструнчившись і промовляючи спокійно та ясно, – хоча моє повне ім’я довше, мадам. Бажаєте його почути?

– Поки що мене вдовольнить і Блісс. Ви громадянка Фундації, Блісс?

– Ні, мадам.

– Громадянкою якого світу ви є, Блісс?

– У мене немає документів, що свідчать про належність до будь-якого світу, мадам.

– Немає документів, Блісс? – Міністерка зробила маленьку позначку в паперах перед собою. – Цей факт зафіксовано. Що ви робите на борту корабля?

– Я пасажирка, мадам.

– Чи просили депутат Тревіз або доктор Пелорат ваші документи перед тим, як ви ступили на борт, Блісс?

– Ні, мадам.

– Чи повідомили ви їх, що не маєте документів, Блісс?

– Ні, мадам.

– Яке ваше призначення на борту корабля, Блісс? Чи відповідає ваше ім’я вашому призначенню?

– Я пасажирка й іншого призначення не маю, – гордо відказала Блісс.

– Навіщо ви прискіпуєтесь до цієї жінки, міністерко? – втрутився Тревіз. – Який закон вона порушила?

Міністерка Лізалор перевела погляд із Блісс на Тревіза:

– Ви чужинець, депутате, і не знаєте наших законів. А втім, ви підпадаєте під них, вирішивши відвідати наш світ. Ви не привозите своїх законів із собою; мені здається, це загальне правило Галактичного закону.

– Згоден, міністерко, але це не пояснює мені, який саме з ваших законів вона порушила.

– Згідно із загальним для Галактики правилом, депутате, відвідувачка з територій за межами відвідуваного світу мусить мати при собі документи. Чимало світів щодо цього питання невимогливі, бо туризм для них важливіший або ж вони взагалі не зважають на закон. Ми на Компореллоні не такі. Наш світ поважає закон і твердо його дотримується. Вона – особа без світу, а отже, порушує наші закони.

– У неї не було вибору. Я керував кораблем і привіз її на Компореллон. Їй довелося супроводжувати нас, міністерко; чи ви гадаєте, що вона мала попросити викинути її у космос?

– Це всього лиш означає, що ви теж порушили наші закони, депутате.

– Ні, це не так, міністерко. Я не чужинець. Я громадянин Фундації, а Компореллон та підвладні йому світи є приєднаними державами Фундації. Як громадянин Фундації, я можу вільно тут подорожувати.

– Авжеж, депутате, якщо маєте документи, які доводять, що ви справді громадянин Фундації.

– А я їх маю, міністерко.

– Однак навіть як громадянин Фундації ви не маєте права порушувати наші закони, привозячи із собою особу без світу.

Тревіз завагався. Прикордонник, Кендрей, очевидно, не стримав слова, тож сенсу захищати його не було. Він мовив:

– Нас не зупинили на міграційній станції, і я вирішив, що це означає, що мені дозволено привезти цю жінку із собою, міністерко.

– Це правда, що вас не зупинили, депутате. Це правда, що про жінку не доповіли міграційні органи і що її пропустили. Утім я можу запідозрити, що чиновники на пропускній станції вирішили, і доволі слушно, що важливіше доправити ваш корабель на поверхню, ніж турбуватися через особу без світу. Строго кажучи, те, що вони зробили, було порушенням закону, і з цим треба належно розібратися, але я не сумніваюся, що у вердикті порушення назвуть виправданим. Ми – світ жорсткого закону, депутате, але жорсткого не на шкоду здоровому глузду.

– Тоді я закликаю здоровий глузд пом’якшити вашу жорсткість, міністерко, – негайно відповів Тревіз. – Якщо ви справді не отримували інформації з міграційної станції щодо наявності на борту особи без світу, отже, на момент нашої посадки ви не знали, що ми порушили якийсь закон. Однак доволі очевидно, що ви вже готові були затримати нас, щойно ми сіли, і саме так і вчинили. Чому ви так вчинили, якщо у вас не було підстав вважати, що щось було порушено?

– Розумію ваше збентеження, депутате, – усміхнулася міністерка. – Прошу, дозвольте запевнити вас, що отримана чи не отримана інформація про статус вашої пасажирки ніяк не стосується вашого затримання. Ми діємо в інтересах Фундації, до якої, як ви зазначили, Компореллон є приєднаною державою.

– Але це неможливо, міністерко, – втупився у неї Тревіз. – Навіть гірше. Це сміховинно.

Смішок міністерки скидався на гладенький потічок меду.

– Цікаво, що ви вважаєте сміховинність гіршою за неможливість, депутате. Тут я з вами погоджуюся. Утім, на жаль для вас, ані те, ані інше. Чому б це було так?

– Бо я офіційний член уряду Фундації з місією від нього, і те, що уряд забажав би арештувати мене чи навіть мав би таку владу, абсолютно незбагненно, адже мене охороняє депутатська недоторканність.

