Читать книгу Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне - Ерік Берн - Страница 9

Частина І
Нормальний розвиток
Розділ 1
З чим людям доводиться мати справу
4
Чому людина чинить і почувається так, а не інакше?

Оглавление

Людина поводиться та почувається залежно не від того, що відбувається насправді, а від свого психічного враження про те, що відбувається. Усі люди мають образ себе, образ світу, образ оточення і поводяться так, наче «правда» – ці óбрази, а не самі об’єкти, які вони представляють.

Деякі óбрази мають однакові патерни в майже кожної нормальної людини. Мати – добра й лагідна, батько – суворий, але справедливий, тіло – сильне й цілісне. Якщо є причина думати інакше, люди в глибині душі ненавидять так вважати. Їм подобається й надалі почуватися згідно з цими універсальними образами, незалежно від того, чи відповідають вони дійсності. Змушені змінювати враження, вони стають тривожні й похмурі, ба навіть психічно хворі.

Образ власного тіла, наприклад, дуже важко змінити. Чоловік, який втратив ногу, має проблеми з пристосуванням до цього, поки не мине період суму чи скорботи, під час якого він змінює психічний образ свого тіла, щоб той відповідав новій ситуації. І навіть тоді глибоко в душі залишається старий образ. Роками після втрати ноги він може бачити себе цілим уві сні або ж спотикатися, бо на мить забув про брак кінцівки. Ці речі показують, що процес скорботи пройшов не до кінця вдало.

Образи батьків так само важко змінити. Іноді у снах слабкий батько може бути сильним, мати-пиячка – доброчесною, а мертві – живими. Дуже важко змінювати образ, коли це потрібно, саме тому люди так цього не люблять. Якщо близька людина помирає, зусилля, витрачені на підлаштування її образу до нової ситуації, які ми звемо скорботою, вельми виснажливі, вони приводять до втоми, до втрати ваги. Часто, встаючи з ліжка вранці, скорботні почуваються більш утомленими, ніж коли лягали спати, наче вночі вони важко працювали. Причина в тому, що вони справді важко працювали вночі, змінюючи ментальні óбрази.

Існують інші óбрази, що належать виключно певним людям через певні обставини, – їх так само важко змінити. «Привид у спальні», ментальний образ першої дружини чоловіка, може зіпсувати його стосунки з другою дружиною; «мати біля дверей» – ментальний образ, який може заважати жінці бути вільною у вираженні емоцій навіть далеко від дому: вона завжди почувається так, наче всі її вчинки критикує відсутня чи мертва матір, ніби та підслуховує біля дверей. Насправді ж ця жінка носить у собі образ матері, і в цьому сенсі вона дійсно підслуховує.

Історія Нани Куртизан ілюструє ще один тип власного образу, який може затриматися й справляти вплив на поведінку навіть після зміни реальних обставин. Аж до трагічної смерті батька Нана була доволі повною. Матері вона не мала, батько пиячив, тож дівчина була спрагла уваги й готова на все, щоб її отримати. У результаті вона мала жахливу репутацію, яка її дуже засмучувала; та Нана почувалася безпорадною і неспроможною контролювати жагу до чоловічого товариства, а через нюанси зовнішності їй доводилося вдаватися до крайнощів, щоб її отримати.

Після смерті батька вона сильно схудла, її справжня фігура постала з жиру, мов струнка граційна скульптура з каменю. Двоє її старих приятелів, Ральф Метіс, син банкіра, та Джозая Теллі, касир у банку, були так зачаровані її новою красою, що захотіли одружитися з дівчиною попри її репутацію.

На жаль, Нана не змогла змінити власного уявлення про себе. Попри те що їй казали дзеркало та приятелі, вона й далі вважала себе фізично непривабливою дівчиною, яка мусить завойовувати чоловічу прихильність крайнощами. Вона не змінила поведінки і внаслідок цього, за участі нажаханих батьків Ральфа та Джозаї, втратила шанс на вдале заміжжя.

Історія Нани, яка не припинила вважати себе «неприглядною дріадою», прямо протилежна історіям багатьох жінок середнього чи старшого віку, які й далі вважають себе «чарівними сильфідами» юності й поводяться відповідно, інколи з жалюгідними результатами, а інколи, якщо пощастить, з приголомшливим успіхом.

