Читать книгу Янголи і демони - Дэн Браун - Страница 15

– Сатани? – Колер витер рот і неспокійно засовався. – Це символ культу Сатани?

Ленґдон ходив туди-сюди по кімнаті, щоб не змерзнути.

– Ілюмінати були сатаністами. Але не в сучасному розумінні цього слова.

Він швидко пояснив, що, хоч більшість людей уявляє сатаністів як одержимих недоумків, що поклоняються дияволу; первинно сатаністами називали освічених людей, які виступали проти Церкви. Шайтан. Чутки про чорну магію й приношення в жертву тварин, про пентаграми й темні ритуали сатаністів були всього-на-всього брехнею, яку поширювала Церква, щоб очорнити своїх недругів. Проте з часом інші противники Церкви, що прагнули перевершити ілюмінатів, повірили в ці вигадки й самі втілили їх у життя. Так народився сучасний сатанізм.

– Усе це історія, – різко обірвав його Колер. – Я хочу знати, як цей символ опинився тут.

Ленґдон глибоко вдихнув повітря.

– Цей символ створив у шістнадцятому столітті невідомий художник-ілюмінат на знак пошани до Галілея, який обожнював симетрію. Він став чимось на кшталт таємного логотипа ілюмінатів. Братство тримало його в таємниці, начебто збираючись відкрити тільки тоді, коли стане достатньо могутнім, щоб вийти з підпілля й досягнути кінцевої мети.

– То цей символ означає, що ілюмінати збираються вийти з підпілля? – стривожився Колер.

– Ні, – Ленґдон наморщив чоло, – це не можливо. В історії ілюмінатів є ще один етап, про який я не встиг розповісти.

– Просвітіть мене. – Прохання Колера пролунало як наказ.

Ленґдон потер долоні, перебираючи подумки сотні документів стосовно ілюмінатів, що він читав або написав сам.

– Ілюмінатам насилу вдалося вижити, – пояснив він. – Залишивши Рим, вони мандрували Європою, шукаючи безпечного місця, де б можна було відновити діяльність. Їх прихистило інше таємне товариство – братство заможних баварських мулярів, які називали себе масонами.

– Масони? – Колер був вражений.

Ленґдон кивнув, зовсім не дивуючись, що Колер чув про цю організацію. Сьогодні у світі налічується понад п’ять мільйонів масонів: половина мешкає в Сполучених Штатах і понад півмільйона – в Європі.

– Ви що, хочете сказати, що масони – теж сатаністи? – недовірливо запитав Колер.

– У жодному разі. Масони постраждали від власного добросердя. У вісімнадцятому столітті, давши притулок науковцям, яких переслідувала Церква, масони мимоволі стали для ілюмінатів прикриттям. Ілюмінати зміцніли й поступово перебрали владу в масонських ложах. Мало-помалу вони відновили в середовищі масонів своє наукове братство – утворилося щось на кшталт таємного товариства всередині іншого таємного товариства. А тоді ілюмінати скористалися зв’язками між масонськими ложами в усьому світі й поступово розширили свій вплив. – Ленґдон глибоко вдихнув холодного туману і продовжив: – Головним завданням ілюмінатів було знищення католицизму. Братство вважало, що хибна догма, яку насаджує Церква, – найбільше зло для людства. Якщо Церква й надалі пропагуватиме релігійні міфи як неспростовну істину, боялися вони, науковий прогрес застопориться і людство буде приречене на невігластво й безглузді «священні» війни.

– Дуже схоже на те, що ми бачимо сьогодні.

Ленґдон спохмурнів. Колер мав рацію. Релігійні війни тривають дотепер. Мій Бог кращий за твого. Здається, так було в усі, часи: чим більше правовірних – тим більше людських жертв.

– Продовжуйте, – сказав Колер.

Ленґдон зібрався з думками й заговорив знову:

– Ілюмінати зміцнили позиції в Європі й почали зазіхати на Америку, де багато лідерів були масонами, наприклад Джордж Вашинґтон чи Бен Франклін – чесні побожні люди, які й гадки не мали про те, що масони перебувають під серйозним впливом ілюмінатів. Через масонські ложі ілюмінати проникали всюди й допомагали створювати банки, університети та підприємства – з думкою про свою кінцеву мету. – Ленґдон на мить замовк. – Створення єдиної глобальної світської держави – Нового світового ладу.

Колер уважно слухав.

– Нового світового ладу, – повторив Ленґдон, – який би ґрунтувався на науковому просвітленні. Вони назвали цю ідею «доктриною Люцифера». Церква каже, що Люцифер – це ім’я диявола, братство ж заявило, що має на увазі буквальне значення цього слова. Люцифер перекладається з латини як «той, що дарує світло». Або ж «ілюмінат».

Колер зітхнув і сказав дуже серйозно:

– Сідайте, будь ласка, містере Ленґдон.

Ленґдон невпевнено сів на вкритий памороззю стілець.

