Читать книгу Янголи і демони - Дэн Браун - Страница 24

Лабораторія Ветри нагадувала науково-фантастичне кіно.

Абсолютно біле приміщення, заставлене по периметру комп’ютерами та іншим електронним обладнанням, трохи скидалося на операційну. Цікаво, що за таємниці криються тут, думав Ленґдон, що заради них хтось наважився вирізати іншій людині око?

Опинившись усередині, Колер насторожено роззирнувся, ніби сподіваючись застати злодія. Але в лабораторії було порожньо. Вітторія теж ішла повільно… начебто без батька лабораторія стала їй чужою.

Увагу Ленґдона відразу привернули невисокі сталеві стовпчики у центрі приміщення. Їх було близько десятка, і стояли вони колом – такий собі Стоунхедж у мініатюрі. Приблизно три фути заввишки, вони нагадали Ленґдонові вітрини, на яких у музеях викладають дорогоцінні камені. Однак ці стовпці були призначені аж ніяк не для демонстрування дорогоцінних каменів. На кожному з них стояв грубий прозорий контейнер формою приблизно як коробка для тенісних м’ячів. На вигляд усі контейнери були порожні.

Колер здивовано подивився на цю конструкцію, однак вирішив, очевидно, розмову про неї відкласти на потім. Він повернувся до Вітторії.

– Нічого не зникло?

– Зникло? Як? Сканер сітківки дозволяє доступ тільки нам двом.

– Просто подивися, чи все на місці.

Вітторія зітхнула і кілька хвилин оглядала кімнату. Тоді знизала плечима.

– Усе має такий вигляд, як звик залишати батько. Упорядкований хаос.

Ленґдон відчув, що Колер зважує, як діяти далі. Наскільки сильно тиснути на Вітторію… скільки варто їй розповідати. Схоже, він вирішив поки що облишити цю тему. Виїхав у своєму кріслі на середину лабораторії і якусь мить споглядав загадкове скупчення начебто порожніх контейнерів.

– Таємниці, – мовив він нарешті, – це розкіш, якої ми більше не можемо собі дозволити.

Вітторія мовчки кивнула. Вона здавалася схвильованою, так начебто тут на неї раптом навалилася ціла лавина спогадів.

Дай їй час оговтатися, подумав Ленґдон.

Немов збираючись з духом перед тим, як відкрити таємницю, Вітторія заплющила очі й глибоко вдихнула повітря. Тоді ще раз. І ще раз. І ще…

Дивлячись на неї, Ленґдон занепокоївся. З нею все гаразд? Він глянув на Колера. Той був незворушний, так ніби йому не вперше доводилося спостерігати цей ритуал. Минуло десять секунд, і Вітторія розплющила очі.

Ленґдон не повірив очам. Вітторія Ветра разюче змінилася. Повні вуста посвіжіли, плечі розслабилися, очі пом’якшали. Здавалося, вона перелаштувала кожнісінький м’яз тіла на те, щоб змиритися з горем. Біль і образа сховалися під глибоким холодним спокоєм.

– З чого ж почати?.. – рівним голосом спитала вона швидше сама себе.

– З початку, – підказав Колер. – Розкажи нам про батькові експерименти.

– Усе життя батько мріяв удосконалити науку за допомогою релігії, – почала Вітторія. – Він сподівався довести, що наука й релігія цілком сумісні – як два різні шляхи, що ведуть до тієї самої істини. – Вона замовкла, наче сама була нездатна осягнути те, що збирається сказати. – І нещодавно… він здогадався, як це можна зробити. – Колер мовчав. – Він задумав один експеримент, який мав би врегулювати найгостріший конфлікт між наукою й релігією.

Цікаво, який саме конфлікт вона має на увазі, подумав Ленґдон. Історія знає їх чимало.

– Міф про настання світу, – уточнила Вітторія. – Суперечку про те, як з’явився всесвіт.

Он як! Найголовніший конфлікт.

– Біблія, як відомо, каже, що світ створив Бог, – пояснила Вітторія. – Бог сказав: «Нехай буде світло», і з безмежної пустки виникло все, що ми бачимо навколо. На жаль, один із фундаментальних законів фізики свідчить, що матерію неможливо створити з нічого.

Ленґдон читав про цей глухий кут. Ідея, що Бог начебто створив «щось із нічого», повністю суперечить загальновизнаним законам сучасної фізики, і тому науковці стверджують, що біблійний міф про настання світу з погляду науки – абсурд.

