Читать книгу Привітання життя - Богдан-Ігор Антонич - Страница 1

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.

Тепер – де б я не був і коли-небудь,

я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

я – закоханий в житті поганин.