Читать книгу Класична наукова фантастика. Оповідання та історії. Україномовна версія - Федір Титарчук - Страница 4

– Привіт геніям креативу та жартів! – у приміщення ввалився довгоногий Алавур. Його напарник, невисокий, худорлявий, але дуже харизматичний Залібванг, лише махнув у відповідь, котячись у кріслі на колесах і потягуючи тягучий напій смоляного відтінку.

– Загар у тебе просто Пекельний! Тільки нимб посинів… – помітив він. – Як відпочинок?

– Відпочинок! – впав у своє крісло Алавур. – Про нього лишилися лише спогади.

– І? – ранок робочого дня у креативному відділі завжди починався нудно й сумно, тому Залібванг вимагав подробиць.

– Пляжі Преісподньої – райський куточок! – процитував він їхній спільний з Залібвангом твір, колись спеціально створений для реклами туристичного бізнесу в Преісподню.

– Невже так прекрасно, як на наших плакатах?

– Я б сказав, що наші плакати не відображають і сотої частки тих задоволень, які здатний надати туристу Ад.

– Ну, ти не плутай туризм із імміграцією! – засміявся Залібванг. – Сподіваюся, грішниці ще в пеклі не вимерли? – підморгнув колезі.

– Цього добра там хоч відбавляй! – тягуча рідина а-ля смола виповзла з автомата і впала на дно чашки Алавура. – Розваги на будь-який смак! Узаконена проституція зі святими та старими дівами, сафарі на ізвергів або відбивні з язиків словоблудів! Всі десять гріхів у виконанні! Не життя, а солодкий райський сон!

– Тільки от нашої зарплати на пару тижнів раю вистачає! – ухмильнувся Залібванг.

– Не так уже й погано наше становище, – парирував Алавур. – Криза. Потік свіжих душ росте день від дня, на Землі взагалі не знаєш що твориться, так що нам скаржитися не на що…

– Це так, – погодився Залібванг. – Тут нещодавно, поки тебе не було, один із відділу розгляду скарг прихожан – тих, що скарги по ячейках, типу «на розгляд канцелярії Всевишнього», «на топку котлів», «шкідлива муть» та подібне, – пояснив, потягуючи другу чашку смолоподібної субстанції. – Раптом ледь не став батьком?

– Ну і що тут такого? – не зрозумів колега.

– Та ти зачекай, не перебивай! – відмахнувся Залібванг. – Приходить, значить, скарга по їхній лінії. Підносить благання якась прихожанка і каже щось на кшталт: «У мої палати увійшов небесний ангел і оволодів мною! Говорив, що син наш стане володарем світу…» І подібна нісенітниця. В іншій ситуації такі звернення відправили б на розтопку котлів у Преісподні, а тут новачок із того ж відділу розгледів у цьому ймовірну небезпеку потенційного прецеденту, який колись мав місце і призвів… Ну ти знаєш до чого?

– Та уж, довелося нам тоді попотіти з розкруткою «сина божого». Як на мене – результат вийшов відмінний!

– Ось і побачив цей молодий демон ймовірну небезпеку, та й переправив усе це «куди слід»!

– Та що ти?! – здивувався Алавур. – Не може бути, туди? – він показав кудись угору.

– Саме так! – підтвердив Залібванг. – А там, як розумієш, жартувати не люблять.

– Та уж, Єжов, Мюллер, Берія та й залізний Фелікс недарма їх тренували…

– А у них був вибір?

– Це вже інше, – спробував повернути розмову в початкове русло Алавур. – Що там із цим лже-батьком?

– Розшукали запитувану, допитали з пристрастю, через що вона одразу після повернення пішла до монастиря, повіривши в контакт із силами Аду, але ось папашу зловили…

– І?

– Ним виявився дрібний клерк із того ж відділу розгляду скарг. Скористався, так би мовити, службовим становищем. При розгляді скарг відбирав таких – набожних і дурнуватих бабусь із глухих сіл, вивчав їхній спосіб життя… – усміхався Залібванг, йому історія здавалася кумедною. – Ось так і виходило – вдень тихий непомітний клерк на третьорозрядній посаді второсортного відділу, а вночі – маніяк-спокусник.

– Ого! – здивувався Алавур. – Заборона на статеві стосунки з земними ще ніхто не відміняв! – підсумував він. – У свій час ми багато «хлебнули» від подібних інцидентів.

– Та якби він пішов лише по «Спокусі підопічних», то справа б на тому й закінчилася, – підморгнув Залібванг. – Але Служба Божевої Безпеки і Проізволу не може дозволити маратися через такі дрібниці. Тож хлопець пішов зовсім по іншій справі! – рідина в чашці закінчилася, і він із презирством швиркнув чашку на стіл. – Тут «Посягання на трон і ім’я Всевишнього» відчувається. Тож нашого маніяка підводять під вишку.

– Та уж, вишка – це покарання, якого я б і ворогу не побажав, – здригнувся Алавур. – Бути викинутим у світ людей, у цю прірву пристрастей, безладдя та свавілля…

– Та ще й бути зобов’язаним виконувати всі божі заповіді!

– Ну вже це вища міра несправедливості! – погодився Алавур. – І навіщо ми їх тільки тоді придумали?

