Читать книгу Культурология - Дмитро Донцов - Страница 8

А. Засада ієрархічності

Коли я кажу, що правляча верхівка має визначатися своїм окремим положенням в суспільності, окремою психікою й окремими духовими прикметами, то тим самим кажу, що мусить вона в суспільності творити окрему від загалу касту.

Порядкують, надають форму суспільству не «люди муравлиної праці», які прислухаються до «голосу мас», самі – плоть від плоті тої маси. Сила суспільності залежить від його форми, а форму дає задум і воля творця. Творець завше стоїть екстра, поза масою, яку формує. Він охоплює її одним планом і за тим планом розташовує свій матеріал і окремі частини, надаючи кожній з них її окреме місце, завдання й розмір, вводячи їх в органічне підпорядкування загальним цілям організму, які не завше покриваються з партикулярними забаганками окремих органів чи частин. Творець охоплює масу загальною організуючою думкою (Отчизна, Бог, віра, земля, слава тощо), надихує її боєвотворчим духом, своїм духом шляхетної раси.

Стриміти має та каста лише до загального добра, шукати за тим, що є добре для загалу, не за тим, що йому приємне. Бо маса – «є назагал задовірчива і більш уважає на вигляд і зовнішність, аніж на суть речі». Завдання її в суспільності – одне, правлячої касти – інше. Кожна на своїм місці. Думати, що з самих виборів маси може вийти добрий правитель, так само мудро, як думати, що з вибору може вийти добрий поет, боксер або лікар. Якраз так думала демократія.

«Всі заняття і становища в суспільності добрі, – пише Сковорода, – коли за них беруться по сродності». Занепад нашої країни спричинила деморалізація інтелігентської верстви або її нездатність, бо взялася вона за несродне собі діло, відкидаючи традицію основного на ієрархічнім принципі укладу. Без зрозуміння цього укладу ніколи не зрозуміємо ролі і значення провідної касти.

І політична мудрість, і біологія доводять, що життя – це боротьба за простір організмів і пород, що кожній істоті живій властивий нахил до розросту як в царстві рослинному, так і в тваринному й людському. Щоб перемогти в цій боротьбі, організм повинен мати власну відповідну до свого завдання форму, яку надає йому не матерія, а її творець. Цю форму може мати матерія лише завдяки перепровадженому цим творцем взаємному укладу частин організму. Кожний член організму є поділений на ряд окремих органів, частин, а кожна з них, як гайка в машині, як наприклад, маятник в годиннику, мусить займати відповідні для свого призначення, для своєї роботи в інтересах цілості, для своїх функцій – певне означене місце, розмір і форму. Коли проти цього закону ворохобляться поодинокі частини організму, претендуючи на невідповідну їх завданню форму, розмір або місце, організм гине, перестає функціонувати. Той, хто координує працю окремих частин, наказуючи загальному механізмові жити, функціонувати і вбиватися в силу, той носить ім’я майстра, в суспільнім житті – формотворця провідної касти.

«Майстри» в громадськім житті – це члени провідної верхівки. Майстер це той, хто «по природі майстер», той, хто до свого діла «створений». «Природа (в сенсі природного нахилу) – є перша всьому причина», вона є «та саморухлива пружина», яка пускає в біг механізм. Без «природи» – нема роботи. «Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а кінь носить поноску – то не можна не сміятися. А коли вовк зробився чабаном (або, скажім, – вівця!), ведмідь ченцем, а кінь радником, то це не жарт, а біда», – каже Сковорода. Каменярі теж спричиняються до збудови храму, але не вони творці його; так само, як ні цегла, ні вапно, ні пісок, ні залізо. Церкву будує той, хто виносив у голові її план, симетрію, пропорції й розмір, «який всьому зв’язь і голова матеріалу». Без нього – а в суспільності без провідної касти – матерія лишиться мертвою купою, як витягнуті навмання букви, як купа фарб без рисунка, як цегла й вапно без плану. Як юрба, як людська отара без формуючого генія провідної касти.

Найкраще у нього тоді йде годинник, коли кожна частина механізму на своїм місці, має свій розмір і свою форму, коли «сродну собі функцію отправляє». «Колесо годинникової машини спитало у другого: скажи мені, для чого ти хитаєшся не в нашім напрямку, а в протилежному? Мене так зробив мій майстер, – відповіло друге, – і цим вам не тільки не заважаю, але ще й допомагаю»: в тім, щоб правильно діяв механізм. Виживе той організм, який має найбільшу силу удару й відпору назовні. Більшу силу й відпорність виявить той, який є досконаліший. Досконалішим є той, що уявляє собою суму досконалих органів окремих членів уложених у найбільш досконалу цілість, так щоб кожний займав відповідне своїй функції місце, розмір і форму; хто має найкращого «майстра».