Такі ментальні óбрази, які скеровують нашу поведінку, заряджені почуттями. Кажучи, що ми когось любимо, ми маємо на увазі, що образ цієї людини у нашій психіці високо заряджений конструктивними, ніжними й доброзичливими почуттями. Кажучи, що ми когось ненавидимо, ми маємо на увазі, що образ цієї людини заряджений деструктивними, неприємними й недоброзичливими почуттями. Те, якою людина є насправді чи якою вона видається іншим і як вони її сприймають, не має прямого стосунку до цієї картини. Ми не можемо розлюбити Пангіну і полюбити Галатею – можна лише розлюбити свій образ Пангіни й полюбити свій образ Галатеї. Галатея лише полегшує формування образу, вартого кохання. Якщо у цей момент нам особливо хочеться закохатися, ми допомагаємо їй, підкреслюючи в її образі приємні риси і заперечуючи небажані або ж нехтуючи ними. Таким чином, простіше закохатися «рикошетом», аніж з нуля, бо коли розбивається образ попереднього кохання, він залишає у психіці порожнечу з великим зарядом, який терміново шукає можливості застосування. Тривога вакууму призводить до романтизації образу наступної жінки, щоб вона змогла швидко заповнити собою цю нішу.

Хоча ми любимо триматися за óбрази й ненавидимо їх змінювати, з часом вони мають схильність ставати романтичнішими за зниклу реальність. Літні люди пригадують неоднозначне минуле як «старі добрі часи», а хтось прагне повернутися додому, будучи далеко від нього, і розчаровується, повернувшись. Більшість людей раді після довгої перерви зустріти і старих друзів, і старих ворогів – час розлуки пом’якшує погане в наших óбразах і підкреслює хороше.

Гектор Мідс та його родина – хороший приклад того, як люди з часом схильні романтизувати образи відсутніх людей та речей. Гектор був єдиним сином Арчі Мідса, власника СТО «Олімпія». Хай і не з власного бажання, Гектор став державним службовцем і, провівши кілька років у Європі, отримав призначення до маленької країни в Азії. Повернувшись додому після річної служби, він став неспокійним, метушливим, дратівливим і вічно невдоволеним. Він постійно бурчав і поводився так дивно, що його мати, м’яко кажучи, нервова жінка, страшенно переживала, намагаючись йому догодити.

Півтора місяця протинявшись будинком, слухаючи радіо й сьорбаючи вино, він пішов працювати на батька. Але роботу покинув, бо не зміг знайти спільної мови з клієнтами та Філлі Поренцою, механіком з дірками в мозку. До від’їзду Гектора вони з Філлі були добрими товаришами, але тепер Гектор почав скаржитися на те, що Філлі – ледащо і не розуміє життя. Також Гектор посварився зі своєю колишньою дівчиною Енн Кайо, донькою шефа поліції, і взявся ходити на Пінонароджену вулицю, на зустрічі з Наною Куртизан. Намагався працювати в готелі «Олімпія», у бакалії Мак-Тевіша та на м’ясному ринку, але тільки через півроку нарешті осів на лісопилці Кінга. І винним завжди були бос або умови роботи. Гектор точно перестав бути тим безтурботним хлопчиськом, який покинув Олімпію більше двох років тому.

Ось що сталося: коли Гектор попрощався з рідними перед від’їздом, усі вони мали певний образ одне одного. Будучи самотнім, далеко від дому, Гектор часто згадував рідних, Енн, Філлі, СТО та різні куточки Олімпії, думав і про хороше, і про погане. Коли умови його життя погіршувались і йому ставало дедалі більш самотньо й незатишно далеко від дому, Олімпія та її жителі почали здаватися все приємнішими. Стільки поганого було навколо, що він поступово забув усе погане про Олімпію. Тепер дім у його спогадах здавався дедалі романтичнішим, і ці відчуття він висловлював у листах.

Удома люди пройшли через такі ж зміни. Вони всі скучили за Гектором і часто згадували, яким радісним і веселим він був. Рідні поступово забули про його неприємні риси – легковажність, неохайність, недбалість на роботі. Листи зворушували їх, і поки минали місяці, їхні почуття ставали ніжнішими.

Коли настав час повертатися додому, у Гектора склалося дуже перебільшене враження про те, яка ж Олімпія чудова, а в Олімпії – перебільшений образ того, яким чудовим був Гектор. У обох випадках óбрази базувалися на тому, як усе було, коли Гектор поїхав, з додаванням романтизації.

