Читать книгу Антирак. Новий спосіб життя - Давид Серван-Шрейбер - Страница 13

У лабораторії Університету Вейк-Форест, Північна Кароліна, професор біології Женґ Цуй вивчає не рак, а метаболізм жирів. Для дослідів йому потрібні антитіла, тому, щоб отримати їх, мишам упорскують оті сумнозвісні клітини S180. Введені клітини провокують утворення асциту, з якого легко можна вилучати антитіла. Жодна з мишей, якій впорснули кілька тисяч клітин S180, не прожила понад місяць, тому для цієї стандартної процедури мали постійно оновлювати «поголів’я». Аж поки одного дня не сталося цікаве явище.

Молода дослідниця, кандидатка наук Лія Цінь впорснула 200 000 клітин S180 групі мишей – звичайну дозу для цієї процедури. Однак одна з них, миша № 6, чинила опір, уперто зберігаючи плаский живіт. Лія Цінь повторила ін’єкцію, але не було жодних змін. За порадою Женґа Цуя, який керував її роботою, дослідниця подвоїла дозу. Проте знову не було жодних змін. Тоді вона впорснула десятикратну дозу, тобто приблизно два мільйони клітин. На її превеликий подив, у непокірній тваринці не було ні раку, ні асциту. Женґ Цуй засумнівався в технічних навичках своєї помічниці й вирішив сам зробити ін’єкцію. Щоб отримати очевидну картину, він ввів 20 мільйонів клітин і переконався, що рідина насправді проникла в черевну порожнину. Два тижні по тому – і далі жодних змін! Тоді він спробував 200 мільйонів клітин – у 1000 разів більше за звичайну дозу – і знову даремно.

Рис. 2. Фото «Могутнього Мишеняти», миші № 6, яка опирається раку. Фото вміщено з люб’язної згоди кандидата наук Женґа Цуя, Університет Вейк-Форест.

Жодна миша, якій ввели клітини S 180, не прожила в цій лабораторії довше, ніж два місяці. Миша № 6 жила вже восьмий місяць, попри астрономічні дози ракових клітин, впорснутих безпосередньо в її черевну порожнину, де вони зазвичай розмножуються якнайшвидше. Аж тут Женґ Цуй почав здогадуватися, що вони, може, мають справу з неможливим – з мишею, яка від природи резистентна до раку.

Упродовж минулого сторіччя в медичній і науковій літературі повідомляли про випадки з пацієнтами, які мали «термінальну стадію раку», але несподівано той відступав і зрештою зникав безповоротно. Однак такі випадки ставалися надзвичайно рідко. Очевидно, їх складно вивчати, бо вони непередбачувані й ці випадки не можна відтворити на вимогу. Найчастіше їх зараховують до помилок у діагнозі («мабуть, то був не рак») або до запізнілої дії на попередні курси лікування («то, мабуть, далася у знаки тогорічна хіміотерапія»).

Хай там як, але кожна сумлінна людина має визнати, що в цих несподіваних ремісіях хвороби беруть участь поки що погано зрозумілі механізми, які можуть протидіяти розвиткові раку. Протягом останніх 10 років деякі з цих механізмів були виявлені й вивчені в лабораторії. Миша професора Женґа Цуя пролила світло на один із перших механізмів – на силу повністю мобілізованої імунної системи.

Після того, як Женґ Цуй переконався, що миша, тепер відома як «Могутнє Мишеня» (див. фото вище), насправді опирається раку, перед ним постало нове завдання. У професора було тільки одне Могутнє Мишеня, а миші щонайдовше живуть лише два роки. Як можна буде вивчати неймовірну опірність хворобі, коли ця миша помре? А що як вона підхопить якийсь вірус або захворіє на пневмонію? Женґ Цуй думав зберегти ДНК Могутнього Мишеняти або навіть клонувати його – тоді саме виникали повідомлення про успішні клонування мишей. Однак хтось із професорових колег сказав, що було б добре отримати від Могутнього Мишеняти нащадків.

Крім того, що Могутнє Мишеня одержало малят від самиці, яка не мала такої резистентності, половина його онуків успадкувала опірність клітинам S 180[7]. Так само, як і їхній дідусь, ці миші, отримавши два мільйони клітин S 180, могли повноцінно чинити опір такій дозі, що стала мало не звичною для цієї лабораторії. Вони навіть витримували два мільярди клітин S 180, що становило майже 10 % від їхньої загальної маси, а це для людини еквівалентно ін’єкції в 7—8 кілограмів надзвичайно небезпечної пухлини.