– Ох, знову пропускаєте мою посаду, але ви вельми засмучені, тож це, напевно, можна вибачити. Та все ж мені безпосередньо не наказували арештувати вас. Я роблю це лише тому, що в такий спосіб можу виконати прохання, депутате.

– І що це за прохання, міністерко? – поцікавився Тревіз, намагаючись тримати емоції під контролем у присутності цієї масивної жінки.

– Конфіскувати ваш корабель, депутате, та повернути його Фундації.

– Що?

– Ви знову випускаєте мою посаду, депутате. Це дуже недбало з вашого боку і не допомогає вам доносити свою думку. Наскільки я розумію, корабель вам не належить. Його розробили для вас, чи, може, ви його збудували, чи заплатили за нього?

– Авжеж ні, міністерко. Його надав мені уряд Фундації.

– Тоді, припускаю, уряд Фундації має право скасувати це надання, депутате. Гадаю, це цінний корабель.

Тревіз не відповів.

– Це гравітаційний корабель, депутате, – продовжувала міністерка. – Їх не може бути багато, і навіть у Фундації, мабуть, у флоті всього кілька. Вони, напевно, шкодують, що надали один із них вам. Можливо, ви зможете їх переконати надати вам інший, не такий цінний корабель, який водночас цілком годитиметься для вашої місії. Але ми мусимо забрати корабель, на якому ви прибули.

– Ні, міністерко, я не можу покинути корабель. Не можу повірити, що Фундація вас про це просить.

– Не мене особисто, – всміхнулася міністерка. – І не Компореллон зокрема. У нас є підстави вважати, що прохання було розіслано кожному із численних світів і регіонів, підвладному чи союзному Фундації. Із цього я роблю висновок, що Фундації не відомий ваш маршрут і вона шукає вас із вельми гнівним запалом. А із цього випливає, що ви не маєте пов’язаної з Компореллоном місії в інтересах Фундації, – бо в такому разі вони б знали, де ви, і звернулися б конкретно до нас. Коротше кажучи, депутате, ви мені брехали.

– Я хотів би побачити копію запиту, який ви отримали від уряду Фундації, міністерко, – з певними труднощами вимовив Тревіз. – Гадаю, я маю на це право.

– Авжеж, якщо справа дійде до суду. Ми дуже серйозно ставимося до наших юридичних форм, депутате, і ваші права буде повністю захищено, запевняю вас. Однак краще й простіше дійти згоди тут, без розголосу і зволікань, властивих судовому процесові. Нам би цього хотілося, і я певна, так само й Фундації, яка не бажала б, щоб Галактика дізналася подробиці про депутата-втікача. Це виставить Фундацію у сміховинному світлі, що, за вашими й моїми оцінками, гірше, ніж у неможливому.

Тревіз знову промовчав. Міністерка вичекала мить, тоді так само незворушно продовжила:

– Послухайте, депутате, так чи інакше, за неформальною згодою чи через суд, ми маємо намір забрати корабель. Дисциплінарне покарання за ввіз пасажирки без світу залежатиме від того, яким ми підемо шляхом. Вимагатимете процесуальності – і вона стане додатковим аргументом проти вас, а ви зазнаєте повноцінного покарання за злочин, і, запевняю вас, воно буде суворе. Досягнемо згоди – і вашу пасажирку можна буде відіслати комерційним рейсом до будь-якого місця за її вибором, а ви удвох, як на те пішло, можете за бажання її супроводжувати. Або ж, якщо Фундація не заперечуватиме, ми забезпечимо вас одним із власних кораблів, цілком належного рівня – за умови, звісно, що Фундація компенсує його рівноцінним. Або ж, якщо з якоїсь причини ви не бажаєте повертатися на підконтрольну Фундації територію, ми, імовірно, зможемо запропонувати вам притулок тут, а зрештою, можливо, й компореллонське громадянство. Як бачите, вам доступні безліч можливостей, якщо ми дійдемо дружньої згоди, але ніщо із цього, якщо ви наполягатимете на своїх юридичних правах.

– Міністерко, ви надто ревні, – зауважив Тревіз. – Ви обіцяєте те, чого не зможете зробити. Ви не можете запропонувати мені притулок, маючи перед собою запит від Фундації доправити мене їм.

– Депутате, я ніколи не обіцяю того, чого не зможу виконати. У запиті Фундації йдеться тільки про корабель. Вони нічого не казали щодо вас особисто чи будь-кого іншого на борту. Єдине, чого вони хочуть, це корабель.

Тревіз швидко зиркнув на Блісс і сказав:

– Чи можу я попросити дозволу, міністерко, ненадовго порадитися з доктором Пелоратом і міс Блісс?

– Авжеж, депутате. Ви маєте п’ятнадцять хвилин.

– Наодинці, міністерко.

