Читать книгу Янголи і демони - Дэн Браун - Страница 27

Сталося неймовірне. Колер підвівся і якусь мить, хитаючись, стояв на немічних ногах. Обличчя сполотніло від страху.

– Вітторіє! Облиш контейнер на місці!

Ленґдон мовчки спостерігав, спантеличений раптовою панікою директора.

– П’ятсот нанограмів! – вигукнув Колер. – Якщо магнітного поля не стане…

– Директоре, немає жодної небезпеки, – заспокоїла його Вітторія. – Кожний контейнер має альтернативне джерело живлення – батарею. Навіть якщо я зніму його з підставки, антиматерія й надалі висітиме там само.

Колера це начебто не дуже переконало. Проте він таки невпевнено опустився назад у крісло.

– Магніти автоматично перемикаються на батарею, якщо від’єднати контейнер від основного джерела струму, – пояснила Вітторія. – Батареї вистачає на двадцять чотири години. Це як запасний бак бензину. – Вона повернулася до Ленґдона, ніби відчувши його тривогу. – Антиматерія має деякі незвичні властивості, містере Ленґдон, і тому доволі небезпечна. У десяти міліграмах – це розмір піщинки – гіпотетично міститься стільки ж енергії, скільки й у двохстах метричних тоннах звичайного ракетного палива.

У Ленґдона знову голова пішла обертом.

– Це енергія майбутнього. У тисячі разів потужніша за ядерну. Коефіцієнт корисної дії – сто відсотків. Жодних відходів. Жодної радіації. Жодної шкоди для довкілля. Кількох грамів антиматерії достатньо, щоб забезпечувати енергією велике місто цілий тиждень.

Грамів? Ленґдон інстинктивно відступив подалі від контейнерів.

– Не бійтеся, – заспокоїла Вітторія. – У цих пастках зберігаються мільйонні частки грама. Така кількість відносно безпечна. – Вона знову почала відкручувати контейнер.

Колер зіщулився, але цього разу не втручався. Коли Вітторія зняла контейнер з підставки, почувся короткий сигнал і засвітився маленький дисплей. Заблимали червоні цифри – почався зворотний відлік часу.

24:00:00

23:59:59

23:59:58

Ленґдон уважно подивився на цей лічильник, він нагадав йому бомбу сповільненої дії.

– Батареї вистачає на двадцять чотири години. Її можна підзарядити, поставивши назад на підставку. Вона виконує функцію запобіжника, а крім того, дає змогу переміщати контейнер.

– Переміщати? – налякався Колер. – Ви що, виносили антиматерію за межі лабораторії?

– Звісно, ні, – сказала Вітторія. – Але мобільність контейнерів дає змогу краще її дослідити.

Вітторія повела Ленґдона з Колером у дальній кінець лабораторії. Там вона відсунула завісу, за якою виявилося вікно до суміжної, доволі великої кімнати. Її стіни, підлога й стеля були суцільно обшиті сталлю. Ця кімната нагадала Ленґдонові цистерну нафтового танкера, на якому він якось плавав до Нової Ґвінеї, щоб вивчати татуювання тамтешніх аборигенів ханта.

– Це анігіляційна камера, – повідомила Вітторія.

Колер підвів голову.

– Ви справді спостерігаєте за анігіляціями?

– Батько захоплювався фізикою великого вибуху: коли з мікроскопічних крупинок матерії утворюється величезний обсяг енергії. – Вітторія витягла з-під вікна сталеву шухляду, поклала на неї контейнер з антиматерією і засунула назад. За мить контейнер з’явився по той бік вікна – він повільно котився широкою металевою дугою на металевій підлозі і нарешті зупинився майже в самому центрі кімнати. – Вітторія слабко усміхнулась. – Увага! Зараз ви вперше в житті спостерігатимете анігіляцію матерії й антиматерії. Кілька мільйонних грама. Обсяг відносно мізерний.

Ленґдон подивився на контейнер з антиматерією, що самотньо лежав на підлозі посеред величезної камери. Колер теж невпевнено повернувся до вікна.

– За звичайних умов нам довелося б чекати цілих двадцять чотири години, доки батарея сяде, але у цій камері під підлогою є потужні магніти, які можуть нейтралізувати пастку. Коли антиматерія торкнеться матерії…

– Відбудеться анігіляція, – прошепотів Колер.

– І ще одне, – сказала Вітторія. – При анігіляції вивільняється чиста енергія. Усі сто відсотків маси перетворюються на фотони. Тож не дивіться просто на контейнер. Прикрийте очі.

Ленґдон трохи нервувався, але зараз йому здалося, що Вітторія надто все драматизує. Не дивитися просто на контейнер? Пристрій лежить на відстані добрих тридцяти ярдів і до того ж за грубою стіною із затемненого плексигласу. Тим паче крупинка антиматерії в контейнері невидима, мікроскопічна. Прикрити очі? – дивувався Ленґдон. – Скільки енергії може утворитися від такого…

Вітторія натиснула кнопку.

Ленґдон моментально осліп. У контейнері з’явилася малесенька блискуча цятка, яка вибухнула навсібіч сліпучим спалахом. Ударна хвиля струсонула скло з неймовірною силою. Від вибуху завібрувала стеля, і Ленґдон мимоволі відступив від вікна. Якусь мить світло яскраво сяяло, потім швидко стягнулося знову в крихітну цятку, а тоді й зовсім зникло. Очі в Ленґдона боліли, зір повертався повільно. Він знову зазирнув до сталевої камери. На підлозі було порожньо. Від контейнера не залишилося й сліду. Ніби він просто випарувався.

Ленґдон був ошелешений.

– О… Боже!

Вітторія з сумом кивнула.

– Те саме сказав і мій батько.