Читать книгу Три метри над рівнем неба - Федерико Моччиа - Страница 13

Два промінчики сонця перетинали кімнату. Піднялися уздовж крайчиків ліжка, ковдри, її золотавого волосся, оголених передпліч. Саме туди, де нічна прохолода залишила трішки «гусячої шкіри» та поодинокі дрижі. Ніби за помахом чарівної палички, все це зникло. Шкіра знову стала рівною й розгладженою під теплим дотиком нового дня. Бабі розплющила очі. Будильник ще не дзвонив. Вона натягнула на себе пухову ковдру, вкрившись аж до підборіддя. Залишилась так, з напівзаплющеними очима, з руками на животі, нерухома. Не хотіла торкатися одного з тих зовнішніх кутів ліжка, все ще занадто холодних. Раптом задзвонив будильник. Цьому настирному звуку передувало лише легке поцокування. Природний плин часу досяг тієї хвилини, яку Бабі визначила для себе як останню, щоб не запізнитися до школи. Вона неохоче заворушилась у ліжку, витягла руку, навпомацки шукаючи будильник. Перекинула «Сіддгартгу» Гессе, книгу Юрсенар, облишену на половині, та «Сімейний бал». Знайшла будильник, вимкнула його. Потім увімкнула радіо. Воно було вже налаштоване на 103.10, і, як кожного ранку, Бранко розповідав про гороскопи.

«Близнюки. Сьогодні ситуація незмінна. Місяць проходить через ваш знак. Його вплив зробить вас особливо нервовими».

Боже ж мій, я тата і так погано витримую, уявімо собі ще й із впливом Місяця!

«Лев. Народженим під цим знаком…» Пропустила повз вуха, не вдумуючись у слова. А хто у нас Лев? Палліна? Ні, вона народилася в травні. Травень – це Телець чи Риби? А, ні, Риби – то березень.

Повільно заплющила очі й знову задрімала. Вона віддалася цьому відчуттю, цьому легкому та приємному напівсну. Але потім, сама добре не розуміючи чому, раптом прокинулася. Якийсь далекий звук, якийсь інший запах, почуття відповідальності. Швидко розплющила очі й блискавично обернулася до будильника. 7:20. Дякувати Богу. Минуло лише кілька секунд, які невідомо чому здалися їй дуже тривалими. Вона впала на подушку.

«Діва. Для народжених у цей період…»

Бабі повернулася до радіо, надзвичайно зацікавлена. Це був її знак. Шосте вересня. «Сонце та Меркурій зустрічаються саме в цій декаді, а прохід Венери принесе в життя закоханих особливо щасливі моменти». Закоханих! Еге ж, тільки спочатку я маю знайти правильного хлопця. Не такого, що втікає, залишивши мене на дорозі. Підвелася з ліжка. Поспіхом пробігла по килимовому покриттю, обхоплюючи руками плечі й розтираючи їх, щоб трохи зігрітися. Відкрила віконницю. Цілий сніп світла огорнув її. Сонце було ще ледь теплим. По радіо поставили пісню Боя Джорджа. Хтось варив каву на кухні. Запах приплив навіть сюди. Бабі усміхнулася, потім почула звуки з сусідньої кімнати і швидко побігла до ванної. Але Даніела була швидшою за неї і зачинила двері майже перед її носом.

– Ну ж бо, Дані, впусти мене, вже сьома тридцять. Ми ж до школи запізнимось.

– Ага, і ти забереш умивальник у своє особисте користування, як завжди. Не буде такого.

– Ну ж бо, не будь дурною, я посунуся.

Даніела відчинила двері. Бабі зайшла.

– Здається, тобі не вистачило прочуханів учора ввечері.

Даніела відповіла їй гримасою, потім вони змінювали одна одну перед умивальником, миючись частинами, кожна потроху, не соромлячись одна одної, мовчки. Вранці, поки Бабі не вип’є кави, з нею неможливо було говорити, так само, як і з її матір’ю. Даніела кілька разів пробувала зав’язати розмову, але нічого не виходило.