Колер на своєму кріслі присунувся ближче.

– Не впевнений, що зрозумів усе з того, що ви розповіли. Але знаю одне: Леонардо Ветра був одним із найцінніших працівників ЦЕРНу. Крім того, він був моїм другом. Ви мусите допомогти мені знайти ілюмінатів.

Ленґдон не знав, що й казати. Він що, жартує?

– Знайти ілюмінатів? Боюся, сер, це неможливо.

Колер звів брови.

– Що ви хочете сказати? Ви не…

– Містере Колер, – Ленґдон нахилився ближче, не впевнений, як краще пояснити Колерові те, що має на увазі. – Я не закінчив розповіді. Попри будь-що, дуже малоймовірно, що це тавро – справа рук ілюмінатів. За останні півстоліття не виявлялося жодних ознак їх існування, і науковці здебільшого погоджуються, що ілюмінати вже давно відійшли в небуття.

Запала мовчанка. Колер втупився в туман зі змішаним виразом здивування і гніву.

– Як ви можете стверджувати, що клятого братства не існує, якщо на грудях цього чоловіка випалена його емблема?!

Над цим питанням Ленґдон ламав голову весь ранок. Поява амбіграми ілюмінатів була загадкою. Символоги в усьому світі будуть приголомшені. Утім, як науковець Ленґдон розумів, що тавро, по суті, нічого не доводить про самих ілюмінатів.

– Символи, – сказав він, – аж ніяк не підтверджують існування своїх первинних творців.

– Що ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі те, що, коли організації з певною ідеологією, на зразок ілюмінатів, перестають існувати, їхні символи залишаються… і їх переймають інші товариства. Таке трапляється доволі часто. Нацисти запозичили свастику в індусів, християни взяли хрест у ЄГИПТЯН…

– Коли я сьогодні вранці вніс слово «ілюмінати» в комп’ютер, – різко перервав його Колер, – пошукова система видала тисячі посилань. Очевидно, багато хто вважає, що це братство існує дотепер.

– Авжеж, поціновувачі сенсацій, – фиркнув Ленґдон. Його-завжди дратували безглузді гіпотези про існування таємних організацій, що циркулюють у сучасній поп-культурі. Засоби масової інформації просто жити не можуть без сенсацій, і самозвані «експерти з таємних культів» досі заробляють на ажіотажі довкола кінця тисячоліття й байках про те, що ілюмінати живі-здорові й успішно будують Новий світовий лад. Не так давно газета «Нью-Йорк таймс» приписала до масонів величезну кількість відомих людей: сера Артура Конан Дойля, герцога Кентського, Пітера Селлерса, Ірвінґа Берліна, принца Філіпа, Луї Армстронґа, а також безліч сучасних промислових магнатів і банкірів.

Колер гнівно показав на тіло Ветри.

– А що ви скажете на це? Може, поціновувачі сенсацій не такі вже й далекі від істини?

– Я усвідомлюю, як це все виглядає, – Ленґдон намагався говорити якомога дипломатичніше. – Однак мені здається вірогіднішим те, що якась інша організація заволоділа емблемою ілюмінатів і використовує її задля власних цілей.

– Яких цілей? Чого вони хотіли домогтися цим вбивством?

Гарне запитання, подумав Ленґдон. Він не уявляв, де можна було відкопати емблему ілюмінатів через чотириста років.

– Можу сказати лише одне: якби навіть ілюмінати існували дотепер – а я практично впевнений, що їх не існує, – то вони нізащо не вбивали Леонардо Ветри.

– Чому так?

– Можливо, ілюмінати й прагнули ліквідувати християнство, але для цього вони використовували передусім політичні й фінансові ресурси і ніколи не вдавалися до терористичних актів. Крім того, ілюмінати дуже чітко розрізняли своїх ворогів. До людей науки вони ставилися з найглибшою пошаною і нізащо не відібрали б життя в колеги-науковця такого, як Леонардо Ветра.

Погляд Колера ще більше похолоднішав.

– Мабуть, я забув вам сказати, що Леонардо Ветра не був звичайним ученим.

– Містере Колер, – терпляче мовив Ленґдон, – у мене немає жодних сумнівів, що Леонардо Ветра був блискучим науковцем, але це не змінює того факту…

Раптом Колер, нічого не сказавши, розвернув своє крісло й швидко поїхав геть із кімнати, залишаючи за собою клуби збуреного туману.

На милість Бога, подумки застогнав Ленґдон і поспішив за ним. Колер чекав у невеличкому алькові в кінці коридору.

– Це кабінет Леонардо, – сказав він, показавши на двері. – Можливо, коли ви його оглянете, то зміните думку. – Колер іще щось пробурчав, тоді ринувся вперед, і двері безшумно розсунулися.

Ленґдон зазирнув досередини, і в нього мороз пішов по шкірі. Матір Божа, мимоволі вихопилося в нього.