– Так треба було, – знанням справи кивнув Залібванг. – Інакше концепція не складалася повністю.

– Тобі видніше, – погодився колега. – А з хлопцем що буде? Як думаєш, вдасться йому викрутитися? Чи… вниз?

– Цьому демону викрутитися у ангелів із СББіП? Та не сміши мене. Як тільки вони заполучать демона в свої лапи, так…

– Я от інколи думаю, що вже краще б демони в СББіП керували. З ними хоч домовитися можна.

– Крамольні думки тебе відвідують! – розгнівався оратором Залібванг. – А між тим усі наші думки й вчинки, можливо, задокументовані в Небесній канцелярії.

– А якщо навіть і так, то нічого крамольного я не говорив, – поправився Алавур. – Для протоколу, – він викрикнув кудись угору, видаючи попутно хихикаючі звуки. – Були часи, коли службою керували демони… І справлялися…

– Ну ти тут взагалі загнув… – відмахнувся від нього Залібванг, проте без будь-яких побоювань.

– А знаєш, які в Преісподні чертовки?! – закинувши руки за голову, поринув у солодкі спогади Алавур. – Стрункі ніжки, пружні відкриті сідниці, доглянуті копитця. А очі! Очіще повні вогню!! Не порівняти з нашими нимбованими блідими пеганками з волошковими очима.

– Це на любителя! – не погодився Залібванг. – Комусь і вигадану святість подавай…

– Ну, уж точно не тобі! – хлопнув по плечу Алавур. – Хто з нас був одружений на бісівці?

Історія подружнього життя з вогненноокою Жарін для Залібванга була болючою темою, незважаючи на те, що минуло вже понад два роки. Їхня пристрасть тривала недовго, але залишила животрепетну рану на серці Залібванга. Врешті-решт Жарін пішла до куратора їхнього департаменту, з яким її на одному з вечорів познайомив Залібванг.

– Ну да ладно, – усвідомивши свою помилку, виправляв ситуацію Алавур. – Поки мене не було, що тут нового сталося?

Залібванг, втративши бажання жартувати та ділитися плітками, перейшов до роботи:

– Згідно з даними аналітичного відділу, рейтинг Його Святості, він же Всевишній, впав нижче червоної лінії. Усі без винятку релігії та ідеології втрачають вплив серед пастви. «Пряники» на кшталт раю чи комунізму, обіцянки вічного покарання або відсутність грошей у їхньому світі вже не ведуть людей до Бога. Світ стає безбожним і котиться у гріховність.

– О! Як істину відкрив! – усміхнувся Алавур. – Рейтинг Його Святості падає вже протягом кількох століть. Життєвий цикл цієї цивілізації перейшов стадію насичення і котиться по схилу, перебуваючи на стадії занепаду.

– І там, нагорі, вирішили, – Залібванг вказав пальцем у стелю настільки многозначно, що Алавур замовк на півслові. – Вирішили, що напівзаходами вже не обійтися.

– Це як же не обійтися? – здивувався Алавур. – Може, нову релігію?

– Не піде! – відрізав Залібванг. – Пам’ятаєш, як ми з тобою колись розробляли перші примітивні релігії?!

– А то! – засміявся Алавур. – Усі ці поклоніння сонцю та танці навколо тотема чи вогнища. Так, були часи. Нас просто несло тоді… Ми тільки приступили, після старої команди… І роботи було багато.

– Людство тоді було роз’єднане – це факт. Під кожне плем’я своя релігія, свої вірування, свої святині…

– Але, признай, ми тоді й філили багато. Кальки на шанування сонця та божества ночі…

– Часу і сил бракувало, – погодився Залібванг. – А дослідники там, на Землі, тепер голову ламають, як так сталося, що у роз’єднаних племенах, ніколи не мали контакту між собою, настільки схожі вірування та перекази?

– Шукають прародичів. Самі вигадують легенди… Нам би в них вчитися треба. – жартував Алавур.

– Ну так просили ж стажера і помічника з новопредставлених у свій час… Не склалося.

– А як забавно з олімпійцями у нас вийшло! – засміявся Алавур, поринувши у спогади.

– Та перепили ми тоді, – ця тема Залібвангу була не надто приємна. – Перепили, а проект горів. Терміново потрібно було народжувальне культурне суспільство спрямувати в потрібне русло…

– Ну ось і створили культ шанувальників вина, жіночої краси та…

– І жертвоприношень! – жорстко пожартував Залібванг.

– Ну якщо головний біль після похмілля на несвіже м’ясо списували, – нагадав партнер. – І чия тоді була фраза: «Та гори воно все вогнем!»?

– Так, кумедно вийшло. І що цікаво, ідею з першого разу і Рада підмахнула.

– Ми ж з однієї вечірки тоді поверталися. В одному руслі мислили… – згадав Алавур. – Мені більше запам’яталася битва за атеїзм. Два роки йшов спор, чи не підорве це віру в Його Святість? Чи не відведе вбік? Чи не перехопить владу Бісівське Відріп’я?

– Баталія була ще та, – погодився Залібванг. – Німбовані з піною у рота відстоювали святість і непогрішність Його Святості, копитна бісота навпаки – вимагала змін і свобод для земної пастви…

– І отримали ми те, що отримали – компроміс, який не влаштував нікого, але був реалізований строго за інструкцією і тому дав найнепередбачуваніші результати.

