Читать книгу Мазуревичі. Історія одного роду - Дарина Гнатко - Страница 5

Важкі, пофарбовані темно-червоним двері із суцільного дерева дуба повільно розчинилися, і на Тихона поглянули холодні, світло-сірі очі дворецького Льохвицьких, і скільки в тім погляді було зверхності та пихи, що Тихон ледь стримав себе, аби не кинутися на цього діда, заспокоївши себе лише тим, що як тільки зробиться господарем у цьому домі, то першим вижене звідси ось цього.

А поки, пересиливши себе, він відповівся не менш зверхнім та пихатим поглядом і, зберігаючи почуття власної гідності, наполегливо промовив:

– Софія Давидівна чекає на мене.

Старий індик покривився, мов кислицями обжерся.

– Так. Прошу за мною.

Обернувшись до Тихона прямою, мов жердина, спиною в темно-буряковому піджаку, дворецький велично попростував углиб будинку, зоставивши Тихону сумнівне задоволення плентатися слідкома, та ще зробив це в якійсь такій принизливій, потайно зневажливій формі… Та нічого, ще настане, зійде під сонцем той день, коли Тихон увійде в цей дім господарем, і тоді оця стара мавпа буде лащитися біля його ніг, зодягнених у дорогі шкіряні чоботи. А що такий день настане, то в тім він не сумнівався.

Цей дім… дім Льохвицьких…