Читать книгу Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне - Ерік Берн - Страница 10

Ментальні óбрази, про які ми говорили, не можна показати на екрані чи навіть чітко пояснити самому собі, та це не значить, що треба сумніватися в їхньому існуванні. Ніхто ніколи не бачив атом чи електрику, але ми не повинні сумніватися в існуванні сил природи, інакше просто не зможемо зрозуміти матеріальний світ. Природа поводиться так, наче те, що ми називаємо атомами та електрикою, існує, тож ми й припускаємо, що воно існує. Так само людина поводиться так, наче ментальні óбрази, про які йшла мова, існують, тож ми припускаємо, що вони існують насправді. Кожна людина знає або ж доволі легко може виявити, що має певні óбрази в голові, та ніхто ніколи не може бути певен у тому, що такі óбрази мають інші. Менше з тим, далі ми говоритимемо так, наче динамічні ментальні óбрази такі ж реальні, як електрони й гравітація.

Ці динамічні ментальні óбрази складаються з двох речей: уявлення та емоційного заряду. Заряд може бути позитивним чи негативним, любов’ю або ненавистю, а часто – обома. Уявлення надає образу форму, а заряд – енергію.

Слід чітко прояснити, що мається на увазі, коли ми говоримо про уявлення, форму чи ідею. Форма, у випадку динамічного ментального образу, включає не лише структуру, а й функцію, тож значення психічної форми ширше, ніж фізичної. Усім відома фізична форма літака. Ментальна форма, уявлення чи ідея літака включають не лише зовнішній вигляд, але й розуміння того, як він працює і що саме робить. Таким чином зрозуміло, що для того, аби мати добре уявлення, потрібні не лише очі, а й мозок і що, за умови рівності всього іншого, чим розумніша людина, тим складніші й точніші її уявлення про світ навколо. Далі: точність уявлення ніяк не пов’язана з почуттями людини до літаків. Деякі люди дуже добре розуміються на літаках, але бояться і не люблять їх, а деякі любителі польотів не мають жодного уявлення про те, як літаки працюють. Таким чином уявлення про літаки може бути позитивно чи негативно зарядженим образом, незважаючи на те, чи форма цього образу проста або складна, точна чи неточна.

Відмінності між відчуттям та уявленням часто помітні в соціальних стосунках. Люди часто точно пам’ятають свої почуття до іншого, не пам’ятаючи імені, або ж пам’ятають ім’я і не можуть пригадати, що саме для них значить його носій. Містер та місіс Кінг якось планували вечірку, і місіс Кінг запитала:

– Запросимо містера Кастора, того цікавого коняра з Гаваїв?

– Я пам’ятаю це ім’я, – відповів містер Кінг. – Такий високий чолов’яга, з татуюваннями сердець та квітів на руках. Але не пригадую ані того, як я до нього ставлюся, ані подобається він мені чи ні.

У цьому випадку очевидно, що містер Кінг мав добре уявлення про містера Кастора і добре пам’ятав його форму. Він мав чітко сформований образ, але не міг згадати, який до нього прикріплено емоційний заряд, тож не пам’ятав, що саме відчуває до нього. Місіс Кінг припустила наступне:

– Може, запросити того чудового парубка, як там його, якого ненавидить ця гидка місіс Метіс?

Тут зрозуміло, що вона мало пам’ятала форму містера Як-там-його і навіть його ім’я, але пам’ятала сильний і приємний емоційний заряд його образу: не пригадуючи точно, хто він, вона відчувала, що він їй подобається – переважно тому, що не подобається її ворогові, місіс Метіс.

Це означає, що образ можна розбити, відділивши почуття та уявлення, так що почуття залишиться свідомим, а уявлення перейде у підсвідомість або навпаки. У таких випадках почуття, відділене від уявлення, «дрейфує» у свідомості і може самопідтримуватися, прикріпившись до іншого уявлення, в чомусь подібного до власного. Цим можна пояснити обмовки та інші помилки повсякденного життя. Якщо ж «дрейфує» уявлення, воно може підтримуватися іншим образом, зарядженим подібним почуттям.

