Читать книгу Антирак. Новий спосіб життя - Давид Серван-Шрейбер - Страница 16

Мері-Енн, шотландка, яка не потерпала від жодного раку, з власного досвіду в досить трагічний спосіб дізналася про важливість імунної системи у протидії пухлинам, що намагаються вкоренитися. Вона мала ниркову недостатність – тяжку хворобу нирок, яка робить їх нездатними фільтрувати кров, призводячи до накопичення токсинів в організмі. Щоб уникнути діалізу, який жінка мала відбувати в лікарні кілька разів на тиждень, їй пересадили нирку. Протягом року Мері-Енн змогла жити майже нормально. Єдине обмеження полягало у щоденному вживанні ліків із пригнічення імунітету. Їхнє завдання – послаблювати її власну імунну систему, щоб організм не відторгнув трансплантат, який підтримував у ній життя. Після додаткових 6 місяців уживання ліків навколо пересадженої нирки раптом розвинувся тупий біль, а в її лівій молочній залозі помітили аномальний вузлик під час призначеної мамографії. Біопсія виявила в обох випадках метастази меланоми – тяжкого раку шкіри, хоча на шкірі Мері-Енн не було жодної первинної пухлини, що могла б спричинити ці метастази. Дерматолог Рона Мак-Кай, що відгукнулася на прохання хірургів, також не змогла якось пояснити[8] загадковий випадок з примарною меланомою. Лікарі зробили все, щоб урятувати життя Мері-Енн: зупинили вживання ліків, що пригнічували імунну систему, видалили хвору нирку. Однак було надто пізно – 6 місяців по тому жінка померла від всеохопного ураження меланомою, причину виникнення якої так і не встановили.

Невдовзі після цього випадку у Джорджа, ще одного пацієнта, якому пересадили нирку в тій самій лікарні, розвилася метастатична меланома без початкової пухлини. Цього разу докторка Мак-Кай уже не повірила у звичайний збіг і не вважала це за непроникну медичну таємницю. Завдяки реєстру трансплантованих органів вона відстежила походження обох нирок, виявивши, що їх отримано від однієї донорки. Загальний стан здоров’я донорки відповідав усім звичайним вимогам: у неї не було гепатиту, СНІДу і, безперечно, раку. Однак докторка Мак-Кай наполегливо шукала і, зрештою, виявила ім’я цієї жінки в шотландській базі даних пацієнтів з меланомою. Вісімнадцять років тому донорка була прооперована через малесеньку пухлину на шкірі розміром 0,26 см (1/10 дюйма). Потім протягом 15 років жінка перебувала на обліку у клініці з лікування меланоми. Нарешті, за рік до її смерті від нещасного випадку, тобто смерті, не пов’язаної з цим старим зниклим раком, жінку оголосили пацієнткою, яка «повністю одужала». Отже, цілком здорові на вигляд внутрішні органи пацієнтки, що «вилікувалася» від раку, далі залишалися носіями мікропухлин, приборканих її імунною системою. А тоді ці мікропухлини пересадили в нові організми – Джорджа й Мері-Енн, чиї імунні системи були навмисно ослаблені, щоб не допустити відторгнення пересадженої нирки, і мікропухлини дуже швидко відновили хаотичний інвазійний розвиток.

Завдяки своїй детективній роботі Рона Мак-Кай змогла переконати колег з відділу пересадження нирок припинити щодня давати Джорджу ліки з пригнічення імунної системи. Натомість йому призначили активні засоби зі зміцнення імунітету, щоб якнайшвидше відбулося відторгнення пересадженої нирки – носія меланоми. Через кілька тижнів Джорджу видалили пересаджену нирку. Попри те, що він знову був змушений вдаватися до діалізу, два роки по тому Джордж, як і раніше, жив і не виявляв жодних ознак меланоми. Щойно імунна система відновила природну силу, вона виконала свою місію з придушення пухлин[9].