– Ну, це як водиться! – погодився Залібванг. – Пам’ятаєш, як в інструкції допустили неточність щодо кількості пальців для хресного осінення…

– Через дрібну помилку на Землі війна спалахнула. Тож нова релігія не котирується?

– Не-а… – ехидно всміхнувся Залібванг. – Аналітичний відділ стверджує, що у населення Землі сформувався стійкий імунітет до різного роду релігійних і ідеологічних навчань. Поклоніння «золотому гаманцю», зрозуміло, не в рахунок, бо не возвеличує Його Святість.

– Тоді концепт – добробут пов’язаний із вірою в Його Святість…

– Гроші – це прерогатива того, чие ім’я не вимовляється…

– Тоді пророка чи святого їм!

– Останній з пророків закінчив свої дні у психлікарні…

– А якщо регіональна війна заради віри?

– Та вже з п’яток таких запустили. Воюють, а результат той самий…

Якось непомітно, від звичайної балаканини вони перейшли до обговорення робочих питань.

– Соціальний потрясіння…

– Було. Відродження задумувалося зовсім інакше…

– І що?

– Застаріла система впала і дала шлях тому, що призвело до падіння віри і, як наслідок, Його позицій. Тож соціальними потрясіннями більше не балуємося. Табу.

– Тоді культурна революція?

– Було. З останнього – сексуальна…

– Та уж… – Алавур згадав, як демони радісно потирали свої волосаті лапи, слухаючи результати цієї активності. Тоді, кажуть, Його Святість навіть своїх креативщиків запідозрив у змові з бісами і самим… Чиє ім’я тут намагалися не згадувати.

– Криза світогляду!

– Та увесь світ зараз єдина криза. Одним більше, одним менше – ніхто й не помітить…

– Нову псевдо-релігію?

– Із старими не знаємо що робити. Та й із новопосталими боротися трапляється.

– Природний катаклізм?

– Якщо такий і буде, то з катастрофічними наслідками. Тут усе йде до…

– Ти про зачистку говориш?

– Про неї саму! – усміхнувся Залібванг. – І якщо ми тут не знайдемо рішення, то все нею й закінчиться.

Остання зачистка, яка увійшла в багато релігій як Всесвітній потоп, була реакцією на втрату контролю над ситуацією. Хтось готовий був посперечатися з таким рішенням, але прийняте Там не обговорювалося.

– Ти це серйозно? – не вірив своїм вухам Алавур.

– Серйозніше не буває, – підтвердив Залібванг. – Інформація по найнадійніших каналах.

Алавур прекрасно знав усі ці канали. Чергова секретарка в одному з департаментів, яка пробовталася за пікантних обставин. Алавур інколи підозрював, що за кількістю похітливих похідень Залібвангу більше підходило б місце десь у бісівських пенатах, але народжений «в світлі», він залишався нимбованим і служив у креативному відділі Його Святості.

Зачистка проводилася не вперше, і щоразу приводила до зміни балансу сил як всередині ієрархії, так і між силами нимбованих та бісівських. Останні постійно намагалися перехопити увагу Його Святості, а якщо й узагалі не посягнути на трон. Багато спеціалістів, затребуваних у присутності світу, населеної достатньою кількістю людей, ставали непотрібними й у найкращому разі сиділи на мінімальних окладах, очікуючи зміни ситуації, а то й просто звільнялися в один день. До таких відділів належав і креативний – знаряддя Його Святості, мозок і джерело ідей, які в інших умовах просто нікому не були потрібні. Минулого разу Алавур і його напарник якось пережили це, перечекали, від нудьги навіть придумали шахи й грали в них до втрати свідомості, але що буде цього разу – їм було невідомо.

Сказати, що Алавур і Залібванг були на хорошому рахунку у Його Святості, було б перебільшенням. Як креативні істоти, часом балуючись забороненими препаратами, підтримуючи зв’язки з ворожим табором, приймаючи від нього подарунки й навіть маючи статеві зв’язки з представницями протилежної статі з бісівського роду, вони не відповідали всім параметрам тієї святині, що була записана у всіх основоположних документах канцелярії Його Святості. І поки вони висували нестандартні ідеї, поки втілювали їх у життя, їм багато прощалося. Часом вони оступалися, грішили, розголошували секрети, перелюбодіяли й зривають терміни. Їх часто не схвалювали, їхній поведінці ставили вину, їх боялися за можливість чергового фінту з рекомендаціями на виконання тієї чи іншої програми. Пара пророків, що побували на Землі за їхньою рознарядкою, після цього сильно загрожували їх травмувати, і тому рішенням Його Святості їм заборонили навіть наближатися до Алавура і Залібванга.

Їх не любили, як не люблять неординарних кар’єристів, які вносять плутанину в налагоджене життя болота канцелярії Його Святості. Бісів на них збирали детальні досьє, шукали способи захопити, підкупити, скомпрометувати, очорнити й забруднити – лише б ті проводили певну політику. Одного разу навіть піднімалося питання про введення у групу рівноважної кількості бісів, щоб… Але Його Святість своїм рішенням відкинув ці спроби, поставивши на вид тому, чие ім’я тут не вимовляється…

Так склалося, що Його Святість з певних лише йому зрозумілих причин ставився до креативщиків покровительськи, але не все було однозначно, очевидно бажаючи мати під рукою хоча б когось, хто може здивувати його чимось новим, внести різноманіття і підняти хвилю у тому самому болоті канцелярії.