– Містере Ленґдон, – звернулася до нього Вітторія, – сподіваюся, ви чули про теорію великого вибуху?

– Щось чув. – Ленґдон знизав плечима. Великий вибух – це визнана наукою модель утворення всесвіту. До кінця її Ленґдон не розумів, знав лише, що, згідно з цією теорією, всесвіт утворився з неймовірно стиснутої в одній точці енергії, яка вибухнула й розширилася в усі боки. Або щось у такому дусі.

– Коли 1927 року католицька церква висунула теорію великого вибуху, – вела далі Вітторія, – то…

– Перепрошую? – перебив її Ленґдон. – Ви хочете сказати, що ідея великого вибуху належить католицькій церкві?

Питання здивувало Вітторію.

– Звичайно. Її висунув 1927 року монах-католик на ім’я Жорж Леметр.

– А я думав… – він завагався. – Хіба автор цієї ідеї не гарвардський астроном Едвін Габбл?

– Ось іще один приклад американської самовпевненості, – сердито зауважив Колер. – Габбл опублікував свою статтю 1929 року, тобто на два роки пізніше від Леметра.

Ленґдон наморщив чоло. Усім відомо про телескоп Габбла, сер. Я ніколи не чув, щоб існував ще й телескоп Леметра!

– Містер Колер каже правду, – мовила Вітторія, – ця ідея належала Леметру. Габбл лише підтвердив її, зібравши дані, які свідчили, що великий вибух теоретично можливий.

– Он як, – мовив Ленґдон, застановляючись, чи шанувальники Габбла з кафедри астрономії в Гарварді бодай мимохідь згадують Леметра у своїх лекціях.

– Коли Леметр уперше висунув теорію великого вибуху, – вела далі Вітторія, – науковці заявили, що це цілковита нісенітниця. Наука каже, що матерію неможливо створити з нічого. І тому, коли Габбл приголомшив світ, підтвердивши науково, що великий вибух можливий, Церква тріумфувала й оголосила це доказом істинності Святого Письма. – Ленґдон кивнув. Тепер він слухав дуже уважно. – Звісно, науковці були не в захваті від того, що Церква використовує їхні відкриття для пропаганди релігії. Тому вони швидко математизували теорію великого вибуху, позбавили її всього релігійного підтексту і присвоїли. Однак, на прикрість для науки, у математичних рівняннях дотепер залишається одна істотна вада, на яку любить указувати Церква.

– Сингулярність, – пробурчав Колер. Він вимовив це слово так, наче це було найбільше зло в його житті.

– Саме так, – підтвердила Вітторія. – Сингулярність. Мить створення. Нульовий час. – Вона подивилася на Ленґдона. – Навіть сьогодні наука не може пояснити первинної миті виникнення всесвіту. Наші рівняння доволі переконливо описують ранні фази існування всесвіту, проте, коли ми наближаємося до нульового часу, математика раптом розсипається і все втрачає сенс.

– Усе правильно, – нетерпляче мовив Колер. – І Церква трактує це як доказ чудодійного Божого втручання. А тепер, будь ласка, ближче до суті.

Обличчя Вітторії набуло відстороненого виразу.

– Суть у тому, що батько завжди вірив, що великий вибух не обійшовся без Божого втручання. Хоч наразі наука не здатна осягнути божественної миті настання світу, він вірив, що колись вона доросте до цього. – Із сумом дівчина показала на гасло, видрукуване на лазерному принтері і прикріплене до стіни над батьковим столом. – Щоразу, як я починала втрачати впевненість, тато розмахував мені перед очима оцим.

Ленґдон прочитав:

НАУКА Й РЕЛІГІЯ НЕ СУПЕРЕЧАТЬ ОДНА ОДНІЙ.

ПРОСТО НАУКА ЩЕ НАДТО МОЛОДА, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ ЦЕ.

– Тато хотів піднести науку на вищий рівень, – сказала Вітторія, – де б вона прийняла концепцію Бога. – Вона меланхолійно провела рукою по довгому волоссю. – Він замірився зробити щось таке, що досі не спадало на гадку жодному науковцеві. Щось таке, для чого досі не існувало навіть технологій. – Вона змовкла, наче не наважуючись договорити. – Він задумав експеримент, який мав справдити біблійну версію настання світу.

Біблійний міф про настання світу? – здивувався Ленґдон. – Нехай буде світло? Матерія з нічого?

Колер подивився на неї холодними очима.

– Пробач, як ти сказала?

– Батько створив усесвіт… абсолютно з нічого.