– Вас можуть провести до кімнати, але через п’ятнадцять хвилин відведуть назад, депутате. Вам не заважатимуть, поки ви будете там, і ми не намагатимемося прослуховувати вашу розмову. Тут ви можете мати моє слово, а я завжди його дотримую. Однак вас належно охоронятимуть, тож не дуркуйте й не думайте втекти.

– Ми розуміємо, міністерко.

– А коли ви повернетеся, ми очікуємо вашої вільної згоди віддати корабель. Інакше ми задіємо закон, і справи стануть для вас кепські, депутате. Це зрозуміло?

– Зрозуміло, міністерко, – відповів Тревіз, стримуючи лють, оскільки її висловлення аж ніяк не пішло б йому на користь.

2

Кімната була невелика, але добре освітлена. Тут стояли канапа та два крісла й чувся тихий шум вентилятора. Загалом у ній точно було затишніше, ніж у великому та знеособленому кабінеті міністерки.

Сюди їх відвів похмурий високий охоронець, що тримав долоню над руків’ям бластера. Коли вони ввійшли, охоронець лишився за дверима та важко мовив:

– У вас п’ятнадцять хвилин.

Щойно він це сказав, двері ковзнули й зачинилися з глухим ударом.

– Можу тільки сподіватися, що нас не підслуховують, – сказав Тревіз.

– Вона дала нам слово, Ґолане, – зауважив Пелорат.

– Ви робите висновки про інших по собі, Янове. Її так званого слова недостатньо. Вона без вагань його порушить, якщо захоче.

– Це не має значення, – озвалася Блісс. – Я можу захистити це місце від прослуховування.

– У тебе є захисний пристрій? – спитав Пелорат.

– Свідомість Геї і є захисний пристрій, Пеле, – усміхнулася Блісс, на мить сяйнувши білими зубами. – Це величезна свідомість.

– Ми й опинились тут через обмеження цієї величезної свідомості, – сердито мовив Тревіз.

– Що ви маєте на увазі?

– Коли потрійне протистояння скінчилося, ви відвернули від мене розум і мера, і того другофундатора, Гендібала. Жоден із них не мусив більше про мене згадувати, хіба що побіжно та байдуже. Мені мали дати спокій.

– Ми мусили це зробити. Ви – наш найважливіший ресурс.

– Так точно. Ґолан Тревіз, який завше має рацію. Але ви не відвернули їхній розум від мого корабля, чи не так? Мер Бранно не просила повернути мене; її не цікавлю я. Але вона просила корабель. Корабель вона не забула.

Блісс насупила брови.

– Подумайте про це, – провадив далі Тревіз. – Гея між іншим припустила, що корабель – це такий собі додаток до мене, що ми єдине ціле. Якщо Бранно не думатиме про мене, то не думатиме й про корабель. Проблема в тому, що Гея не розуміє поняття особистості. Вона думала про мене та корабель як про єдиний організм, і це була помилка.

– Це можливо, – тихо мовила Блісс.

– Що ж, – стримано констатував Тревіз, – тоді виправити цю помилку – ваша справа. Мені потрібні мій гравітаційний корабель і мій комп’ютер. Ніщо інше не годиться. Тож потурбуйтеся про те, щоб я зберіг корабель, Блісс. Ви здатні контролювати розуми.

– Так, Тревізе, однак ми не застосовуємо це вміння нерозважливо. Нам це вдалося під час потрійного протистояння, однак чи знаєте ви, як довго ми це протистояння планували? Вираховували? Зважували? На це знадобилися буквально роки. Я не можу просто підійти до жінки та підлаштувати її свідомість для чиєїсь зручності.

– Якщо це питання часу…

– Якщо я почну робити так, – із натиском продовжила Блісс, – то коли ми зупинимося? Я могла вплинути на свідомість агента на пропускній станції, і нас одразу ж пропустили б. Я могла вплинути на свідомість агента в машині, і він би нас відпустив.

– Ну, якщо ви вже про це згадали, то чому справді цього не зробили?

– Бо ми не знаємо, до чого це призведе. Не знаємо побічних ефектів, що зрештою можуть погіршити ситуацію. Якщо я зараз зміню свідомість міністерки, це вплине на її взаємодію з іншими людьми, а оскільки вона високопоставлена чиновниця свого уряду, це може повпливати на міжзоряні відносини. Доки це питання не буде ретельно вивчено, ми не осмілимося торкатися її розуму.

– Тоді навіщо ви з нами?

– Бо може настати час, коли ваше життя буде під загрозою. Я мушу захищати ваше життя будь-якою ціною, навіть ціною Пелового чи власного. На пропускній станції такої загрози не було. Немає її і тепер. Ви мусите розібратися із цим самі і робити це принаймні доти, доки Гея зможе оцінити наслідки певної дії та вдатися до неї.

Тревіз на деякий час замислився. Тоді мовив:

– У такому разі я мушу дещо спробувати. Це може не спрацювати.