Різні люди мають різну здатність зберігати емоційні заряди й уявлення. Психіка, неспроможна зберігати ідеї чіткої форми, не може належним чином навчатися. Тих, хто має такі проблеми, називають розумово відсталими (раніше їх називали «розумово дефективними»). Тільки неодноразові й тривалі спроби сформувати чіткі уявлення дозволяють їм розуміти те, що їх оточує. Водночас вони мають потребу виявляти свої почуття, як і всі інші, але за відсутності чітко сформованих образів припускаються помилок і потрапляють у халепи.

Іноді проблема полягає в іншому. Психіка, яка була спроможна розуміти речі й формувати належні уявлення, викривляється так, що виникають спотворені почуття й уявлення. Наприклад, експерт з авіації може почати відчувати, що літаки стали його особистими ворогами й переслідують його, щоб скривдити. У результаті цього спотвореного ментального образу літаків оточення перестає його розуміти, і він не може жити нормальним життям. Такі аномалії часто спостерігаються у шизофреніків, про яких ми уже говорили, і, позаяк вони поводяться відповідно до спотворених й аномально заряджених образів дійсності, здоровим людям важко зрозуміти їхню поведінку.

Це повинно полегшити розуміння того, чому нервовий зрив не має прямого стосунку до розуму і чому люди з нервовим зривом здатні тримати в пам’яті й вирішувати певні задачі не гірше, а то й краще за середньостатистичну людину. Нервовий зрив – це порушення поширення емоційних зарядів у óбразах власного тіла, власних думках людини та óбразах того, що її оточує, яке призводить до спотворення образів; тоді як розумова відсталість – це зниження спроможності створювати й зберігати форми чи уявлення. Психічні хвороби пов’язані з емоціями, а розумова відсталість – із розумінням. Так, іноді люди страждають водночас від нервового зриву й розумової відсталості, але це радше нещасливий збіг, бо ці два стани відокремлені один від одного.

Люди були б значно простішими істотами, якби автоматично вчилися з власного досвіду й формували óбрази відповідно до того, що з ними відбулося. У цьому випадку вони нагадували б обчислювальні машини, які формують абсолютно правильні й незмінні висновки з того, які клавіші натискає зовнішній світ; або ж шматки глини, які несуть точний і незмінний відбиток усього, що їх торкалося. Та ми не схожі на ці нудні речі тому, що внутрішній дух надає нового, індивідуального значення всьому, що з нами відбувається, тож одну й ту саму подію всі відчувають по-різному, і кожен формує свій погляд на те, що сталося, залежно від свого емоційного складу. Якщо обчислювальній машині не подобається те, як у стовпчику цифр виглядає «9», вона не може змінити її на «6» заради краси, а людина може. Якщо глина відчуває, що відбиток надто гострий, вона не може згладити кути, але людина може згладити кути свого досвіду за власним бажанням.

Внутрішні сили, що змінюють індивідуальний спосіб сприйняття досвіду, – сили любові й ненависті в різноманітних формах, про які ми ще поговоримо. Усі ментальні óбрази людини переплавлені з істинної форми цими двома почуттями, а позаяк людина діє згідно з образами, а не згідно з реальністю, на всі її вчинки впливають чи можуть вплинути любов та ненависть. Ментальні óбрази світу також формують три ідеї чи вірування, які зафіксовані глибоко в підсвідомості кожного і яких зазвичай не можна позбутися повністю. Це віра у власне безсмертя, у непереборність власної чарівності, у всемогутність власних думок та почуттів. Ці ідеї доповнюються усвідомленими протилежностями, що розвиваються згодом: загрозою постійної присутності смерті, відчуттям власної недосконалості та безпорадністю перед світом і людьми навколо.

