Читать книгу Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне - Ерік Берн - Страница 8

Мозок раніше не зовсім точно порівнювали з телефонним комутатором, бо він створює зв’язок між ідеями, подіями та нашими реакціями. Навіть у цьому мозок значно складніший за те, що може створити людина: в одному мозку більше зв’язків, ніж було б на всесвітньому комутаторі, якби кожна людина мала свій телефон. На додачу до цього, одна частина мозку, видається, спроможна в разі потреби замінити іншу з легкістю, невластивою для створеного людиною комутатора. Нині його можна порівняти з комп’ютером. Деякі ділянки мозку, ймовірно, справді працюють, як комп’ютер, утім мозок, знову ж таки, можна назвати найкомпактнішим, найпрогресивнішим, найефективнішим комп’ютером із системою самокорегування, який тільки бачив цей Усесвіт.

Мозок знаходиться у верхній частині черепа. Він почасти розділений посередині і за розміром подібний до великого кокоса. Спинний мозок має форму тонкого ціпка з навершником. Головний мозок оточує цей навершник і зв’язаний з ним мільйоном крихітних нервових волокон.

Люди часто цікавляться тим, яку частину мозку ми використовуємо насправді і без якої частини могли б обійтися. Іноді мозок отримує пошкодження до, після або під час народження, і тоді на ці питання можна відповісти, позаяк ушкоджена частина мозкової речовини через деякий час може розчинитися і її замінить водяниста речовина. У таких випадках дивовижно те, що велика частина мозку може бути зруйнована, а людина чи її друзі навіть не знатимуть, що щось не так. Один чоловік мав кілька таких водянистих утворень у мозку, тож від народження в нього залишилася хіба що половина мозкових тканин, і однаково він цілком нормально закінчив школу й був хорошим автомеханіком на той момент, коли прийшов до лікаря. Єдиною причиною для того візиту стали раптові напади епілептичних судом. До цього ані він сам, ані його рідні навіть не підозрювали, що щось не так. Тільки коли він прийшов до фахівця, той помітив дещо надзвичайне. Невеликі неправильності в зорі та розвитку м’язів, які ніколи не заважали пацієнтові, тому він навіть не помічав їх, змусили невролога зробити спеціальні рентгенівські знімки, на яких і стало видно дірки в мозку.

Деякі частини мозку мають спеціальне призначення, а от інші спроможні поступово заміняти одна одну. Якщо розрідиться одна зі спеціальних частин, людина не зможе далі виконувати ту функцію, за яку ця частина відповідала. Якщо зникає половина потиличної ділянки мозку, людина не зможе бачити половину того, що знаходиться перед нею, і стане наполовину сліпою (утім, наприклад, не на праве око, а на праву половину кожного ока). Якщо розрідяться обидві сторони потиличної ділянки, вона стане майже повністю сліпою. У деяких випадках інші частини мозку можуть перебирати навіть обов’язки цих спеціальних ділянок. Апоплексичний удар, який інакше називають інсультом, спричиняється руйнуванням ділянки мозку, що контролює певні м’язи. Коли ця ділянка псується, м’язи стають жорсткі й не піддаються контролю. Однак завдяки тривалій роботі інші частини мозку можна навчити перебирати на себе ці функції, тож деякі пацієнти можуть цілковито оговтатися після інсульту. У випадку автомеханіка, про якого йшлося вище, зруйнована мозкова частина здебільшого не мала спеціальних функцій, тож він міг вести нормальне життя.

Причина того, що ми можемо обходитися без значної частини мозкових тканин, полягає в тому, що мозок зазвичай діє як єдине ціле. У цьому аспекті, як і в багатьох інших, він відрізняється від комутатора чи комп’ютера. Якби було зруйновано деякі телефонні лінії у Франції, телефонне обслуговування по всій країні зменшилося б. Так само, якби було зруйновано частину пам’яті комп’ютера, який містить французькі словники, спроможність комп’ютера перекладати з французької зменшилася б. Але якщо людина вивчить французьку, це знання не можна почасти знищити, зруйнувавши окрему ділянку мозку, бо вона знає французьку всім мозком, а не його частиною. Не існує ніякої «мовної ґулі»[5]. Практично можна сказати, що відсутність деяких частин мозку впливає на знання, мислення та інші аспекти психіки не більше, ніж відсутність однієї ноги. Насправді в реальному житті відсутність ноги часто спричиняє більше психічних симптомів, ніж брак мозкових тканин.

Мозок слід розглядати як частину енергетичної системи, якою є людина. Якщо дивитися на нього саме так, можна припустити, що мозок має іншу функцію, не менш важливу за аналог функцій комутатора чи комп’ютера: зберігання енергії. Є свідчення того, що мозок насправді це робить. Пригадаймо випадок кішки з видаленою частиною мозку – тварина, схоже, не могла стримувати свої відчуття і за найменшої провокації давала волю люті. Так само вона була неспроможна зберігати спогади про те, що сталося, чи відтерміновувати інші реакції, як-от рух кінцівок у відповідь на стимул. У людей з цілим мозком добре розвинута спроможність зберігати психічну енергію. Нормальні дорослі можуть відкладати свої почуття до моменту, коли буде доречніше їх виразити, замість того щоб необмежено лютувати; вони можуть зберігати спогади і звертатися до них згодом; вони можуть стримати бажання ворушити кінцівками у відповідь на стимул – мусять робити це в кріслі дантиста. Бувають випадки, коли для лікування певних видів захворювань[6] порушується цілісність лобової ділянки мозку, а тоді ми бачимо прояви, що свідчать про неспроможність людини стримувати свої почуття та імпульси так, як із цілим мозком. Після такої операції людина діє імпульсивніше та демонструє свої почуття швидше, ніж раніше.