Двері від’їхали убік, так само гучно сховавшись у пазі, як і зачинялися.

– Виходьте, – звелів охоронець.

Вони вийшли, і Пелорат прошепотів:

– Ґолане, що ви робитимете?

Тревіз похитав головою та пошепки відповів:

– Я не до кінця певен. Доведеться імпровізувати.

3

Коли вони повернулись до кабінету, міністерка Лізалор досі сиділа в себе за столом. Обличчям її майнула похмура усмішка:

– Сподіваюся, депутате Тревіз, ви повернулися сказати мені, що віддаєте цей корабель Фундації.

– Я прийшов, міністерко, – спокійно відповів Тревіз, – щоб обговорити умови.

– Тут нíчого обговорювати, депутате. Якщо ви наполягатимете на суді, його можна дуже швидко організувати й ще швидше провести. Я гарантую доведення вашої вини навіть на цілковито чесному суді, оскільки ваша провина в провезенні особи без світу очевидна та незаперечна. Після цього ми матимемо законне право забрати корабель, а ви втрьох отримаєте серйозне покарання. Не наклика´йте ці покарання на себе, просто щоб затримати нас на день.

– А втім, обговорити є що, міністерко, бо не важливо, як швидко ви нас засудите, – ви не можете забрати корабель без моєї згоди. Будь-яка спроба силою вторгнутися на корабель без мене його знищить, і космопорт із ним, і кожну людину в космопорті. Це точно розлютить Фундацію, а ви на це не насмілитеся. Погрози чи тиск, до яких ви можете вдатися, щоб змусити мене розблокувати корабель, точно суперечать вашим законам, а якщо ви з відчаю таки їх порушите й піддасте нас тортурам чи навіть довгому, жорстокому та вигадливому ув’язненню, Фундація про це дізнається і розлютиться ще більше. Як би вони не хотіли отримати корабель, вони не можуть допустити прецедент, що уможливить зневажливе обходження з громадянами Фундації. То як, обговорімо умови?

– Це повна нісенітниця, – спохмурніла міністерка. – Якщо знадобиться, ми викличемо представників самої Фундації. Вони знатимуть, як відімкнути власний корабель, або змусять вас це зробити.

– Ви пропустили мою посаду, але ви вельми засмучені, і це, напевно, можна вибачити. Вам відомо, що Фундацію ви не покличете, оскільки не маєте намірів доправляти їм корабель.

Усмішка на обличчі міністерки зів’яла.

– Що за нісенітниці, депутате?

– Такі нісенітниці, міністерко, що іншим, напевно, їх чути не варто. Дозвольте моєму другові та дівчині вирушити до якоїсь затишної кімнати в готелі та відпочити, їм це дуже потрібно. І нехай ваші охоронці теж вийдуть. Вони можуть чатувати за дверима й залишити вам бластер. Ви не дрібна жінка, а з бластером вам не доведеться мене боятися. Я неозброєний.

Міністерка нахилилася до нього через стіл:

– Мені в будь-якому разі нíчого вас боятися.

Не озираючись, вона підкликала до себе одного з охоронців, який одразу ж підійшов і, клацнувши каблуками, зупинився біля її столу. Міністерка мовила:

– Охоронцю, відведіть цих двох до п’ятого номера. Вони можуть лишитися там у зручних умовах, але хай їх добре охороняють. Ви відповідатимете за будь-яке нешанобливе ставлення до них, як і за будь-яке порушення безпеки.

Вона підвелася, і попри всю рішучість Тревіза зберігати повне самовладання, він усе одно трохи здригнувся. Жінка була висока, щонайменше з Тревізові метр вісімдесят п’ять заввишки, можливо, навіть вища на сантиметр чи два. Вона мала вузьку талію, і дві білі смужки, що тягнулися через груди, бігли далі до пояса, від чого талія здавалася ще вужчою. У масивності міністерки була своя грація, і Тревіз гірко подумав, що її твердження, начебто їй нíчого його боятися, цілком може бути правдивим. У боротьбі без правил міністерці не завдало б клопоту притиснути його плечима до підлоги.

– Ходімо зі мною, депутате, – мовила вона. – Якщо ви збираєтеся говорити нісенітниці, тоді для вашого ж добра краще, щоб їх чуло якомога менше людей.

Вона рушила жвавим широким кроком, і Тревіз пішов за нею, немовби зіщулюючись в її об’ємній тіні – чого він ніколи раніше не відчував у присутності жінки.

Вони зайшли до ліфта, і коли двері зачинилися, міністерка сказала:

– Зараз ми самі, депутате, і якщо ви тішитесь ілюзіями, ніби можете застосувати до мене силу, щоб досягти якоїсь уявної мети, прошу, забудьте про це. – Наспівність у її голосі стала помітнішою, коли вона з очевидним зачудуванням продовжила: – Ви видаєтеся доволі дужим екземпляром, але, запевняю, мені неважко буде зламати вам руку чи спину, якщо буде потреба. Я озброєна, але зброя мені не знадобиться.

