Читать книгу Янголи і демони - Дэн Браун - Страница 40

З міркувань безпеки і щоб не створювати шуму, гелікоптерний майданчик Ватикану розташований у крайній північно-західній точці міста, якнайдалі від собору Святого Петра.

– Terra firma, – оголосив пілот, коли вони приземлилися.

Він вийшов із кабіни й відчинив двері Ленґдонові й Вітторії.

Ленґдон зійшов на землю перший і повернувся, щоб допомогти Вітторії, але та вже легко зіскочила сама. Здавалося, кожний м’яз у її тілі налаштований на одне – знайти антиматерію, доки не сталося трагедії.

Натягнувши на скло кабіни захисний брезент, пілот повів їх до величезного електричного авта, що чекало поблизу майданчика. Авто безшумно повезло їх уздовж західного кордону держави – бетонного валу заввишки п’ятдесят футів, достатньо товстого, щоб устояти навіть перед танками. З внутрішнього боку стіни через кожні п’ятдесят метрів стояв, пильно оглядаючи територію, швейцарський гвардієць. Авто різко звернуло праворуч на віа делла Оссерваторіо. На роздоріжжі стояли дороговкази:

PALAZZO GOVERNATORАТО

COLLEGIO ETIOPE

BASILICA SAN PIETRO

CAPELLA SISTINA

Водій збільшив швидкість, і вони поїхали далі тією самою охайною дорогою повз присадкуватий будинок із написом RADIO VATICANA. Саме з цього приміщення, усвідомив Ленґдон, найпопулярніше у світі радіо – Радіо Ватикану – транслює слово Боже мільйонам слухачів по всій землі.

– Attenzione, – сказав пілот, різко звернувши на кільце.

Коли авто повернуло, Ленґдон насилу повірив власним очам. Giardini Vaticani, подумав він. Серце міста Ватикан. Просто перед ними була задня стіна собору Святого Петра. Ленґдон подумав, що більшість людей ніколи не бачила собору Святого Петра з цього боку. Праворуч виднівся Палац трибуналу – розкішна резиденція папи у стилі бароко, позмагатися з якою в оздобленні міг хіба що Версаль. Суворий на вигляд будинок Governatorato, у якому міститься адміністрація міста Ватикан, тепер був позаду. А ліворуч попереду височіла прямокутна будівля музею Ватикану. Ленґдон знав, що в цей приїзд не буде часу на відвідання музею.

– А де всі? – поцікавилася Вітторія, оглядаючи порожні галявини й тротуари.

Гвардієць подивився на свій чорний військовий годинник – дивний анахронізм під його пишним рукавом.

– Кардинали зібралися в Сікстинській капелі. Конклав розпочинається менш ніж за годину.

Ленґдон кивнув, невиразно пригадуючи, що перед конклавом кардинали проводять дві години в Сікстинській капелі у спокійних роздумах і спілкуванні з колегами-кардиналами з різних куточків світу. Ця традиція має на меті поновити стару дружбу між кардиналами і полегшити процес виборів.

– А інші мешканці й персонал?

– Задля безпеки і збереження таємниці їм заборонено бути в місті, доки не закінчиться конклав.

– А коли він закінчиться?

Гвардієць знизав плечима.

– Бог один знає. – Слова його прозвучали навдивовижу буквально.

Припаркувавши авто на широкій галявині позаду собору Святого Петра, гвардієць повів Ленґдона з Вітторією нагору кам’яною стежкою на викладений мармуром майдан. Перетнувши його, вони впритул наблизилися до стіни собору і пішли вздовж неї через трикутне подвір’я, віа Бельведере до купки будівель, що тісно тулились одна до одної. Вивчаючи історію мистецтв, Ленґдон достатньо «нахапався» італійської, щоб зрозуміти написи на будинках: Друкарня Ватикану, Лабораторія з відновлення гобеленів, Управління пошти та Церква Святої Анни. Вони перетнули ще один невеличкий майдан і досягнули мети свого маршруту.

Присадкувата кам’яна будівля, у якій міститься офіс швейцарської гвардії, розташована біля Il Corpo di Vigilanza, на північний захід від собору Святого Петра. Обабіч входу, наче дві кам’яні статуї, стояло двоє вартових.

Ленґдон мусив визнати, що ці вартові мають зовсім не комічний вигляд. Хоч вони теж були одягнуті в блакитно-золотий однострій, кожний мав традиційного «довгого ватиканського меча» – гостреного списа завдовжки вісім футів. Подейкують, що в п’ятнадцятому столітті під час хрестових походів від таких мечів загинуло безліч мусульман.

При наближенні Ленґдона з Вітторією вартові зробили крок уперед і схрестили списи, заступивши вхід. Один збентежено подивився на пілота.

– I pantaloni, – мовив, показуючи на шорти Вітторії.

– Il comandante vuole vederli subito. – Пілот жестом наказав їм відступити.

Вартові з невдоволеним виглядом відступили вбік.

Усередині було прохолодно. Ленґдон ніколи б не подумав, що адміністративний офіс служби безпеки може мати саме такий вигляд. В ошатних і бездоганно обставлених холах висіли полотна, що їх будь-який музей у світі, поза всяким сумнівом, виставив би в найпочеснішому місці.

Пілот показав на білі мармурові сходи, що круто спускалися вниз.

– Сюди, будь ласка.

Обабіч сходів стояли скульптури, що зображали оголених чоловіків. Кожна мала фіговий листок, світліший за кольором, ніж решта тіла.

Велика кастрація, подумав Ленґдон.

Це була одна з найжахливіших трагедій для мистецтва епохи Відродження. У 1857 році папа Пій ІХ вирішив, що точне відтворення чоловічого тіла може викликати хіть у мешканців Ватикану. І тому він узяв різець і молоток і відрубав геніталії усім без винятку чоловічим статуям на території міста Ватикан. Понівечені місця прикрили фіговими листками з алебастру. Папа попсував роботи Мікеланджело, Браманте і Берніні. Сотні статуй зазнали кастрації. Ленґдон часто застановлявся, куди поділися відрубані пеніси. Може, вони й досі зберігаються в якійсь величезній скрині десь у Ватикані?

– Прийшли, – сказав гвардієць.

Сходи впиралися у важкі сталеві двері. Гвардієць набрав код, і двері відімкнулися. Ленґдон і Вітторія ввійшли досередини.

Усередині панувала неймовірна метушня.