– Як тобі той, що підвозив тебе учора? Він тобі подобається?

Бабі видала якийсь дивний звук. Вона не могла відповісти, тому що саме чистила зуби. Подивилася у дзеркало на сестру виряченими очима, потім швидко сполоснула рота:

– Мені подобається? Ти що, жартуєш? Ти з глузду з’їхала? Як мені може подобатися такий тип? Мугиряка. Ти знаєш, що він учора зробив? Він із дружками розтрощив машину Бранделлі, потім почав бити Кіко, тоді зупинився синьйор Аккадо, що проїжджав повз, і спробував розняти їх, а цей тип, ця тварюка, побив і його теж! Як мені може подобатися тип, який використовує голову для того, щоб розбивати комусь обличчя, а не щоб думати нею? Тварина просто, от хто він такий!

– Можливо, але нам усім він подобається.

– Вам? Кому це – вам?

– Мені, Джулі, Джованні, Стефанії…

– Ага, чотири тупі квочки, які моляться на таких-от типів… Просто ікона для харцизяк та кретинів, скажеш теж. Хотіла б я зрозуміти, яка радість у тому, щоб оце швендяти, трощити все навкруги, ставити все догори дриґом, бити людей…

Бабі зі злістю натиснула на дозатор пляшечки, що стояла на краєчку умивальника. Її рука наповнилась рідким милом. Вона нахилилася вперед і намилила обличчя. Даніела розчісувалась.

– Вони мають купу гарних дівчат і міняють їх, як і коли хочуть, – він та його друзі.

– Можу собі уявити, що то за дівчата!

– Ні, є дуже вишукані. Подумай тільки, Ґлорія, дочка Аккадо, є дівчиною Даріо, одного з друзів Степа.

– Степа?

– Так, Стефано Манчіні, той, що тебе проводжав. Ми з Джулією звемо його «десять-з-плюсом», але всі інші – Степом.

– Степ? Тобто «крок»? Як на мене, то хай він зробить їх багато-багато, дійде до стіни і вб’ється об неї.

Потім вона взяла рушник й акуратно склала його поряд із зіжмаканим рушником сестри, схожим на цей у всьому, окрім того, що на одному була «Д», а на іншому – «Б».

– Швидше, Даніело, я не хочу слухати вічні татові крики, що ми запізнюємось.

Бабі повернулася до кімнати й почала швидко вдягатися. Форма висіла тут, на стільці. Вона її приготувала звечора, хоча вони й повернулися дуже пізно. Це вже стало звичкою. Надягла блакитну сорочку, потім спідницю. Закрила бокову «блискавку» і запнула гачечок, хоч і не з першого разу. Взула черевики, зігнувши їх збоку, щоб трішки розширити. Потім пройшла до кухні.

Степ. Яке ідіотське ім’я. Зрештою, йому личить.

– Привіт, мамо.

Бабі поцілувала Рафаеллу у щоку. Як і щоранку, її вразив молочний запах крему «Ревлон».

– Привіт, Бабі.

Рафаелла пила свою чорну каву без цукру. Її ненафарбовані й заспані очі ще не звикли до світла. Власне, кухня була в напівтемряві. Бабі сіла навпроти неї. Прийшла Даніела й сіла поруч. Бабі налила собі кави, потім молока, і вкинула дві грудочки підсолоджувача «Hermesetas», він був найкращий.

Даніела також налила собі кави, потім молока, але додала тростинного цукру. Кожна зі своїми звичками, на своєму місці, з власним горнятком.

Даніела довго рилася в кошику з різними типами печива – від випічки «Муліно б’янко» до різноманітних перекусів.

– Мамо, а ти мені більше не купуєш «Фієсту» з мигдалем?