У випадку ж зачистки, коли прийматимуться рішення про долю багатьох, швидше за все всі питання по сотнях тисяч службовців, великих і малих, буде передано на розгляд відділу персоналу, і ті в першу чергу розрахуються з ними. Алавур і Залібванг колись необережно включили у проект створення церкви на Землі виконання персональників. Ті впоралися, поклали тисячі своїх адептів і люто ненавиділи креативщиків. Після звільнення, з корою всього, ними одразу займеться СББіП. Залібванг якось умудрився мати стосунки з дочками їхнього незмінного керівника, і той давно б задавив Залібванга власними руками, якби… А тут така можливість…

Залібванг здригнувся, уявивши ті безстрасні блакитні очі…

«Ні, ну все! – взяв себе в руки він. – Зачистці не бути! Потрібне рішення!»

– І коли потрібна відповідь? – наче прочитав його думки Алавур.

– Сьогодні! – прошепотів той.

– Як це сьогодні?! – здивуванню не було меж. – А рік-два на збір інформації, стільки ж на її обробку… Провести тести, щільні проєкти, відпрацювати теорію… Підготувати презентацію? Коли все це робити?

– Тут усе набагато простіше, – гірко усміхнувся Залібванг. – Їм просто потрібна ідея. Хоч якась ідея, що може врятувати ситуацію. Якщо сьогодні до четвертої такої не знайдеться – все пропало. Кажуть, Його Святість втомився від людства. Втомився від їхніх дрібних інтрижок. Від непослуху, від спотворення його слова, від усього…

– Випороти…

– Порки вже не діють. Ти й сам це прекрасно знаєш… Тому…

– Тому ми повинні видати на гора ідею…

– І врятувати людство! – помпезно промовив Залібванг. – Є ідеї?

***

– Класика?! Так? – перешіптувалися Алавур і Залібванг, стоячи біля стіни в залі засідань.

– Звичайно! – погоджувався другий.

За їхнім досвідом, креативні ідеї, що вибухали атмосферу їхнього відділу на довгі години, як правило, не були зрозумілі «косноязичними і нетверезо мислячими» (цитата) суб’єктами у кріслах із людської шкіри. Переконати їх у тому, що сексуальна революція дасть плоди лише через кілька століть, а не зараз, як того вимагали, або пояснити причину низки невдач із проектами реакційного націоналізму, їм просто ніколи не вдавалося. Тому завжди «рулила» улюблена класика – давно перевірені і всім зрозумілі шаблони, що з кожним разом давали все більше осічок, але від того не переставали слугувати в головах відповідальних осіб еталоном добросовісної та якісної ідеї.

– Та ти сьогодні просто красень! – ущипнула за сідницю Залібванга Жарін. – Я вже думаю, чи не повернутися до тебе?! – підморгнула вона, примруживши свої вогняні очі. І, погойдувавши пружними сідницями, обтягнутими тонкою спідницею з новомодного матеріалу, привезеного із Землі, пішла в бік зібраної групи «сильних світу цього».

Залібванг тяжко ковтнув. Його охопила спека. Спогад про минуле, про гарячі ночі та дні ревних мук знову нагадав про себе. «Що не говори, а чортівки набагато привабливіші за нимбонових!» – помітив він про себе, усвідомлюючи, що реагує сексуально, що ніяк не личить представнику його виду, виду нимбонових. «Але що робити?! – заспокоював він себе. – Працюючи над людським матеріалом, створюючи для них програми, що мають привести до певних результатів, волею чи неволею доводиться занурюватися в їхній світ, приєднуватися до соціуму і пропускати через себе всі установки, якими люди керуються, приймаючи рішення». Це пояснення їх вже не раз рятувало, коли піднімалося питання про асоціальну поведінку, розбори п’яних загулів, спілкування з бесівським потомством і запити на тестове спілкування з душами щойно померлих. Його Святість не те щоб покривав їх, ні, він був незадоволений, мабуть, навіть більше ніж хто-небудь, але поки був результат і воля Його Святості, їм все сходило з рук.

– Не втрачай голову! – не менш зачаровано проводила поглядом Жарін і Алавур. Ходили чутки, що й він встиг потрапити до списку її шанувальників, але ця тема ніколи не піднімалася в присутності Залібванга, який мучився з нею близько року.

Відбиваючи повільний дріб доглянутими копитами, час від часу підкреслюючи свою граціозність рухом хвоста з пухнастою пензликом на кінці, вона підійшла до компанії демонів і нимбонових, непомітно провела рукою по спині одного з них і практично одразу вступила в спілкування.

– Добре, хай буде класика! – не відриваючи від неї погляду, пробурмотів Залібванг, хоча йому дуже хотілося запропонувати свій варіант, який обов’язково був би відкинутий. Він це знав. Прекрасно знав, але щось всередині не давало спокою, вимагало зробити щось на знак протесту.

