Читать книгу Сьогодні я бачила… - Делия Стейнберг Гусман - Страница 17

Сьогодні я бачила натовп… У нашій мові існує чимало слів на позначення великих скупчень людей у фізичному чи в метафізичному розумінні. Це групи, народи, суспільства, людський рід, людство… Але я веду мову саме про натовп – зібрання людей, коли окремої людини, як такої, вже немає.

Ми багато чули про доконечність жити в спільноті, тобто не уникати людей, а шукати з ними контакту, щоб жити спільними потребами, здобутками, сподіваннями і, взагалі, жити так, як усі живуть. Певна річ, гуртування є важливою ознакою суспільства, і всі ми визнаємо величезні блага, що з цього випливають.

Щоб удовольнити свої потреби в матеріальних гараздах і потамувати свої метафізичні гризоти, людині потрібне товариство інших людей, що є також неоціненною підтримкою в пошуках сенсу життя.

Та, на превеликий жаль, у цьому пошукуванні збиваються на манівці, а відтак забувають і мету… Тому я веду мову про натовп, що я його сьогодні бачила…

Безліч людей без впорядкування, коли практично неможливо розрізнити дітлахів і дорослих, чоловіків і жінок… Маємо тільки скупчення тіл і цей безперервний рух, що засвідчує постійний неспокій маси і виказує ознаки життя. Дивного життя… Це більше подібне на величезну неосвідомлену тварину, ніж розумну сукупність багатьох людей. В натовпі розчиняються основні характеристики людини. Йти, куди хочеться, не вільно; мусиш іти туди, куди порушається вся тварина. Дивитися вгору не вільно; треба дивитись під ноги, щоб не збочити. Руки слугують не для жестикуляції, а для виживання, щоб протовпитися і не задихнутися. Голоси не мовлять нічого значущого. Чутно тільки мурмотіння, нарікання, незв’язні звуки і мало не рикання цієї великої тварини, про яку ми згадували. У штовханині не до думок; це не життя, а животіння; жодних очікувань, тільки нетерплячість…

Іноді гарикання чи шарпання свідчать, що натовп починає збурюватись. Тоді харапудлива тварина обертається на звіра. Відтак кожен учасник групи стає частиною звіра і відповідно діє…

Такий натовп я сьогодні бачила… Він виникає де завгодно: і в містах, і в містечках. То що це? Інстинкт самозахисту? Страх? Агресивність? Брак індивідуалізації? Хтозна… Можливо, все зокрема і все разом…

Натовп явив мені дві головні вади, які спричинюють такі ситуаційні гуртування. Це нерозуміння самого себе, а відтак – інших. Певна громада є вартною не своєю єдиною природою, не подібністю своїх складників, а індивідуальною вартністю кожного. Що в окремій клітині, що в планетарній системі кожна частинка є життєво необхідною для спільноти, важливою і доконечною для виконання її функцій. А клітина, як і сонячна система, не є «юрмищем»… Сьогодні я бачила натовп… Завтра, можливо, я побачу людину… Вірогідно, що з часом усі ми побачимо і людство.