Читать книгу Одного разу на Різдво - Джозі Сільвер - Страница 11

Довбані «Сутінки»!

Увесь вечір не до ладу.

А тепер ми ще й дивимося, мабуть, найжалюгідніший фільм усіх часів і народів про примхливу дівку, яка не може вибрати між двома хлопцями із суперсилою. Сара притуляється до мене, я цілую її в маківку та намагаюся не відривати очей від екрана, не дозволяючи собі навіть випадково глянути в напрямі крісла, де сидить Лорі, поки вона не заговорить особисто до мене.

Не хочу, щоб наші стосунки з Лорі були настільки незграбними, але такі вони є. Я знаю: це моя провина. Вона, мабуть, гадає, що я якийсь винятково тупий дивак, бо моя здатність до спілкування зникає в її присутності. Усе тому, що я намагаюся визначити її у своїх думках як подружку Сари, а не як ту дівчину, яку побачив лише раз у житті, та думав про неї постійно з тієї миті. Усі свята – вони, до речі, були жахливими, бо мама дуже сумувала, а я, як завжди, не знав, що робити, тож пив, – перед моїми очима стояв образ Лорі в піжамі на кухні, той дивний вираз її обличчя.

Боже, який я покидьок. Я втішаюся тим фактом, що це лише мій чоловічий мозок запам’ятав гарненьке личко, а в неї, мовляв, мозок не чоловічий, тож, напевно, її не мучать дурні спогади про молодика, який витріщався на неї на автобусній зупинці. До сьогодні мені цілком успішно вдавалося уникати нових зустрічей, але Сара вчора відверто запитала, чому мені не подобається Лорі, бо я кожного разу відмовляюся, коли вона мене кличе до себе. Що, в біса, я мав відповідати? Вибач, Саро, я тут просто намагаюся перевести твою найкращу подругу з ролі героїні моїх сексуальних фантазій на роль нової платонічної приятельки. Чи буває взагалі «платонічна приятелька»? Якщо ні, то треба, щоб була, адже, якщо ми із Сарою колись розійдемося, вона забере Лорі із собою. Від таких думок у мене все перевертається.

Я маю на увазі втрату Сари.