– Ось і прекрасно! – похлопав того по плечу Алавур. Їхнє місцезнаходження осторонь, поза групою «сильних світу цього», було цілком зрозумілим. Як молодші спеціалісти, вони не мали тих регалій, що й члени Ради. Але завдяки своєму становищу і особливому ставленню Його Святості до відділу креативу, вони виступали на Раді як радники та головні розробники. Двозначність свого положення вони прекрасно розуміли, і ця двозначність впливала на ставлення членів Ради, змушених ділити одне приміщення з умовно допущеними. Через це ставлення до креативщиків тут було не те щоб прохолодним, але досить натягнутим. Еліта не бажала бачити в своїх рядах кого-небудь, хто… Але їх змушували. І своє приховане роздратування цим фактом члени Ради, зрозуміло, виливали у дрібних пакостях проти саме креативщиків.

Приміщення в одному з найвищих будинків, розташоване у скляному пентхаусі, з якого відкривався чудовий вид на оточуючий його Рай, на горизонті закритий клубами диму, що йшов з лежачого нижче й далі пресловутого Аду, наповнилося присутністю Його Святості. Ніхто не міг похвалитися, що коли-небудь бачив Його Святість на власні очі, але його присутність відчувалася миттєво. Миттєво доброчинна й прощаюча присутність викликала трепет у кожного, і всі присутні, кинувши свої справи та клопоти, поспішили зайняти місця за загальним овальним столом. Гнівити Його Святість було собі дорожче, адже критерії оцінки і логіки Всевишнього кардинально відрізнялися від будь-яких відомих і часто були просто незбагненні.

– Пропоную почати, – запропонував Його Святість. Звісно, ніхто з присутніх не почув жодного звуку, слова народжувалися у їхніх головах. Це була одна з тих причин, через які члени Ради недолюблювали Залібванга та Алавура – при загальній присутності Його Святість мав змогу звертатися вибірково до тих, кого вважав компетентними в тій чи іншій справі, не повідомляючи інших. Звичайно, кожен одразу починав підозрювати найгірше і відчувати себе ущемленим. Сердитися й докоряти Його Святість не мало сенсу – так вони могли прямо вилетіти з Ради, а повернути свою образу креативщикам – завжди будь ласка.

– Причина нашої зустрічі ні для кого не секрет. Але щоб ми всі розуміли, про що йтиметься, і ні в кого не виникло сумнівів у необхідності прийняття радикальних заходів, прошу начальника аналітичного відділу зачитати короткий доповідь про стан справ на Землі та рівень керованості процесами, що відбуваються, – мовив Його Святість.

– Доброго дня, шановні колеги! – встав Цифірон, худорлявий святоша, погружений у себе та у свої розрахунки, які загрожували вислизнути з-за парочки старомодних окулярів, що сиділи на його носі. – Проведений аналіз нашим відділом передбачав збір інформації як у польових умовах, так і шляхом опитування щойно померлих на небесах…

– Дякую за опис методики, – перебив Його Святість. – Прошу зачитати висновки.

– Так, звичайно, – поперхнувся Цифірон. Його нимб негайно став червоним від хвилювання. Аналітики, як і ще кілька підрозділів, здебільшого складалися з нимбоносних, бо довіри до підступних бесів у Його Світлості було обмаль. Не те щоб він їм не довіряв – вони були спеціалістами у своїй справі, нимбоносні у своїй. Кожному – своє місце та завдання.

– Інтегральні показники людської доброчесності та лояльності поклонінню вже давно не піднімаються вище червоного рівня, що свідчить…

– У вас некоректні методики оцінки! – заперечив кремезний демон, що вже століття курував напрям альтернативних релігій і ідеологій. Будучи колись воїном, а тепер адміністратором за наказом того, чиє ім’я не згадується, він не втратив ні військової хватки, ні властивої демонам підступності. Креативщики, створивши за останні сто років не одну релігію та десяток ідеологій, спостерігали за результатами впровадження і бачили лише особливості куратора та застосованих ним методів. Куратор же всі нападки на себе відкидав напрочуд твердо, списуючи все на людський матеріал, помилки планування та інтриги інших відділів. Він упевнено заявляв, що помилок з його боку немає і бути не може – усе це справа ворогів.

– Методики розроблені та апробовані протягом тисячоліть, – парирував Цифірон, не відриваючись від листа. – Напруженість за останні кілька років зросла у півтора раза, ймовірність повномасштабної війни наблизилася до 75%, рівень релігійності та набожності впав до 25%. Переважна більшість віруючих належить до традиційних релігій племен кам’яного віку, віддалених від центрів цивілізації. У цивілізаційних групах рівень набожності та готовності жертвувати собою заради Його Святості знижується день від дня… Коефіцієнт кореляції між розвитком існуючих цивілізацій і падінням віри – 98%…

– Все це добре, – перебив один із бесів, так і не зрозумівши сказаного. – Що з цього слідує?

– Все надзвичайно просто! – відповів нимбоносний Симон. – Світ котиться до прірви! – жарт сподобався присутнім, і якби не Його Світлість, беземоційний як завжди, сміх би залив приміщення.

