Читать книгу Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне - Ерік Берн - Страница 7

Щоб зрозуміти щось у цьому світі, спочатку треба спитати, з яких частин воно складається і як саме, а потім – звідки береться його енергія та як ця енергія спрямовується у потрібні канали. Щоб зрозуміти автомобіль, треба спершу описати різні його частини і їхнє розташування, а тоді – як енергія бензину змінюється на обертовий рух через роботу механізму. Так само слід чинити, щоб зрозуміти замерзлий водяний насос, зламаний телевізор, захопливу комету, прекрасний водоспад, дерево, що росте, чи розлючену людину. Конструкція зветься структурою, а спосіб дії – функцією. Щоб зрозуміти Всесвіт, ми вивчаємо його структуру та функцію. Щоб зрозуміти атом, ми вивчаємо його структуру й функцію. Тоді ми можемо керувати кораблем і будувати атомні двигуни.

Ми бачили, що структура людини складається з трьох видів тканин, і поєднання цих тканин частково визначає, як людина діє та реагує. Якщо розглянути залози й мозок, ми отримаємо певні відомості про те, як контролюється енергія людини під час функціонування.

Як нам відомо, енергія людини походить з їжі й кисню. Кількість спожитої їжі разом з запасами тіла визначає кількість енергії, що може бути вивільнена завдяки кисню. Результат травлення – перетворення їжі на доволі прості речовини, які можна запасати й використовувати за потреби, щоб вивільнити енергію через хімічні зміни. Оцет та сода піняться у склянці, вивільняючи тепло, яке і є енергією. Речовини тіла сполучаються з киснем у дещо складніший спосіб і так само виробляють тепло, тож певна кількість їжі виробляє певну кількість калорій енергії для тіла. Те, як це тепло перетворюється на потрібну тілу енергію, ще не до кінця встановлено.

Ми визнаємо дві форми людської енергії – тілесну та психічну, так само як енергія, завдяки якій рухається автомобіль, походить частково від двигуна і частково від водія.

Залози сильно впливають на швидкість використання тілесної енергії і те, з якою метою вона використовується. Щитоподібна залоза працює як акселератор, змушуючи людину працювати з високою чи низькою швидкістю. Вона може підтримувати вищу швидкість, ніж дозволяє харчування, тож заради енергії людина використовуватиме всі доступні резервні речовини, як-от жир, – внаслідок цього люди з надактивною щитоподібною залозою схильні втрачати вагу. З іншого боку, ця залоза може так уповільнити людину, що її потреба в енергії буде менша за спожиту їжу, надлишок зберігатиметься у вигляді жиру й інших речовин – саме тому люди з недостатньо активною щитоподібною залозою схильні до набору ваги.

Якщо щитоподібну залозу можна порівняти з акселератором двигуна, так само можна сказати, що надниркові залози подібні до ракетних запалів. Коли нам потрібен додатковий поштовх, вони різко випускають велику кількість енергії. Зазвичай це стається, коли ми змушені битися чи тікати; надниркові залози спонукають нас до дії, коли ми розлючені чи перелякані. Іноді ми розлючені чи перелякані, не маючи змоги щось із цим зробити, а отже, не маючи змоги використати надлишок енергії. Ця енергія мусить кудись подітися, тож, якщо нормальний шлях її використання заблоковано, вона спрямовується на м’язи серця чи інших внутрішніх органів, спричиняючи калатання та інші неприємні відчуття. У будь-якому разі, зайва енергія не може просто зникнути: не використана на бій чи втечу або скорочення серця та інших внутрішніх органів, вона накопичується, поки не знайде нагоди проявитися прямо чи опосередковано, як ми побачимо далі.

І щитоподібна, і надниркові залози у різних людей працюють по-різному. Через роботу щитоподібної залози деякі люди завжди перебувають у русі, а деякі – завжди мляві. Існують й інші причини такої різниці у виході енергії, але, намагаючись встановити причину неспокою чи млявості, завжди слід брати до уваги стан цієї залози. Так само не слід забувати про надниркові залози там, де йдеться про різницю збудливості. У деяких людей надниркові залози дуже чутливі, тож вони часто перебувають у стані внутрішнього безладу, тоді як інші ніколи не відчувають припливу тваринної сили з глибоким гнівом чи панікою.

Щитоподібна залоза впливає на загальний обсяг енергії людини, незважаючи на те, на що ця енергія використовується. Надниркові залози вивільняють додаткову енергію, аби допомогти людині позбутися загрози чи перепони шляхом або втечі, або знищення чи поспішного вигнання загрози.

Статеві залози також впливають на вихід енергії. Подібно до енергії, яку викликають надниркові, вона є джерелом сили для певних цілей. Можна сказати, що надниркові залози підтримують інстинкт самозбереження, даючи додаткову силу для руйнування чи втечі, а сім’яники та яєчники підтримують статевий інстинкт, підвищуючи зацікавленість у певній конструктивній діяльності. Їхня приземлена ціль пов’язана зі статевим актом, але частина енергії, яку вони виділяють, може бути використана для будь-якої романтичної чи піднесеної діяльності, що дає відчуття наближення, приязні або творчості.

