Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 17

Слід чітко відрізняти генералізацію і спеціалізацію від істотно відмінного узагальнення змісту в чисто-логічній формі, або навпаки, надання змісту певній логічній формі. Інакше кажучи: генералізація є цілком відмінною від формалізації, яка, наприклад, відіграє значну роль у математичній аналізі; а спеціалізація є чимось цілковито відмінним від деформалізації як наповнення порожньої логіко-математичної форми, або формальної істини.

Відповідно до цього не можна плутати підпорядкованість сутності формальній загальності чисто-логічної сутності з підпорядкованістю сутності її вищій родовій сутності. Так, наприклад, сутність «трикутник» підпорядкована вищому роду «просторовий образ», сутність «червоне» – вищому роду «чуттєва якість». З іншого боку, «червоне», «трикутник» і всі інші як гомогенні, так і гетерогенні сутності підпорядковані категоріальній назві «сутність», яка для всіх них у жодному разі не має характеру родової сутності, ба більше, не має його щодо жодної з них. Розглядати «сутність» як рід змістової сутності було би так само помилковим, як кривотлумачити предмет узагалі (порожнє Щось) як рід для всіх предметів і внаслідок цього, звичайно, просто як єдиний найвищий рід усіх родів. Слід радше позначити всі формально-онтологічні категорії як ейдетичні сингулярності, родом для яких є сутність «формально-онтологічна-категорія-взагалі».

Так само зрозуміло, що кожне конкретне висновлення, наприклад у фізиці, є відособленням певної логічної форми висновлення, кожне конкретне фізичне речення – відособленням певної форми речення тощо. Але чисті форми не є родами для змістових речень або висновлень, натомість вони самі є лише нижчими розрізненнями, а саме – таких чисто логічних родів, як речення, висновок, як і всі схожі роди мають їхній простий найвищий рід «значення-взагалі». Отже, наповнення порожніх логічних форм (а окрім порожніх форм у mathesis universalis нічого нема) є цілковито відмінною «операцією» порівняно зі справжньою спеціалізацією аж до граничної диференціації. Це слід констатувати всюди; так, наприклад, перехід від простору до «Евклідового многовиду» є не генералізацією, а «формальним» узагальненням.

Для підтвердження цього радикального розрізнення, яке має місце в усіх цих випадках, слід повернутися до інтуїції сутності, яка нас відразу вчить тому, що логічні формальні сутності (наприклад, категорії) не «містяться» у змістових відособленнях, як загальне червоне в різних нюансах червоного або як «колір» у червоному та синьому, і що вони взагалі не є «в» них у властивому сенсі, який досить схожий на зв’язки частин у звичному вузькому сенсі, аби виправдати твердження про те, що дещо в чомусь «міститься».

Не треба довго говорити про те, що підведення індивідуального, взагалі певного Ось-це під певну сутність (характер якого відрізняється залежно від того, чи йдеться про найнижче розрізнення, а чи про рід) не слід плутати з підпорядкуванням сутності її виду або роду.

Так само варто лише вказати на ту неоднозначність, яка виникає саме тоді, коли йдеться про обсяг у зв’язку з функцією сутностей в універсальних судженнях, що ми вочевидь мусимо розрізняти відповідно до вказаних відмінностей. Кожна сутність, яка не є результатом найнижчої диференціації, має певний ейдетичний обсяг, а саме – обсяг спеціалізацій і зрештою, в кожному разі, ейдетичних сингулярностей. З іншого боку, кожна формальна сутність має свій формальний або «математичний» обсяг. Понад те кожна сутність взагалі має обсяг індивідуальних відособлень, ідеальну сукупність можливих цейностей, з якими її можна пов’язати в ейдетично-універсальному мисленні. Казати ж про емпіричні обсяги означає більше: обмеження певною сферою існування через уплетене сюди покладання існування, яке скасовує чисту загальність. Усе це, звісно, можна перенести із сутностей на «поняття» як значення.