Читать книгу Відверто про Клавдію - Дэниел Киз - Страница 9

Коли за тиждень після арешту Клавдії Марта Яско відвідала жіночу виправну установу, вона зауважила, що зовні ця будівля має звичайний вигляд – якщо не зважати на огорожу з колючого дроту.

Однак умови для відвідувань тут були жахливі. Уздовж лівої стіни коридору чотири металеві кабінки з вузькими карнизами й телефонами були схожі на відкриті телефонні будки. Крізь прямокутний розріз шестидюймового віконця на рівні її очей Марта могла лише частково бачити доньчине обличчя, коли тій дозволили увійти до кабінки, замкнувши двері з протилежного боку. Обом треба було стояти, щоб дивитись одна одній у вічі, і спілкуватися телефоном.

Незабаром після приїзду Марти Донна Зеґ, рудоволоса наглядачка, привела усміхнену Клавдію в зону відвідувань, завела до кабінки й замкнула за нею ґрати.

– Ти чому засмучена, мамо? Нема про що турбуватися. Це найфантастичніша можливість, яка в мене була. Ти ніколи не вірила, що я стану справжньою акторкою, а тепер сама бачиш, що в мене головна роль.

– Про що ти кажеш?

– Хіба не розумієш, що все це кіно? Ми знімаємо фільм про жорстоке потрійне вбивство, – вона вказала на телевізійний монітор позаду неї. – Поглянь, камери всюди навколо нас.

Так завжди бувало з Клавдією. Дитиною вона брала кілька деталей з реальності й переплітала їх із вигадками. Дівчина завжди мріяла бути акторкою. Роками Марта хвилювалася через цю звичку Клавдії, але зараз була вдячна її вмінню обертати реальність в’язниці на світ власних фантазій.

– Ми телефонували таткові Стекмену, – повідомила Марта, – і він дещо для нас перевірить. Він особисто зацікавлений у твоїй справі. Татко запропонував кілька запитань. Зосередьмося на них на хвилину.

Клавдія охоче кивнула.

Марта дістала з сумочки папірець і прочитала вголос:

– Перш ніж тебе затримали для допиту, чи хто-небудь із Департаменту шерифа просив тебе поспитати інформацію для них на вулиці?

Клавдія похитала головою.

– Ніколи.

– Ти була на місці вбивства – на Онґаро-драйв?

– Ні, мамо, я ніколи там не була.

– Тоді чому тобі відомі різні подробиці? Як ти дізналася, що було в будинку і як саме сталися вбивства?

Клавдія приклала пальці до губ і заплющила очі, ніби намагаючись згадати.

– Я чула про них від Діно. Чула, як він розповідає Боббі, що коли його взяли за пограбування через два тижні після вбивств, детектив Тоні Річ допитував його у справі Маккена, і так він чимало довідався про місце вбивства і про те, як усе було. Так я й дізналася.

Марта відчула величезне полегшення. Це все пояснювало. Як завжди бувало з Клавдією, хтось надав їй кілька деталей, а вона вигадала з них цілу історію – із собою в центрі подій.

– Боббі причетний до вбивств?

– Ні! – заперечила Клавдія. – Боббі не має до них жодного стосунку.

– Ти маєш якийсь спосіб довести, що не була там уранці тієї неділі? Хіба ти зазвичай не ходиш кудись снідати після роботи?

Клавдія ляснула себе долонею по скроні.

– Так! Так! Тепер, коли ти про це сказала, я згадала. Гадаю, я ходила з Ленні Вайтом і ще кимось… з нами була якась дівчина… точно, Джинджер, яка працює зі мною в «Галереї зображень».

– Хто такий Ленні Вайт?

– О, він чудовий хлопець. Ми вже кілька місяців як знайомі. Має власну вантажівку й працює далекобійником – здебільшого свиней перевозить. Дівчата в «Галереї зображень» кличуть його Свинарем. Ленні приходить до «Галереї зображень», коли буває в місті, і веде мене снідати, а часом підвозить додому. Ми ходили снідати після роботи.

– Чудово – двоє свідків твого алібі. Усе буде гаразд, Клавдіє.

– Це я й кажу, мамо. На фільм чекає дивовижний успіх. Я прославлюся.

Покинувши жіночу виправну установу, Марта Яско зателефонувала до Детективного бюро Біллу Стекмену й переказала відповіді Клавдії на його запитання.

– Я не можу втручатися, Марто, – сказав він після того, як вони трохи поговорили, – але зроблю все, що зумію.

Пізніше Стекмен зателефонував детективу з Департаменту шерифа Стіву Мартіну. Один із його людей добре знав Мартіна й схвально про нього відгукувався. Стекмен відчував, що той зрозуміє: він не пхає носа на чужу територію.

– Слухай, Стіве, щодо справи Маккена, – почав він. – Не хочу лізти не в своє діло й не питаю жодної інформації. Просто гадаю, що твоїм хлопцях слід знати: у ваших руках дуже нестабільна особа.