Розглядаючи ці залози, слід розуміти, що ми не маємо права називати їх джерелом енергії та бажання творити чи знищувати; однак вони додають гостроти таким бажанням і вивільняють додаткову енергію на те, щоб їх здійснити. Старші люди, чиї залози слабшають, все ще можуть творити й руйнувати, але зазвичай їм бракує пристрасного захвату й сконцентрованої енергії, властивих молоді.

До того ж залози не впливають на те, як саме застосовується вивільнена енергія. Наприклад, надниркові залози роблять м’язи рук та ніг сильнішими й швидшими, але не визначають, чи їх буде використано для бою, чи для втечі. Статеві залози дають людині відчуття сили й неспокою, посилюють привабливість сторонніх об’єктів, особливо інших людей, зазвичай протилежної статі, але вони не визначають ані того, як вона йтиме на зближення з людьми, ані кого вона обере. Людина з самими залозами і без мозку виявить не більше ініціативи, ніж пляшка вина, що бродить. Це можна продемонструвати, видаливши кішці зовнішні частини мозку. Під впливом надниркових залоз вона матиме напади люті майже без стимулів, буде готова до насильницьких дій, але не знатиме об’єкта люті й не зможе дієво впоратися з тим, що їй насправді загрожує. Вона збуджується, але не знає, проти кого чи чого мусить діяти. Для ефективних дій задля досягнення конкретної мети необхідний мозок.

Цікавий зв’язок між залозами й мозком забезпечує гіпофіз, «головна залоза», що контролює інші. Вона знаходиться точно під мозком і тісно з ним зв’язана, тож під керівництвом нижньої, примітивнішої частини мозку може надсилати хімічні повідомлення іншим залозам.

Енергію думок та почуттів складніше зрозуміти, ніж енергію руху, і ми майже нічого не можемо сказати про її джерело. Відомо, що ця енергія витрачається під час активності мозку: можна спостерігати, що мозок видає електричні хвилі й споживає кисень. Це може значити, що енергія, яку використовує мозок, не надто відрізняється від тієї, яку споживає тіло; це цілком може бути іншим використанням тієї ж енергії. Можна експериментальним чином показати різницю в електричній напрузі між тілом та мозком і між різними частинами мозку; ця різниця змінюється, коли мозок активний. Так ми бачимо, що розумова активність супроводжується електричними явищами.

Чимала частина психічної енергії витрачається на те, щоб нічого не робити, чи радше на те, щоб утриматися від дій. Одна з головних функцій мозку полягає в тому, щоби стримувати активність людини, попереджуючи надмірне збудження нервової системи, як у випадку з кішкою з неповним мозком. Жорсткий контроль над нижньою нервовою системою потребує енергії, так само як керування запрягою нестримних коней.

Психічна енергія також потрібна для розділення певних ідей та почуттів, щоб психіка залишалася охайною. Якби різні ідеї та враження могли б безборонно змішуватися, психіка людини була б невпорядкованою, мов копиця сіна. Якщо зазвичай розділені ідеї чи емоції сходяться разом, як у жартах чи бентежних ситуаціях, енергія, яка використовувалася на їхнє розділення, реалізується в інших проявах, – наприклад, вона може спричинити вибух сміху, сльози чи рум’янець.

У ситуаціях, що стосуються, наприклад, соціального престижу, відчуття поваги, яке можуть мати «нижчі», завдяки психічній енергії зазвичай відділяється від обурення, яке можуть викликати подібні ситуації. Іноді стримане обурення може відверто проявитися у бунтівних діях. У інших випадках воно може почасти проявитися замасковано, у формі жарту; тоді енергія, яка йшла на те, щоб стримувати його, звільняється у слухачів і, на додачу до звільненого обурення, дає заряд енергії, що проявляється в усмішці чи сміху.

Це можна проілюструвати анекдотом про жінку, яка сіла в автобус і відмовилася платити. Коли водій наполіг, що вона мусить або заплатити, або вийти з автобуса, жінка пихато мовила: «Ви не можете змусити мене платити. Я одна з директорських дружин». Водія це не вразило. «Мені однаково, хай ви хоч єдина дружина директора, а платити доведеться», – відповів він, на втіху іншим пасажирам.

У цьому прикладі слухачі співчутливо пережили подумки той самий процес опору та вивільнення обурення, який відкрито продемонстрував водій. Він використав звільнену енергію на слова; вони ж пустили свою на усмішки. В обох випадках до неї додалась енергія від відкритого зведення докупи ідей заможності та полігамії. Відкриття цього прихованого зв’язку та інших вивільнило блоки енергії, яку різні групи пасажирів використали на сміх, усмішки, розмови чи висловлення роздратування.

Отже, ми бачимо, що наша енергія походить з їжі, яку ми споживаємо, та повітря, яким ми дихаємо, і що залози відіграють важливу роль у визначенні швидкості, з якою вона вивільняється у час спокою та час збудження, тоді як мозок визначає точну мету її використання. Таким чином, якщо присутнє бажання змінити обсяг чи напрям енергії, яку видає людина, можна використати три підходи. Зміна продуктивності енергії, отриманої з їжі та повітря, належить до медицини внутрішніх органів і постає у випадках хвороб печінки, легень чи м’язів, анемії тощо. Зміна виробітку енергії залозами – складна робота, над якою лікарі та психіатри можуть працювати разом. А контроль енергії мозком – проблема психіатрії, про яку йтиметься до кінця цієї книги.