Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 15

Тепер потрібно здійснити важливе розрізнення в царині предметностей взагалі, яке у вченні про форми значень постає як («чисто-граматичне») розрізнення «синтаксичних форм» і «синтаксичних субстратів» або «матеріалів». При цьому виявляється розрізнення формально-онтологічних категорій на синтаксичні категорії і субстратні категорії, яке треба розглянути докладніше.

Під синтаксичними предметностями ми розуміємо такі предметності, які виведені з інших предметностей завдяки «синтаксичним формам». Категорії, які відповідають цим формам, ми називаємо синтаксичними категоріями. До них належать, наприклад, такі категорії, як стан справ, зв’язок, якість, єдність, множинність, кількість, порядок, порядкове число тощо. Ми можемо так описати наявний тут сутнісний стан справ: кожний предмет, оскільки його можна експлікувати, пов’язати з іншим предметом, коротко кажучи, визначити, отримує різні синтаксичні форми; як кореляти визначального мислення конституюються предметності вищого ступеня: якості та певні якісно визначені предмети, зв’язки між будь-якими предметами, множинності одиничностей, члени порядків, предмети як носії визначень порядкових чисел тощо. Якщо мислення предикативне, то поступово виникають вирази й відповідні апофантичні царини значень, які відображають розподіл і форми синтаксичних предметностей в точно відповідних синтаксисах значення. Всі ці «категоріальні предметності»[13] можуть, як предметності взагалі, знову перетворитися на субстрати категоріальних побудов, а ці знов тощо. Натомість кожна така побудова в очевидний спосіб указує на граничний субстрат, на предмети першого або нижчого рівня; тобто на предмети, які вже не є синтаксично-категоріальними побудовами, які вже не містять нічого з тих онтологічних форм, які є простими корелятами функцій мислення (приписування, заперечення, пов’язування, об’єднання, рахування тощо). Тож формальний регіон «предметність-взагалі» поділяється на граничні субстрати та синтаксичні предметності. Останні ми називаємо синтаксичними виведеннями відповідних субстратів, до яких, як ми зараз побачимо, належать усі «індивіди». Якщо ми говоримо про індивідуальну властивість, індивідуальний зв’язок тощо, то зрозуміло, що ці виведені предмети називаються так через субстрати, з яких вони були виведені.

Слід ще зазначити таке. Граничних, синтаксично-безформних субстратів можна дістатися також через вчення про форми значень. Кожне речення і кожний можливий член речення містять як субстрати їхніх апофантичних форм так звані «терміни». Вони можуть бути термінами в суто релятивному сенсі, тобто самі знов містити форми (наприклад, форму множини, атрибуцію тощо). Але в кожному разі ми необхідно сягаємо граничного терміна, граничного субстрату, які вже не містять нічого від синтаксичного оформлення[14].