Якщо ми припустимо, що зберігання енергії – функція мозку, це дозволить пояснити багато загадкових речей. З цієї точки зору мозок – це орган чекання.

Один з найважливіших аспектів поведінки в сім’ї та соціумі і стосунків між людьми – спроможність стримувати енергію, не впадаючи у відчай, якщо розум підказує, що краще стриматися і поки не діяти. Якщо наше припущення правильне, то саме мозок зберігає енергію, виділену залозами та іншими джерелами, до належного моменту, і ця здатність мозку відіграє важливу роль у тому, щоб попередити дурниці, які людина може скоїти, бо до цього закликає накопичене напруження. Можна навіть уявити, що мозок заряджається і розряджається у повсякденному житті, як жива батарея, що ілюструє «Випадок Десятидоларового Запотиличника».

Мідас Кінг, власник Олімпійського консервного заводу, був огрядним, метушливим, дещо дратівливим вісцеротоніком. Того сезону справи в заводу йшли не дуже добре – усі працювали на межі можливостей, постійно змінювався штат працівників, і часто виникали помилки, іноді серйозні. Дні містера Кінга були сповнені неприємностей, та на роботі він завжди намагався тримати себе в руках. Він прийшов до лікаря Тріса за психіатричним лікуванням підвищеного кров’яного тиску.

Місіс Кінг, яка прийшла разом з ним, розповіла лікарю про інцидент, який стався напередодні. Прийшовши з роботи, містер Кінг здавався цілком спокійним, аж поки їхній трирічний малюк не завинив чимось, за що містер Кінг несподівано дав йому жахливого запотиличника. Він почувався правим, але дружина сказала, що це вже занадто, підхопила хлопчика на руки й понесла втішати. Гнів містера Кінга спричинило те, що малюк розірвав доларову купюру. Тепер він шкодував про те, що так вчинив.

– Здається, я розумію, що сталося, – сказав лікар. – Хлопчик розірвав доларову купюру, але замість відповідного покарання ви дали йому запотиличник на всі десять доларів, чи не так?

Містер Кінг з дружиною погодилися, що це добре описує те, що сталося.

– Проблема в тому, – мовив лікар, – звідки взялося роздратування ще на дев’ять доларів?

– Авжеж, він з роботи його приніс, бідолашний, – відповіла місіс Кінг.

– Він накопичив емоції на роботі, а розрядив удома, – пояснив Тріс. – І після кількох років, прожитих у такому темпі, відпочинку на вихідних уже бракує для того, щоб кров’яний тиск знизився зі звичною легкістю. Тож нам слід розібратися, як йому менше дратуватися на роботі під час дня.

Тим часом він міркував: «Щось тут не так. Навіть коли він б’є дитину по голові, дружина називає його «бідолашним». Перше, що мені слід зробити, – відучити його бити сина. Відпочинок на вихідних?»

Тут слід зауважити, що дитина, як злочинець, вчиться, якого саме покарання очікувати за кожен проступок. Вона часто готова прийняти саме таке покарання, не держачи зла. Але якщо за злочин в один долар її карають на десять доларів, решта дев’ять доларів ідуть в образу, бо ж дитина, хай і не має життєвого досвіду, розуміє, що стала цапом-відбувайлом за чужі гріхи, й ображається на таку нечесність.

Цей приклад показує, наскільки важливі стримування енергії та спосіб її реалізації для хорошої роботи тіла і для стосунків з людьми на роботі й удома. Окрім почуттів, мозок зберігає також знання та досвід у вигляді спогадів. Люди з розумовою відсталістю мають меншу здатність до такого зберігання, тож мають і клопіт з запам’ятовуванням. Вирізняються два види зберігання – спроможність зберігати знання не має прямого зв’язку зі спроможністю зберігати почуття. Саме тому деякі «розумні» люди погано поводяться з іншими, і почасти тому уповільненість сприйняття не заважає людині добре ладнати з оточенням. Ми захоплюємося людьми за їхній розум, але любимо їх за те, як вони обходяться зі своїми почуттями. Таким чином ті, хто прагне розвивати свою особистість, мають вирішити, чи вони хочуть розвинути одну зі сторін, чи обидві. Розвиваючи здатність зберігати в пам’яті óбрази, людина отримує повагу, але не обов’язково симпатію. Якщо вона хоче викликати симпатію, в нагоді стане розвиток здатності стримувати почуття й виражати їх у належний спосіб.

Обидва ці аспекти – психічні, у тілі ж їх найбільше стосується мозок. Це орган навчання й очікування, який зберігає óбрази й відчуття, – центральний орган, який має справу зі зв’язками між ідеями та тим, що відбувається навколо нас і як ми це сприймаємо.