Тревіз почухав щоку, поки очі його ковзнули тілом жінки униз, а тоді вгору.

– Міністерко, я здатен не осоромитися в боротьбі з будь-яким чоловіком своєї ваги, але вже вирішив визнати поразку в поєдинку з вами. Я знаю, коли наді мною беруть гору.

– Добре, – задоволено підсумувала міністерка.

– Куди ми прямуємо, міністерко?

– Униз! Доволі глибоко вниз. Але не хвилюйтеся. У гіпердрамах, гадаю, наступним кроком стало б запроторити вас до моторошної темниці, однак у нас на Компореллоні немає темниць, лише практичні в’язниці. Ми прямуємо до мого особистого помешкання. Не так романтично, як остроги старих недобрих імперських часів, але затишніше.

Тревіз виснував, що вони щонайменше на п’ятдесят метрів заглибилися під поверхню планети, коли двері ліфта від’їхали вбік, і вони вийшли з кабіни.

4

Тревіз роздивлявся помешкання зі щирим здивуванням.

– Ви не схвалюєте моє житло, депутате? – сухо спитала міністерка.

– Ні, у мене немає на це причин, міністерко. Я просто здивований, адже такого не очікував. Я небагато встиг побачити й почути у вашому світі з моменту прибуття, утім це вже створило в мене враження… стриманості, наче ви уникаєте непотрібної розкоші.

– Так і є, депутате. Наші ресурси обмежені, і наше життя мусить бути так само суворим, як і наш клімат.

– Але це, міністерко, – і Тревіз простягнув обидві руки, ніби хотів охопити всю кімнату, де він уперше за весь час у цьому світі побачив колір, де на канапах було вдосталь подушок, з освітлених стін лилося стримане сяйво, а підлогу щільно встеляв килим, тож кроки нею були пружні та беззвучні, – це однозначно розкіш.

– Як ви й сказали, депутате, ми уникаємо непотрібної, показної, марнотратно надмірної розкоші. Однак це – розкіш особиста, якій є застосунок. Я тяжко працюю та несу велику відповідальність. Мені потрібне місце, де я можу на деякий час забути про складнощі своєї посади.

– І чи всі компореллонці живуть так, коли інші не дивляться, міністерко?

– Це залежить від важливості роботи та відповідальності. Мало хто може тобі це дозволити, або заслуговує на це, або ж, дякувати нашим етичним нормам, хоче цього.

– А ви, міністерко, можете дозволити, заслуговуєте… і хочете?

– Службове становище має власні привілеї, як і зобов’язання, – відповіла та. – А тепер сідайте, депутате, і розкажіть мені про це своє божевілля. – Вона всілася на канапу, яка повільно ввігнулася під її чималою вагою, і вказала на таке ж м’яке крісло, у якому Тревіз міг дивитися на неї з не дуже далекої відстані.

Тревіз усівся й собі.

– Божевілля, міністерко?

Міністерка помітно розслабилася, спершись правим ліктем на подушку.

– У приватній розмові нам не обов’язково так церемонно дотримуватися правил офіційної бесіди. Ви можете називати мене Лізалор. Я називатиму вас Тревізом. Розкажіть, що у вас на думці, Тревізе, і дослідімо це.

– Розумієте, Лізалор, – Тревіз схрестив ноги та відкинувся у кріслі, – ви дали мені вибір: або добровільно погодитися віддати корабель, або піти під офіційний суд. В обох випадках корабель зрештою дістанеться вам. Однак ви докладали надзвичайних зусиль, щоб переконати мене погодитися на перший варіант. Ви не проти запропонувати мені інший корабель замість мого, щоб ми з моїми друзями могли полетіти, куди захочемо. Ми могли б, якби забажали, навіть лишитися тут, на Компореллоні, й претендувати на громадянство. Що ж до дрібніших питань, ви були не проти дати мені п’ятнадцять хвилин, щоб порадитися з друзями. Ви навіть були не проти привести мене сюди, до ваших особистих кімнат, поки мої друзі зараз, припускаю, перебувають у зручному помешканні. Простіше кажучи, ви доволі відчайдушно підкупляєте мене, Лізалор, щоб я віддав вам корабель, поминувши судовий процес.

– Ну ж бо, Тревізе, хіба ви не схильні визнати за мною поривання людськості?

– Анітрохи.

– І не пристаєте на те, що добровільна відмова буде швидшою та зручнішою за суд?

– Ні! Я б запропонував інше припущення.

– І яке ж?

– Суд має один суттєвий недолік: він публічний. Ви кілька разів посилалися на сувору юридичну систему цього світу, і я підозрюю, що організувати суд без повного його документування буде непросто. Тож Фундація про нього дізналася б і вам довелося б передати їм корабель після вироку.