– Зрозуміло, – пояснював присутність Гідивула, куратора понад півсотні проектів, у яких він розумів не більше, ніж у людських душах, квота того, чиє ім’я не згадується. Повна некомпетентність Гідивула компенсувалася його агресивною натурою та абсолютною лояльністю. – Хто винен? І що робити? – звернувся він з відтінком зверхності.

– Ситуація зайшла в глухий кут, – продовжував очкарик Цифірон. – Всі останні наші заходи носили більше косметичний характер і їхня ефективність нижча за будь-яку критику, – погляди присутніх одразу звернулися до креативщиків, притиснутих у крісла.

– Я б не став так критично оцінювати роботу креативного бюро, – вступив Моргул, куратор їхніх проектів і теперішній чоловік Жарін. – Хлопці не раз виручали нас, видаючи на гора ідеї, що змінювали світ і духовність… Думаю, у них і зараз щось припасено… Чи не так, Залібванг? Алавур?

– Я змушений наполягати, – встав Гідивул, – що ми зайшли в глухий кут, і всі спроби вирішити проблему інакше, ніж повною очисткою, приведуть лише до продовження агонии. – Його мова була такою, що в більшості присутніх очі стали круглими, а роти відвисли. Залібванг нутром відчув, що говорить не глупий демон, а Сам, чиє ім’я…

Преображення Гідивула було настільки значним, що навіть Його Світлість напружився, прискіпливо роздивляючись оратора, шукаючи знайомі риси.

– Будь-яке промедління – смерть подібно, – продовжував демон. – Я наполягаю на перезавантаженні, очищенні Землі від цивілізації, зануренні людства в первісний хаос і на основі цього побудові нового суспільства, де не буде тих самих пороків, про які…

– До болю знайомі казки! – нарешті промовив Його Світлість, і всі присутні напружились. Запахло озоном і гарячим повітрям. – Наступним буде зміна структури існуючих інститутів, допуск до управління значної кількості демонів і поділ влади з… самі знаєте ким?!

– Я про інше! – зігнувся Гідивул, мотав головою. Присутність сили, що контролювала його раніше, зникла, і він не розумів, чому всі дивляться на нього недобро.

Сверкнула блискавка, зал наповнився гуркотом грому, а пишна шевелюра Гідивула перетворилася на обплавлений клок паклі.

– Я, я… – не розумів він. – Я ж лише… – осів на місце, не торкаючись випускаючих тонкі клуби диму волосся.

– Надалі подібне буде припинятися виключенням із Ради та засланням провинившогося на Землю! – пояснив справедливий громовержець, не пояснюючи мотивації. Бути одержимим перед Його Очима траплялося й раніше, але загроза заслання до людей, у їх забутий Богом світ, до бруду, боротьби за виживання, до безпомічних людських телодій… Це могло налякати кого завгодно. І оскільки це була загроза Його Світлості, ні обговоренню, ні оскарженню не підлягала.

– Пропоную завершити розбір ситуації, – поспішив змінити напрям засідання Моргул. – І так зрозуміло, що ми в глухому куті. Очевидне відходження людства з-під контролю Його Світлості, а отже, занепад моралі, гординя, порушення заповідей, норм і порядку. Тож є два шляхи – провести очистку як останній метод вирішення проблеми або вжити більш тонких і оперативних заходів, про які нам зараз розкажуть спеціалісти з креативного відділу. Адже саме їм належать сотні ідей, що піднімали людство до рівня, якого воно ще не досягало. Не дозволимо ж, щоб плоди наших тисячоліть просто канули в безодню?! Прошу надати їм слово.

Красномовство – козир Моргула, завдяки якому він піднявся високо, завдяки якому прив’язав до себе Жарін і ввів її до Ради, і завдяки якому Залібванг та Алавур не раз виходили сухими з брудних переділок. Але цього разу у них у арсеналі не було нічого ефективного, тож слово взяв Залібванг:

– Шановні члени Ради, поклоніння Його Світлості, – прокашлявся Залібванг. Жарін подарувала йому палаючий погляд своїх вогняних очей, облизала роздвоєним язиком губи та підсунула вперед пишні груди, зробивши це так природно й непомітно для оточення, що Залібванг почервонів. Жарін, незважаючи на їхнє давнє розставання, час від часу заскакувала до нього, як і до десятка інших. Нічого не вдієш – жіноча натура бесів. І якщо справа спрацює, то плани на наступну ніч і ранок наступного дня у Залібванга цілком визначені.

– Ситуація, безумовно, критична, – боровся він із червоністю та важким диханням. – Я трохи хвилююся, тому що використання чогось нового, креативного і досі не випробуваного може й дати потрібний результат, але, швидше за все, матиме непередбачувані, далекосяжні наслідки. – він потягнувся до склянки води, і склянка сам, підкоряючись волі Його Святості, стрибнув йому в руку. Присутні перезирнулися. Це була честь, якої удостоювалися не багато хто. Розклад сил явно змінювався, і кожен уже думав про своє місце та дії на найближче майбутнє.

Жарин, відчувши зміни, повторила свої звабливі маніпуляції, що було відзначено більшістю присутніх, окрім хіба що Моргула.

– Я пропоную вдатися до класичної, багаторазово перевіреної багаторівневої активності, – усю увагу було прикуто до Залібванга, від чого той знітився ще більше. – Культурний шок і відкат цивілізації на кілька кроків, можливо навіть десятків кроків назад. До стану, в якому ми могли б змінити вектор розвитку! – завершив він.