Тим часом і реальний Гектор, і реальна Олімпія, звісно ж, зазнали змін. Гектора в тій країні спіткало чимало негараздів, і він перестав бути непростим, але милим хлопчиськом, який любив, коли над ним метушаться жінки. Тепер він був розважливим, звик покладатися на себе – рівний серед рівних. Олімпія так само змінилася: із селища, що росте, перетворилася на місто, рівне містам. Енн стала дорослою й витонченою, хоча й лишилася доброю й красивою; його батьки стали старші й упертіші. Філлі Поренца дещо скиснув після того, як у нього почалися судоми.

Коли Гектор повернувся, і він, і містяни були шоковані. Всі думали, що готові до змін, але ті óбрази одне одного, що вони мали, змінилися не згідно з реальністю, а в протилежному напрямку. Ці нові óбрази були такі далекі від реалій, що навіть щире бажання не допомагало їм звикнути одне до одного протягом півтора місяця.

Видається, що у багатьох людей зміни ментального образу відповідно до реальності займають близько півтора місяця. Після переїзду вони почуваються вдома лише за півтора місяця – за цей час образ «дому» має можливість змінитися відповідно до реалій нового будинку. Приблизно за півтора місяця новий образ зміцнюється настільки, що людина стає спроможна жити в новій оселі без подальшої тривоги.

Хоча сама людина з часом може поступово змінювати свої ментальні óбрази, їй не сподобається, якщо інші спробують змінити їх за неї, коли вона до цього ще не готова. Саме тому люди тривожаться й кричать під час сварок. Що більш обґрунтована логіка опонента, то більше тривожиться людина за безпеку власних виплеканих образів і то голосніше кричить, захищаючи їх; і що більш тривожною її робить опонент, то неприємнішим для неї він стає. Ми маємо зрозумілу, але нерозважливу схильність не любити тих, хто «перемагає» нас у суперечках, говорить нам, що ті, кого ми любимо, не такі, як ми собі надумали, чи намагається змусити нас полюбити тих, хто має неприємний образ у наших очах. У давнину завойовники часто страчували гінців, які приносили погані новини. Вісники не були винні в тому, що порушували образ імператора як завойовника світу, але, на жаль, вони це робили і страждали від наслідків викликаної тривоги. Порушення образу імператора досі варте життя людини. Нині сокира падає не так різко і страта може бути відкладена, але рано чи пізно вона відбудеться. Завжди варто бути тактовним, маючи приємне чи неприємне завдання поставити керівника, друга, чоловіка чи дружину перед фактом того, що їхні образи не збігаються з реальністю або ж, іншими словами, що вони помилилися у своєму судженні.

Так звана «адаптація» залежить від спроможності людини змінювати ментальні óбрази відповідно до нової реальності. Більшість людей одні óбрази можуть змінити, а інші – ні. Наприклад, релігійна людина може мати змогу адаптуватися до будь-яких змін, окрім зміни релігійного сприйняття. Хороший торговий агент може за кілька хвилин змінити своє бачення ділової ситуації, базуючись на новій інформації з ринку, але не зможе змінити свої погляди на те, як ростити дітей, на базі інформації, отриманої з дитячого садочка. Поганий бізнесмен може не вміти змінювати свій образ ділової ситуації зі швидкістю змін на ринку, але змінюватиме свій образ власної дружини час від часу, відповідно до реальних змін, тож його шлюб буде дуже вдалим. З цього можна дійти висновку, що для досягнення успіху в будь-якій сфері гнучкість часто важливіша за розум.

Óбрази мають різну гнучкість. У деяких людей вони крихкі і до певного моменту витримують реальність без жодних змін, а тоді раптом розбиваються, викликаючи сильну тривогу. Таких людей називають ригідними. У інших образи подібні до воскових – вони тануть під красномовністю продавця чи критика. Такі люди мають навіювану особистість.

Люди найвиразніше виявляють характер ментальних образів і те, як їм вдається досягти їхньої відповідності реальності, у любовних справах. Наприклад, деякі чоловіки мають настільки ригідний образ досконалої жінки, яку візьмуть за дружину, що не погодяться на компроміс. Вони ніколи не зустрінуть ту, яка ідеально впишеться в наявний у їхній голові образ, тож або так ніколи й не одружуються, або, навпаки, одружуються знову й знову, сподіваючись, що зрештою знайдуть легкоплавну жінку, яка радісно заллється у давно підготовлену форму. (До речі, це чудовий приклад того, як одна й та сама базова психологічна характеристика може повести двох різних людей протилежними шляхами поведінки, – це твердження психіатрів непосвяченим людям зрозуміти важко.)

