Читать книгу Привітання життя - Богдан-Ігор Антонич - Страница 9

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене,

а думка з ним водно.

Навіщо ти прийшла до мене,

веселкою заблиснула в вікні?

Навіщо серце ти шалене

в ці безпросвітні будиш дні.

Тисяча питаннів падає на наші уста,

тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги,

тисяча зірок свої вказує нам дороги, тисяча

вогнів палає, й далі темінь пуста.

І не знаємо, як привітати дні, що грядуть,

моряки сліпі на корабельній світа вежі.

Музо, вигнана за дійсності вузької межі,

чи загубиш у шляхів мільйоні ранішню путь.

Я не потраплю, я не зможу, я не зможу

для тебе вирізьблювати, мов діаманти, вірші,

як дні кругом все гірші, все гірші.

Але я знаю: в цю хвилину непригожу

небавом, може, навіть нині нараз

тебе побачу в простої людини чині.

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене,

а думка з ним водно.

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є

шалене?

А може, чує що воно.