Навіть якщо людині подобається думати, що вона позбулася однієї з цих ідей або ж їх усіх, у глибині психіки вони залишаються і найімовірніше впливатимуть на її поведінку, коли вона почувається дискомфортно або невпевнено. Найчастіше з них спостерігається «всемогутність думки», бо велика кількість забобонів базується на ідеї того, що думки та почуття – всесильні. Ця прихована віра особливо активізується у випадку певних емоційних негараздів.

Вендел Мелеагр часто бачив уві сні, як убиває брата своєї матері. Почувши, що його дядько загинув у автокатастрофі, містер Мелеагр почав страждати від посиленого серцебиття та безсоння. Він почав читати про марновірства, щоб випадково не зробити нічого такого, що, як кажуть, може завдати шкоди. Побачивши поліцейського, він починав тремтіти й втрачав свідомість. Коротко кажучи, він поводився так, наче сам убив дядька; зрештою йому довелося через таку тривожність тимчасово призупинити свою юридичну практику.

Хоча насправді містер Мелеагр не мав жодного стосунку до дядькової смерті й усвідомлено ставився до нього добре, підсвідомий образ дядька був заряджений думками, пов’язаними з вбивством. Він, безперечно, підсвідомо переоцінював силу цих думок і після того нещасного випадку поводився так, наче прямо й зловмисно спричинив смерть родича. Його сприйняття цієї смерті було спотворене, бо він мав у підсвідомості спотворений образ дядька і так само підсвідомо вірив у всемогутність своїх руйнівних думок.

Віра людини у непоборність власної чарівності найяскравіше виявляється у снах, де сновидець не дивується тому, що без жодних зусиль отримує прихильність найбільш жаданих жінок та чоловіків. Відображення цього можна побачити в людях, які майже не отримують відмов у реальному житті; іноді вони більше зацікавлені в тій одній людині, яку не можуть підкорити своїм шармом, аніж у всіх тих, хто не має змоги їм опиратися. Для них «майже» – це недостатньо. Усі потай воліли б довести, що їм абсолютно неможливо відмовити, та деякі люди надто легко здаються, тоді як інші не відступають навіть там, де це було б доречно.

Віра у безсмертя визнається більшістю релігій і, попри всі свідомі спроби опиратися їй, схоже, зберігає своє місце у психіці навіть найбільш єретичних атеїстів. Навряд чи хтось може уявити власну смерть, не уявляючи себе свідком на власному похороні. Якщо ж людина намагається уникнути похорону, уявляючи вибух бомби, вона може побачити, як її розриває на шматки, але потім перед її очима неодмінно розходитимуться хмари диму. Ба більше, це павутиння безмежності простягається у минуле так само, як і в майбутнє. Хоча для деяких людей до їхнього народження не було нічого, інші уявляють своє існування поширеним аж до початку часів. Важко уявити власних дітей, що постають з нічого актом волі. Це виражається у відвертій або ж прихованій ідеї реінкарнації, яку ми бачимо у деяких релігійних системах.

Саме сили любові й ненависті та ці три бажання або вірування разом з їхніми протилежностями забарвлюють людське життя та додають йому індивідуальності, не даючи людині перетворитися на машину чи грудку глини. Саме ці сили, виходячи з-під контролю, створюють нам проблеми. Дуже шляхетно з їхнього боку розфарбовувати óбрази для нашого розуму; та коли вони повністю зафарбовують їх і перебирають контроль, слід вдатися до певних заходів, щоб відновити баланс.

Слід намагатися усвідомити, наскільки почуття впливають на нашу поведінку, досвід та уявлення про те і тих, хто нас оточує, щоб уникнути нерозважливих вчинків, надмірних тривог та помилок у судженнях. З психіатричного досвіду можна припустити, що в разі сумнівів у далекій перспективі краще діяти, відчувати й мислити з позиції любові, а не ненависті.