Успішна людина – та, ментальні óбрази якої найбільше відповідають реальності, бо тоді її вчинки ведуть до очікуваних результатів. Невдачі ж залежать від того, що ментальний образ реальності не відповідає, чи то йдеться про шлюб, чи то про політику, бізнес або кінні перегони. Деякі щасливці досягають успіху, просто описуючи власні ментальні óбрази, які можуть збігатися з тим, чого багато людей прагнуть. Ідеться про поетів, художників і письменників, чиї óбрази, таким чином, не обов’язково мать відповідати реальності для того, щоб бути цікавими публіці. З іншого боку, ментальні óбрази хірурга мусять повністю збігатися з реальністю: хірург, у якого ментальний образ апендикса відрізнятиметься від реальності, буде поганим фахівцем. Навчання хірургів та інженерів саме полягає в узгодженні їхніх образів із реальністю. Науковець – професійний заточувач образів. А людина, яка купує лотерейний квиток, – приклад того, як тривожні люди намагаються привести світ у відповідність до своїх образів, витрачаючи на це якомога менше зусиль.

Поняття образів корисне для вивчення характеру та розумових хвороб. Людину, яка страждає, наприклад, на так званий істеричний параліч, можна вважати людиною зі спотвореним образом власного тіла: вона паралізована, бо має високо заряджений образ себе як паралітика. Її параліч – у неї «в голові», а позаяк психіка контролює тіло, її справжнє тіло якомога точніше відповідає ментальному образу. Щоб вилікувати істеричний параліч, психіатр мусить запропонувати пацієнтові інший образ, який він зможе зарядити почуттями. Якщо пацієнт перенесе заряд почуттів з неправильного образу тіла на новий образ, сформований з допомогою психіатра, параліч мине. Позаяк пацієнт не може повністю свідомо контролювати цей процес, звичайні методи тут не годяться.

Це добре ілюструє випадок Горація Фолка, про який ітиметься далі. Страх перед батьком та інші сильні емоції змінили його образ себе так, що він уважав свій голос паралізованим, а отже, в реальності міг говорити хіба що пошепки. Психіатр Тріс зміг ретельним лікуванням послабити інтенсивність емоцій хлопця, змусивши його плакати; а тоді навіюванням допоміг сформувати нормальний образ тіла. Під час цього процесу в Горація сформувався сильно заряджений образ лікаря, який частково увібрав його аномальне напруження й допоміг зняти тиск, що спотворював його образ себе. Після цього тіло хлопця повернулося до «природної еластичності», тобто до нормального стану, і він зміг знову нормально говорити. Саме лише свідоме бажання з боку Горація не могло б цього уможливити. І найпростіша частина процесу, плач, була поза його свідомим контролем – навіть талановитій акторці буде важко змусити себе плакати.

Велика людина – та, котра або сприяє пізнанню того, яким насправді є світ, або ж намагається змінити світ відповідно до свого образу. В обох випадках вона намагається звести образ з реальністю, змінюючи або одне, або інше. Роботи Ейнштейна змусили майже всіх фізиків та математиків змінити свій образ світу відповідно до дослідженої ним «реальності». Шекспір допомагає людям скласти чіткіший образ світу, яким він є. Месії різних релігій були хорошими людьми, які хотіли, щоб світ відповідав їхньому образу того, яким він мусить бути.

Деякі злі люди намагаються силою змінити світ відповідно до того, яким вони хочуть його бачити. Гітлер мав образ світу як місця, де найвища влада належить йому, і силою намагався змусити світ відповідати цьому образу.

Пацієнт із психічною хворобою під назвою «шизофренія» уявляє, що світ відповідає його образу, і навіть не намагається це перевірити. Він відрізняється від агресивного реформатора чи завойовника тим, що не може або не хоче попрацювати над зміною «я хочу» на «так є». Іноді це починається з прагнення змін і усвідомлення того, що ці зміни надто важко здійснити в реальності; тоді такий реформатор змінює певні речі у своїй психіці і вдовольняється цим.

Одна з найважливіших справ у житті – зрозуміти реальність і змінювати свої óбрази відповідно до неї, бо ж саме наші ментальні óбрази визначають наші дії та почуття, і що точніші вони, то легше нам буде досягти щастя і лишатися щасливими у мінливому світі, де щастя багато в чому залежить від інших людей.

Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне

Подняться наверх