Суспільність, каже Сковорода, те саме, що машина. В ній буває заколот тоді, коли її частини відступають від того, для чого вони «своїм хитрцом зроблені». Коли козацьке панство відступило від того, для чого роджене панство, правляча верства, коли йому знудилося панування, а сподобалася натомість праця економів і орачів, наступив заколот. Такий самий, як і тоді, коли народолюбна інтелігенція з умовим поземом (горизонтом. – Ред.) «наївного мужика», що «не потрапив піднестися думкою понад свій повіт чи громаду», взялася за несродне собі діло, яке вимагало не «мужицького» розуму і не парафіяльного зору, лише розуму і кругозору Ярославів або Хмельницьких. Тими коліщатами, окремими органами в суспільності і є його касти. Каста вища тримає своєю ідеєю й духом цілу суспільність, дає їй вибитися в силу, хоронить від нападів ззовні, не дає егоїстичним відосередковим партикулярним тенденціям частин розбігтися і знищити форму, обернувши організм знов в аморфну масу. Ця ж каста доконує цього, виходячи з погляду не «блага» окремих частин чи «гуманного відношення» до атомів, лише з точки погляду охорони цілості.

Коли суспільство починає ділитися на маси й на еліти, на касти, це не поділ по соціальних, лише по людських категоріях. Не покривається цей поділ з ранговим поділом на класи вищі й нижчі. В суспільності є заняття, діяльності, уряди, які за їх природою є спеціальні й тому мусять бути справовані спеціальними, до того обдарованими людьми. Це особливо відноситься до занять провідної касти. Давніше їх функції сповняли спеціально до того покликані меншості, спеціально до того селекційовані. Маса не жадала для себе в них ніякої участі, або знала, що коли хотіла через людей, що вийшли з її середовища, ті становища зайняти, то мусила набути спеціальних здібностей, перестати бути масою. Бо людське суспільство, хочемо ми того чи ні, по природі аристократичне. Катон Старший казав: «Пусті базікання, коли б хто хотів твердити, що кормник нічого не робить на кораблі, бо, мовляв, коли інші вдряпуються по щоглах, другі шмигляють по сходах і драбинах, треті черпають воду, то лише кормник тримає за кермо і спокійно сидить на кермі. Певно, він не працює, як ті останні, але за те без порівняння його праця важніша і ліпша. Великі речі довершуються не силою чи тілесною витривалістю й бистрістю, лише міркуванням, важенням, судженням». Подібну до Катонової думки має й Мазепа, навіть з тим самим прикладом: «На корабель поглядимо, і як много полічимо люду, однак сам керує стерник і сам управляєт». Та сама думка висловлена в заповіті Богдана Хмельницького: «Юрась буде между вами козаками гетьманувати, буде вам козакам порядки давати». Та сама думка і в думах: «Там військо стоїть, ладу не знає, пан прийшов, лад їм знайшов».

Слово каста походить від латинського «кастус», чистий, незмішаний. Каста – кожна з груп ієрархічно поділеної суспільності. Вища каста відрізняється від інших своїми привілеями й тягарями, властивими їй кастовими обичаями (кастові «забобони», кастовий дух). Касти були і в Римі – патриції і плебеї, в старім Єгипті – священича, вояцька, крамарська й реміснича, в Елладі – спартіати й гелоти, евпатриди, касти були в цім розумінні в давній Європі – французькі шевальє, іспанські ідальго, англійські лорди, основані на спеціальнім доборі, селекційовані з маси, окремого виховання, окремого духу. Заколот, який повстає з помішання каст, не видумав Сковорода. Уникати цього помішання було основою державної мудрості Еллади. Платон каже: «кожний може добре робити тільки одне діло, не кілька нараз, інакше він свою справу зіпсує». Вояки кидають всі інші мистецтва й віддаються лише тому, яке боронить свободу нації. «Швець є лише швець, а не водночас і моряк; хлібороб – хлібороб, а не водночас і вояк; вояк – вояк, а не ще крім того і крамар». Коли окремі коліщата позаймуть місця інших, не свої, або закрутяться в неприписанім напрямку, наступає катастрофа організму, катастрофа викликана руйнуванням ієрархічного укладу суспільності. Певно, люди є рівні, але, – пише Платон, – «ви всі рівні, але Бог, що вас створив, вложив золото, творячи тих, які надаються правити іншими, домішав срібло, формуючи вояків, і руду, коли творив ремісників і хлопів». В першій касті – золото мудрості, шляхетності і завзяття, і тому, коли до тої касти приходять масово представники іншої, створені з нешляхетного металу, все йде шкереберть у тій суспільності. «Коли природа призначила когось бути наймитом, а він, пишаючись своїм багатством, стримітиме піднестися до ранги вояка, а вояк – до ранги правителя й охоронця держави, не будучи того гідним, – то це веде до хаосу й до руїни держави».