– Авжеж, – безвиразно погодилась Лізалор. – Корабель належить Фундації.

– Але особисту домовленість зі мною не треба було б офіційно документувати. Ви могли б отримати корабель, і оскільки Фундація про це не знала б – бо вони навіть не знають, що ми зараз у цьому світі, – Компореллон міг би лишити корабель собі. Я певен, саме це ви й маєте намір зробити.

– І навіщо нам це? – Міністерка досі зберігала нейтральний вираз обличчя. – Хіба ми не частина Конфедерації Фундації?

– Не зовсім. Ваш статус – приєднана держава. На будь-якій мапі, де світи-члени Федерації позначено червоним, Компореллон та підвладні йому світи будуть блідо-рожевою плямою.

– Хай навіть і так; як приєднана держава ми точно співпрацюватимемо з Фундацією.

– Невже? Хіба Компореллон не міг би мріяти про повну незалежність, навіть лідерство? Ваш світ старий. Майже всі світи стверджують, що вони старші, ніж насправді, але Компореллон – це по-справжньому старий світ.

Міністерка Лізалор дозволила собі холодну усмішку.

– Найстаріший, якщо вірити деяким нашим патріотам.

– Хіба не могло бути часів, коли Компореллон справді панував серед відносно невеликої групи світів? Чи ви б не мріяли відновити цю втрачену владу?

– Гадаєте, ми мріємо про настільки неможливу мету? Я назвала це божевіллям ще до того, як дізналася, що ви маєте на увазі, а тепер певна у своїх висновках.

– Мрії бувають неможливими, однак їх усе одно мріють. Термінус розташований на самісінькому краю Галактики й фактично править нею, хоча має п’ятсотлітню історію, коротшу, ніж у будь-якого іншого світу. А хіба не мав би Компореллон? Га? – Тревіз усміхався.

Лізалор була незворушна.

– Як ми розуміємо, Термінус досягнув цього статусу завдяки Плану Гарі Селдона.

– Це психологічне підґрунтя його першості, і Термінус протримається, напевно, рівно стільки, скільки в цю догму віритимуть. Уряд Компореллона може й не вірити. Утім Термінус має і технологічне підґрунтя. Панування Термінуса над Галактикою, безперечно, опирається на розвинені технології – як-от гравітаційний корабель, що його ви так жадаєте. Жоден інший світ, крім Термінуса, не використовує гравітаційні кораблі. Якби Компореллон такий мав і зміг би детально вивчити його внутрішні механізми, це однозначно стало б величезним технологічним кроком уперед. Не думаю, що цього вистачило б, щоб скоротити відставання від Термінуса, проте ваш уряд може так вважати.

– Ви не можете казати цього серйозно. Будь-який уряд, що лишив би корабель собі попри бажання Фундації, точно спізнав би її гнів, а історія демонструє, що Фундація в гніві буває доволі неприємна.

– На гнів Фундації можна наразитися тільки тоді, коли Фундація знає, що їй є на що гніватися.

– У такому разі, Тревізе, якщо припустити, що ваш аналіз ситуації – не фантазія божевільного, чи не було б вам вигідно віддати нам корабель і торгуватися до останнього? За ходом вашої аргументації, ми б добре заплатили за шанс отримати його тихцем.

– І чи могли б ви тоді покладатися на те, що я не доповім про це Фундації?

– Авжеж. Бо ж вам довелося б доповісти про власну роль.

– Я міг би доповісти, що діяв під тиском.

– Так. Хіба що ваша розважливість підказала б вам, що ваша мер ніколи в це не повірить. Ну ж бо, погоджуйтеся.

Тревіз похитав головою.

– Не погоджуся, мадам Лізалор. Корабель мій і мусить моїм лишатися. Як я вже казав, він вибухне з надзвичайною потужністю, якщо ви спробуєте відімкнути його силоміць. Запевняю вас, я кажу правду. Не покладайтеся на те, що це блеф.

– Ви могли б відчинити його й дати комп’ютеру нові вказівки.

– Безперечно, але я цього не робитиму.

Лізалор тяжко зітхнула.

– Ви ж знаєте, що ми могли б змусити вас передумати – учинивши щось як не з вами, то з вашим другом, доктором Пелоратом, чи з дівчиною.

– Тортури, міністерко? Так каже ваш закон?

– Ні, депутате. Але нам не обов’язково було б вдаватися до чогось аж такого грубого. Завжди є психічний зонд.

Відколи Тревіз зайшов до помешкання міністерки, він уперше похолов.

– На це ви теж не маєте права. Використання психічного зонда поза медичними цілями заборонено в усій Галактиці.