– Це приблизно так само, як було з Римською імперією та темними віками в Європі? – поцікавився аналітик.

– Щось схоже, – кивнув Залібванг, ловлячи хвилю. – Приблизно те саме, що було з китайським світом, зі стародавніми цивілізаціями Нілу, Південної та Центральної Америки. – Щодо Америк він зопалу ляпнув дарма, бо там якраз нічого не «відкотилося», а призвело до знищення цивілізацій як таких. Але на те вони й креативники – друзі піарників, що перебували приблизно в такому ж стані «обожнювання» з боку ради, щоб будь-яку невдачу подати як грандіозний успіх. Хоча багато хто був з цим категорично не згоден.

– Та ну! – заперечив Гидивул. – Це вже було! – махнув він рукою, шукаючи союзників. – Все це вже було. Ми лише відтягуємо розв’язку.

– Та вам би, бісам, стерти людство з лиця Землі і залишитися єдиними улюбленими творіннями Його Святості, – парирував Моргул, сам будучи незадоволений пропозицією, але раз вже сама Його Святість перед цим подала склянку води креативнику, то виступати проти він не наважився.

Сама ж Його Святість остовпіла. Вона очікувала чого завгодно, але не старої історії з падінням Римської імперії, мільйонами життів, розквітом кількох із найодіозніших релігій, притриманих до того на чорний день, століттями темряви та вбивств її ім’ям… Та все ж змовчала, очікуючи продовження.

– Суть проєкту в тому, – продовжив Залібванг. – Щоб на планетарному рівні влаштувати соціальний вибух. І ми це зробимо, якщо нам дозволять. Ми піднімемо весь негатив, розкриємо всі незажиті рани, оголосимо пороки чеснотою, зведемо на п’єдестал попрання цнотливості й доброти, мотивуємо вбивства, похіть, ненажерливість, ненависть та інші смертні гріхи. Звеличимо людську пиху й піднімемо хвилю такого масштабу, що вона накриє всі усталені цивілізаційні центри, знесе їх, покриє шаром бруду та людських випорожнень. І лише після цього, після того як людство відкотиться на кілька століть назад, лише після цього ми запустимо зворотні процеси. На виниклому гною проростуть паростки того, що приведе наступні цивілізації до добробуту й пошанування Його Святості як того, хто дозволив їм стати такими. – завершив креативник.

У залі запала тиша.

– А в чому різниця між цим і тотальною зачисткою? – поцікавився куратор силовиків, який відчув масу роботи для своїх відомств.

– У багатьох речах! – відповів Залібванг. – Ми не знищуємо людство і не стираємо пам’ять про попередню цивілізацію. Ми її просто перезапускаємо. Ламаємо глуху гілку, руйнуємо стіни та підпірки, якими оброс світ сьогодні, розчищаємо місце для нового будівництва, але не вбиваємо в людях пам’ять, не зводимо їх практично до малої групи, як це часто бувало раніше. Ми зберігаємо їхню цивілізацію, але руйнуємо їхній світ…

– Або навпаки, – поправив його Алавур.

Якщо вдуматися, пропозиція не була настільки радикальною, як її подали. Нічого нового, лише ефект масштабу – тепер брав участь увесь світ, а не окремі, хай навіть значні території. В іншому – класика. Але те, як це все викладалося, мало в собі певний політ думки, креативність і щось, що кликало до романтизації підприємства.

Його Святість замислився, біси спалахнули, відчуваючи відкриваючі перспективи, нимбоносні ж, навпаки, вловили передчуття майбутньої маси роботи – їм би зачистити світ і чекати, доки все знову розвинеться, а от креативники з полегшенням зітхнули: їм вдалося викрутитися. Якщо пропозицію відхилять – їм дадуть час підготувати нову, а там як піде…

Його Святість висловив певні сумніви. Він нічого не казав, але щось у плані його бентежило. Що саме – не озвучував, та варто було з’явитися першим симптомам сумніву, як зібране братство одразу ж кинулося критикувати задум, який так само негайно взяли під захист ідеологи та автори – Алавур із Залібвангом. Їм закидали масштабність, на що ті відповідали: мовляв, проблема масштабна – операція мусить відповідати.

Куратор силовиків поскаржився, що минулого разу він втратив на Землі у психлікарнях або від нервових зривів понад півсотні першокласних агентів, і тому… На що йому заперечили: з одного боку, варто зробити висновки щодо підготовки бійців, з іншого – втрати на війні неминучі.

Говорили про небезпеку виходу ситуації з-під контролю. Це було парировано тим, що запустити зачистку можна будь-якої миті, але спробувати врятувати ситуацію – першочергове завдання.

– Мене загалом влаштовує пропозиція, – після з пару десятків заперечень нарешті втрутився Його Святість, і всі зауваження одразу ж випарувалися. – Як ви бачите механізм реалізації?

А от із механізмом вийшло якось не дуже. Сама ідея, як зазначив Його Святість, – непогана, але реалізація… власне, реалізація всіх «непоганих ідей» останні тисячі дві років якось страждала.