– Їх не було в сусідньому магазинчику. Я шукала і в інших, але їх ще не завезли. А тобі не подобається «Пан ді стелле»? Раніше вони тобі дуже смакували.

Даніела трохи підвищила голос.

– Я їх більше не хочу, вони мені набридли. А, знаєш, що ти могла б мені купити?

– Даніело, ти не могла б розмовляти тихіше? Ще так рано.

– Так, вибач, мамо. Ти могла б купити оті пудинги з молочним рисом та шоколадом від «Данон». Смачнючі!

Даніела подивилась на Бабі, шукаючи схвалення, але не отримала його.

– Мамо, а для мене ти купиш ще печива з цільнозернового борошна, бо це вже закінчується.

– Якщо ви все це не запишете, я нічого не куплю. Не хочу нічого запам’ятовувати, отже, занотуйте.

Даніела підвелася і дописала до списку покупок у супермаркеті свої пудинги та печиво для сестри.

– Даніело, попереджаю тебе: якщо і цього разу ти залишиш їх скніти у холодильнику до терміну придатності, то платитимеш за них сама.

– Мамо, чому ти мені таке говориш?

– Тому що останні фруктові йогурти, які тобі так подобались, я була змушена викинути.

– Добрий день усім! Як поживають мої пречудові жінки?

Клавдіо поцілував обох дочок. Він також сів на своє звичне місце, чільне, поряд із Рафаеллою. Вона акуратно поставила горнятко на тарілочку.

– Дуже погано. Я не розумію, чому вранці завжди треба так багато і безглуздо теревенити. Візьмімо собі за правило: вранці – жодних розмов.

Рафаелла долила собі кави, потім підвелася.

– Ну, я повертаюся в ліжко. З вами двома ми побачимось перед виходом зі школи. До речі, передайте Джованні, що я сьогодні не маю наміру чекати. Мовляв, мама сказала, що якщо ти одразу ж не прийдеш, вона поїде без тебе. – Потім поцілувала у щоку Клавдіо, мовила: – Па-па, любий, – і вийшла.

Клавдіо взяв кавоварку. Відкрив її і заглянув усередину.

– Як так, що ви ніколи мені не залишаєте навіть трішки кави? – І грюкнув кавоваркою по дерев’яній тарілочці. – Щоранку одне й те саме. Ну що це таке, це ж неможливо!

Бабі взяла кавоварку.

– Тату, хочеш, я тобі зварю кави?

– На це вже немає часу, вип’ю по дорозі, як завжди. Але чому ми просто не візьмемо більшу кавоварку? Незрозуміло.

Даніела поставила горнятка до мийки.

– Тому що у нас її немає.

– Ну то купімо!

Даніела підсунула йому список покупок.

– Що це?

– Ось, пиши. Мама не бажає нічого запам’ятовувати. Якщо ми чогось хочемо, все треба записувати.

Клавдіо взяв папірець із рук Даніели. Прочитав його, потім під «дієтичне печиво (Бабі)» дописав – «кавоварка на двадцять осіб (Клавдіо, який ніяк не може випити кави)».

– Ось! – він закрив ручку і хряснув нею об стіл.

Потім підвівся, перекинувши стілець, і, як завжди, зачепився за нього ногою.

– Дідько б ухопив ці стільці!

Вийшов, не зачинивши за собою дверей. Бабі та Даніела перезирнулися.

– Сподіваюся, він нормально виїде з гаража. Мені здається, нині він особливо нервовий.

– Це вплив Місяця. Він зайшов у його знак. Краще поспіши спускатися.

– Еге ж, поспіши, поспіши. А прибирати повинна завжди я.

– Чому це, а вчора ввечері хто накривав на стіл?

Бабі взяла сумку з книжками і вийшла. Але Бранко таки вгадав. Потім, спускаючись, спробувала пригадати, про що там ішлося в її гороскопі. Щось таке було про кохання та закоханих. Що радив Місяць? Ах, так. Зверніть увагу на можливі зустрічі.