– Що?! – Колер різко підвів голову.

– Точніше, він відтворив великий вибух.

Здавалося, Колер зараз зірветься на ноги.

Ленґдон уже нічого не розумів. Створив усесвіт? Відтворив великий вибух?

– Звичайно, у значно меншому масштабі, – поспішно додала Вітторія. – Експеримент був дивовижно простий. Батько розігнав у прискорювачі два ультратонкі пучки частинок у протилежних напрямках. Вони зіштовхнулися на величезній швидкості, взаємопроникли, і вся їхня енергія стиснулася в точку. Щільність цієї енергії була надзвичайно висока. – Вона почала швидко називати цифри, і в директора щораз більше круглішали очі.

Ленґдон намагався стежити за розповіддю. Отже, Леонардо Ветра змоделював точку зі стиснутою енергією, з якої начебто утворився всесвіт.

– Результат без перебільшення можна назвати дивом, – сказала Вітторія. – Коли його опублікують, він струсоне самі основи сучасної фізики. – Тепер вона заговорила повільно, ніби насолоджуючись грандіозністю відкриття. – У цю мить, коли вся енергія стиснулася до точки, у прискорювачі раптом з нічого почали з’являтися частинки матерії.

Колер ніяк не відреагував. Він тільки мовчки дивився на Вітторію.

– Матерії, – повторила вона. – Яка виникла з порожнечі. Це був дивовижний феєрверк субатомних частинок. У нас на очах народжувався мініатюрний всесвіт. Батько довів не тільки те, що матерія може утворюватися з нічого, а й те, що великий вибух і біблійну версію походження світу можна пояснити просто присутністю надзвичайно потужного джерела енергії.

– Тобто Бога? – уточнив Колер.

– Бога, Будди, Сили, Єгови, сингулярності, одиничної точки… Називайте це, як хочете, результат залишається незмінний. Наука й релігія стверджують ту саму істину: всесвіт утворився з чистої енергії.

Коли Колер нарешті заговорив, голос його звучав сумно.

– Не знаю, що й думати, Вітторіє. Ти стверджуєш, що твій батько створив матерію… з нічого?

– Так. І ось доказ. – Вітторія показала на прозорі контейнери. – У цих контейнерах – зразки матерії, яку він створив…

Колер відкашлявся і попрямував до контейнерів. Він був насторожений, як звір, що інстинктивно чує небезпеку.

– Я, мабуть, чогось не дочув, – сказав він. – Чому хтось має вірити, що в цих банках зберігаються частинки матерії, яку ваш батько створив сам? Ці частинки можуть бути взяті звідки завгодно.

– Не можуть, – упевнено відповіла Вітторія. – Ці частинки унікальні. Такого виду матерії на Землі не існує… отже, її мусив хтось створити.

– Про який вид матерії ти говориш, Вітторіє? – Колер спохмурнів. – Існує лише один вид матерії, і це… – Колер змовк на півслові.

Вітторія тріумфувала:

– Ви ж самі нас учили, директоре. У всесвіті є два види матерії. Це науковий факт. – Вона повернулася до Ленґдона. – Містере Ленґдон, що каже Біблія про настання світу? Що Бог створив?

Ленґдон розгубився, не розуміючи, до чого тут це запитання.

– Гм… Бог створив… світло і тьму, рай і пекло…

– Саме так, – перебила його Вітторія. – Він усе створив парами. Симетрично. У повній рівновазі. – Вона знову обернулася до Колера. – Директоре, наука твердить те саме, що й релігія: усе, що створив великий вибух, має у всесвіті свою протилежність.

– У тому числі й матерія, – прошепотів ніби сам до себе Колер.

Вітторія кивнула.

– І в результаті батькового експерименту, зрозуміло, виникло два види матерії.

Цікаво, що це означає, думав Ленґдон. Леонардо Ветра створив протилежність матерії?

– Речовина, про яку ти говориш, – сердито мовив Колер, – існує деінде у всесвіті. На Землі її напевно немає. Можливо, її немає навіть у всій нашій галактиці!

– Саме так, – підтвердила Вітторія. – І це доводить, що частинки в цих контейнерах мусили бути створені штучно.

– Вітторіє, – обличчя Колера пожорсткішало, – ти серйозно стверджуєш, що тут лежать зразки цієї екзотичної речовини?

– Ще й як серйозно! – Вона з гордістю подивилася на прозорі контейнери. – Директоре, перед вами перші у світі зразки антиматерії.