– Ми тут думали, що, може… – тягнув час Залібванг у надії, що рішення спаде само. І воно справді прийшло, щоправда не звідти, звідки його чекали, і зовсім не те, яким хотілося б пишатися:

– Ми запустимо святих! – перехопив ініціативу Алавур.

– Святі – це вже пройдений етап, – резонно зауважив Цифірон. – Їхня ефективність… – він почав сипати цифрами, які ніхто навіть не збирався оскаржувати, як, утім, і слухати. Використання святих у світі, що вже давно в них не вірив, давно було визнано неефективним.

– Це щось нове! – сяяв німб Алавура. – Вислухайте, а потім вирішуйте.

– Давайте дамо слово, – запропонувала Його Святість, і всі не просто замовкли – заткнулися й навіть перестали соватися.

– Ми запустимо не одного Святого чи Пророка – це ще обговоримо, – а одразу двох! – він зробив паузу, чекаючи реакції, але, не дочекавшись, продовжив: – Одразу двох пророків. І обидва – не крайнощі, як ми робили раніше. Ніяких «добрий—злий». Ніяких «святий—грішний». Вони включатимуть у себе і святість, і порок, і доброту, і жорстокість, бо люди багатоликі, і запит на доброту та жорстокість часто живе в одній черепній коробці одночасно. Двоє воїнів-пророків, які консолідують людей довкола себе, налаштовані між собою не вороже, але й не дружньо – то зіштовхуючись, то діючи разом. Така собі мішанина людських ницих почуттів, які вони й покликані очолити, підняти хвилю й осідлати її…

– Але як вони це робитимуть? – не витримала Його Святість.

– А ми їх не обмежуватимемо, – пояснив Алавур. – Ми дамо їм право вибору, право грішити, право не бути зв’язаними заповідями та інструкціями – повна свобода. Всі невдачі наших Пророків і Святих саме в тому й криються, що вони були обмежені у творенні зла! – підсумував він.

– Треба ж, – замислилася Його Святість. – Я якось про це не думала… – вона знову змовкла. – З іншого боку, я готова була б почути щось подібне від демонів чи одержимого клятим Гидивула, але такий підхід від креативного відділу нимбоносних! – вона була щиро здивована й збентежена.

– Ми навіть продумали появу, – продовжував вигадувати просто на ходу Алавур. – Велике скупчення людей, скажімо, якісь протестні виступи. І ось у відповідальний момент – стовп вогню з неба, і в цьому стовпі спускається наш Пророк, який несе звістку про те, що світ прогнив. Що Бог незадоволений людьми, незадоволений тим, що невелика частина узурпувала світські багатства і не дає розвиватися решті. Саме тому Він послав свого обранця-воїна… Але, дізнавшись про це, той, чиє ім’я не вимовляють, послав і свого демона. Він буде схожий на першого, говоритиме так само, навіть робитиме те саме – але він зло… Таким чином ми розколемо протестувальників і створимо керований хаос у їхньому середовищі…

– Цікаво, цікаво, – все ще не приймав рішення Його Святість. – Мені потрібно порадитися з моїми консультантами… – і Його Святість перейшов до спілкування з Радою, виключивши з неї запрошених експертів, фактично виставивши їх із обговорення. Алавур видихнув – такого експромту він від себе не очікував, і зустрівся з обуреним поглядом колеги. Ідея з двома пророками тому дуже не подобалася, адже обіцяла некерованість ситуації й масу клопоту з адмініструванням активності.

Нарада з Радою тривала до пів години. При цьому жодного слова, жодного звуку не долинало до вух спеціалістів, серед яких чомусь опинився й аналітик. Він увесь цей час сидів струнко й скляними очима дивився кудись у бік пекельного диму, що клубився на обрії видимості.

– Ми закінчили нараду, – нарешті повернулися до них Його Святість і Рада. Рішення, безумовно, було ухвалено, але від того, з якою радістю потирали руки й лапи присутні, як жадібно дивилися на креативників демони й з якою глузливою посмішкою в кутиках рота кидали косі погляди нимбоносні, Залібвангу стало якось не по собі.

– Ми приймаємо це рішення як базове, – продовжив оголошувати вердикт Його Святість. – Воно набирає чинності з цієї хвилини, – відкарбовував він пункти, які тут же лягали в протокол як непорушна істина та вказівка до виконання. – На збори у вас десять хвилин. – завершив Його Святість.

– Які збори? – не зрозумів Алавур.

– Що? – перепитав Залібванг.

– Я в тебе вірю, любий! – прошепотіла йому Жарін, випинаючи вперед свою розкішну груди. – Поверніться героями!

– Але ж ми ідеологи… – кричав Залібванг, у душі проклинаючи Алавура з його двома Пророками. – Ми не солдати! Кожен повинен робити свою справу… – їх уже несло коридорами реальності, дорогою екіпіруючи та даючи інструкції з виживання.

– Вам буде надано всебічне сприяння! – почули вони віддалений голос Його Святості.

– Я також буду вічно поруч! – прошипів той, чиє ім’я не вимовляють уголос. – Нас чекають прекрасні часи!!! – додав він.

– Авжеж, точно прекрасні! – майнуло в голові Зелібванга. Він уже бачив той самий вогняний стовп, що зовсім недавно вдарив із небес у грішну Землю. І його вже несло до нього.