– Однак якщо ми доведені до відчаю…

– Я готовий ризикнути, – спокійно відказав Тревіз, – бо це не піде вам на користь. Моя рішучість зберегти корабель така глибока, що психічний зонд знищить мій розум, перш ніж змусить його віддати. – Оце був блеф, подумав він, і похолов ще сильніше. – І навіть якби ви зуміли майстерно переконати мене, не знищуючи мого розуму, і якби я відчинив корабель, роззброїв його та передав вам, це так само нічого б вам не дало. Корабельний комп’ютер навіть розвиненіший за корабель, і він чомусь – не знаю чому – розроблений так, що працює на повну потужність тільки зі мною. Я б назвав його персональним комп’ютером.

– Гадаю, тоді б ви залишили собі корабель і лишилися б його пілотом. Чи не бажали б ви пілотувати його для нас як почесний громадянин Компореллона? Велика зарплатня. Чимала розкіш. Для ваших друзів також.

– Ні.

– То що ви пропонуєте? Щоб ми просто дозволили вам і вашим друзям запустити корабель і полетіти геть у Галактику? Попереджаю, перш ніж це станеться, ми можемо просто повідомити Фундацію, що ви тут із кораблем, і лишити решту їм.

– І втратити корабель самим?

– Якщо нам судилося його втратити, можливо, ми радше віддали б його Фундації, ніж безсоромному чужинцю.

– Тоді дозвольте мені запропонувати власний компроміс.

– Компроміс? Що ж, я слухаю. Кажіть.

– У мене важлива місія, – почав Тревіз, ретельно добираючи слова. – Вона почалася за підтримки Фундації. Здається, цю підтримку припинили, однак місія досі важлива. Дозвольте мені отримати натомість підтримку Компореллона, і якщо я успішно впораюся з місією, виграє від цього Компореллон.

– І ви не повернете корабель Фундації? – із сумнівом спитала Лізалор.

– Я ніколи не планував цього робити. Фундація не шукала б корабель так відчайдушно, якби бачила бодай шанс на те, що я з власної волі його поверну.

– Це не зовсім те саме, що сказати, що ви віддасте корабель нам.

– Щойно я завершу свою місію, корабель мені може більше не знадобитися. У такому разі я не заперечуватиму, щоб він дістався Компореллону.

Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Тоді Лізалор зауважила:

– Ви вживаєте умовну конструкцію. «Може» не знадобитися. Для нас у цьому жодної цінності.

– Я міг би роздавати шалені обіцянки, але яку цінність мали б для вас вони? Той факт, що мої обіцянки обережні та обмежені, мусив би показати вам, що вони принаймні щирі.

– Розумно, – кивнула Лізалор. – Мені це подобається. Що ж, у чому полягає ваша місія і як від неї виграє Компореллон?

– Ні, ні, зараз ваша черга. Чи підтримаєте ви мене, якщо я доведу вам, що ця місія важлива для Компореллона?

Міністерка Лізалор підвелася з канапи – висока, домінантна постава.

– Я зголодніла, депутате Тревіз, і не спілкуватимуся далі на порожній шлунок. Я запропоную вам чогось поїсти та випити – до міри. Після цього завершимо.

І тоді Тревізові здалося, що вираз її обличчя став по-хижацькому вичікувальний, тож він трохи знервовано стиснув губи.

5

Трапеза була, можливо, й ситна, утім насолодою для рецепторів її назвати було не можна. За основну страву була відварена яловичина в гірчичному соусі, викладена на подушці з листя якогось овоча – Тревіз його не впізнав. Йому воно не сподобалося через гірко-солоний смак. Пізніше він дізнався, що то був різновид водоростей.

Однак після цього він скуштував шматочок фрукта, що смакував схоже на яблуко з нотками персика (насправді непогано) та темного гарячого напою, достатньо гіркого, щоб Тревіз лишив половину недопитою і попросив натомість холодної води. Усі порції були маленькі, але в цих обставинах Тревіз не зважав.

Їли вони на самоті, без слуг. Міністерка сама розігріла та подала їжу, сама ж прибрала посуд і столові прибори.

– Сподіваюся, їжа вам сподобалася, – мовила Лізалор, коли вони вийшли з їдальні.

– Вельми, – без ентузіазму озвався Тревіз.

Міністерка знову зайняла своє місце на канапі.

– Тоді повернімося до попередньої розмови. Ви згадали були, що нас на Компореллоні може дратувати технологічна першість Фундації та її панування в Галактиці. Певною мірою це так, однак цей аспект ситуації важливий лише для зацікавлених у міжзоряній політиці, а таких відносно небагато. Значно важливіше, що пересічного компореллонця жахає аморальність Фундації. Аморальність властива більшості світів, однак найпомітніша вона, здається, на Термінусі. Я б сказала, що будь-яка ворожість до Термінуса в цьому світі ґрунтується радше на цьому, ніж на абстрактніших причинах.

– Аморальність? – здивувався Тревіз. – Попри всі недоліки Фундації ви мусите визнавати, що вона керує своєю частиною Галактики доволі ефективно та чесно у фінансовому аспекті. Громадянські права загалом поважають, і…

– Депутате Тревіз, я кажу про статеву мораль.

– Тоді я вас точно не розумію. У цьому плані наше суспільство абсолютно моральне. Жінки добре представлені в усіх аспектах соціального життя. Наша мер – жінка, і майже половина Ради складається з…

Міністерка дозволила мимовільному роздратуванню промайнути її обличчям.

– Депутате, ви що, знущаєтеся? Ви добре розумієте, що таке статева мораль. Чи вважають на Термінусі шлюб таїнством?

– Що ви називаєте таїнством?

– Чи є офіційна шлюбна церемонія, що поєднує пари?

– Авжеж, якщо люди цього хочуть. Така церемонія спрощує проблеми з оподаткуванням і спадком.

– Однак бувають і розлучення.

– Звісно. Це точно була б «статева аморальність» – лишати людей прив’язаними одне до одного, коли…

– І немає релігійних обмежень?

– Релігійних? Так, деякі люди будують світогляд на давніх культах, але як це стосується шлюбу?

– Депутате, тут, на Компореллоні, усі сексуальні стосунки під суворим контролем. Цього не можна робити поза шлюбом, і навіть у межах шлюбу вони обмежені. Нас гірко сприкрюють ті світи, а надто Термінус, де секс нібито вважають радше соціальним задоволенням, і не важливо, де, коли та з ким йому віддаватися, і ніхто не зважає на релігійні цінності.

– Перепрошую, – знизав плечима Тревіз, – але я не можу реформувати Галактику чи навіть Термінус, та і як це стосується мого корабля?

– Я говорю про суспільну думку щодо вашого корабля і про те, як вона обмежує мою здатність до компромісу. Народ Компореллона жахнеться, якщо дізнається, що ви взяли на борт юну й привабливу жінку, щоб вона обслуговувала ваші із супутником хтиві потреби. Я намагалася вмовити вас погодитися мирно, не доводячи справу до публічного суду, саме задля безпеки вас трьох.

– Бачу, ви скористалися трапезою, щоб придумати ще один спосіб переконання через загрозу, – сказав Тревіз. – То тепер мені варто боятися самосуду?

– Я просто вказую на небезпеку. Чи зможете ви заперечити, що взяли жінку на борт лише для сексуального вдоволення?

– Авжеж можу. Блісс – супутниця мого друга, доктора Пелората. Інших супутниць у нього немає. Їхні стосунки можна не визнавати за шлюб, але гадаю, що на думку Пелората, та й жінки теж, вони перебувають у шлюбі.

– Хочете сказати, що ви в цих стосунках участі не берете?

– Авжеж ні. За кого ви мене маєте?

– Не можу сказати. Мені не відомі ваші погляди на мораль.

– Тоді дозвольте пояснити, що мої погляди на мораль наказують мені серйозно ставитися і до власності мого друга, і до його супутниць.

– Навіть не відчуваєте спокуси?

– Я не здатен контролювати сам факт спокуси, але нізащо на неї не піддамся.

– Нізащо? Можливо, вас не цікавлять жінки?

– Не кажіть так. Цікавлять.

– Коли у вас востаннє був секс із жінкою?

– Кілька місяців тому. Жодного разу, відколи полишив Термінус.

– Вас це не може тішити.

– Точно не тішить, – обурено зауважив Тревіз, – але в цій ситуації я не маю вибору.

– Авжеж, ваш друг Пелорат, помітивши ваші страждання, був би готовий поділитися своєю жінкою.

– Я нічим не виказував йому страждань, але якби й так, він би не схотів ділитися Блісс. Не думаю, що й сама жінка погодилася б. Я її не приваблюю.

– Ви кажете так, бо перевіряли це?

– Не перевіряв. Роблю висновок, не відчуваючи потреби перевіряти. У будь-якому разі мені вона не надто подобається.

– Неймовірно! Вона з тих, що здаються чоловікам привабливими.

– Фізично вона справді приваблива. А втім, вона мені не до смаку. Хоча б тому, що надто юна, багато в чому майже дитина.

– То ви віддаєте перевагу зрілим жінкам?

Тревіз замовк. Чи не було тут пастки? Він обережно відповів:

– Я достатньо дорослий, щоб цінувати деяких зрілих жінок. І як це все стосується мого корабля?

– Забудьте на хвилину про корабель, – сказала Лізалор. – Мені сорок шість, і я незаміжня. Була надто заклопотана, щоб виходити заміж.

– У такому разі, за правилами вашого суспільства, ви мусили все життя лишатися незайманою. Це тому ви питаєте, коли у мене востаннє був секс? Питаєте поради? Якщо так, я скажу, що це не їжа та питво. Без сексу жити незатишно, але не неможливо.