Читать книгу Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фэнни Флэгг, Фенні Флеґґ - Страница 28

Коли Евелін увійшла, її подруга сказала:

– Ох, Евелін, шкода, що вас не було тут десять хвилин тому. Ви щойно розминулися з моєю сусідкою місіс Гартман. Вона заходила й принесла мені ось це.

Вона показала Евелін маленький паросток тещиного язика в маленькому білому керамічному вазоні із зображенням кокер-спанієля.

– А ще вона подарувала місіс Отис найкращу у світі нільську лілею. Ох, а я так хотіла, щоб ви з нею познайомилися, ви б її просто полюбили. Це її донька поливала мою герань. Я їй усе про вас розповіла…

Евелін теж пошкодувала, що не застала цю жінку, і віддала місіс Тредґуд рожевий кекс, який того ранку купила в пекарні «Вейтс Бейкері».

Місіс Тредґуд щиро подякувала їй і стала їсти, милуючись рослиною.

– Я люблю кокер-спанієлів, а ви? Ніхто так не радіє людям, як вони. Колись у малюка Рут і Іджі був один кокер-спанієль, і щоразу, побачивши когось, він починав стрибати від радощів по всій кімнаті й метляти хвостом – так, наче роками вас не бачив. Навіть якщо ви тільки відійшли за ріг і повернулися. А от киця поводитиметься інакше. Удаватиме, наче ви анітрішки її не цікавите. Знаєте, деякі люди тримаються так само… Тікають, не дають любити себе. Іджі була такою.

Евелін здивувалася.

– Невже? – спитала вона й надкусила свій кекс.

– Так-так, люба. У школі вона просто всіх вражала. Зазвичай навіть на уроки не ходила, а коли ходила, то лише в тих ношених штанях, які належали Бадді. Половину часу вона проводила в лісах, полюючи й рибалячи разом із Джуліаном та його друзями. Але, знаєте, її всі любили. Хлопці й дівчата, чорні й білі, однаково. Усі хотіли бути поряд з Іджі. Вона так широко, по-тредґудівськи посміхалась і вміла розсмішити сама, коли хотіла – о, це вона чудово могла! Я вже згадувала, вона була такою ж чарівною, як і Бадді…

Але в Іджі було щось від дикої тварини. Вона нікого не підпускала дуже близько до себе. Коли їй здавалося, що хтось до неї надто небайдужий, вона просто знімалася з місця й тікала до лісу. Розбивала серця наліво й направо. Сипсі стверджувала: причина в тому, що матінка, коли була вагітна Іджі, їла дичину. Ось тому вона й поводилась, як дикунка!

Та коли в нас оселилася Рут – я зроду не бачила, щоб хтось змінювався так швидко.

Рут була з Вальдости, що в Джорджії. Того літа вона приїхала, аби допомогти з проведенням заходів, які влаштовувала Юнацька баптистська організація в маминій церкві. Їй було не більш як двадцять один чи двадцять два роки. Вона мала світло-каштанове волосся й карі очі з довгими віями, така мила та приязна, що люди просто закохувалися в неї з першого ж погляду. Просто не можна було втриматися – бувають такі дівчата, чарівні з голови до п’ят. І що довше ви знали її, то кращою вона здавалась.

Вона ніколи раніше не бувала так далеко від дому і спочатку трималася сором’язливо та трохи боязко. Звичайно, в неї не було братів і сестер. Її мама й тато були вже в літах, коли вона народилася. Тато був священиком десь у Джорджії, і, гадаю, вона була вихована в суворості.

Але з її появою усі хлопці в місті, які ніколи не ходили до церкви, почали навідуватись туди щонеділі. Здається, вона навіть не уявляла, наскільки була вродлива. Рут ставилася з добром до кожного, і наша Іджі була просто захоплена нею… На той момент Іджі мало бути років п’ятнадцять чи шістнадцять.

Першого тижня, як Рут була в нас, Іджі просто сиділа на іранській мелії, спостерігаючи, як та заходить і виходить з будинку. Потім дуже скоро Іджі почала хизуватися перед нею: то звисне з дерева вниз головою, то кине м’яч у двір, а то притягне додому отакенну зв’язку риби через плече – саме в той момент, коли Рут ішла вулицею, повертаючись із церкви.

Джуліан казав, що вона взагалі не рибалила, а купувала ту рибу в якихось негритянських хлопців коло річки. Він зробив помилку, бовкнувши таке перед Рут, і це коштувало йому пари добрих чобіт, які Іджі тієї ж ночі набила коров’ячим гноєм.

Потім якось мама сказала Рут: «Не були б ви ласкаві піти й спробувати вмовити моє найменше дитя сісти з нами по-людському й повечеряти?»

Іджі саме сиділа на дереві й читала журнал «Справжній детектив». Рут вийшла надвір і спитала, чи не погодиться вона цього вечора спуститися й повечеряти з усіма. Не глянувши на неї, Іджі відповіла, що подумає. Ми вже сіли до столу й закінчили читати молитву, коли Іджі увійшла до будинку й попростувала нагору. Ми чули, як вона увімкнула воду у ванній кімнаті, і за п’ять хвилин Іджі, яка майже ніколи не їла з нами, стала спускатися сходами.

Мама подивилася на нас і пошепки промовила: «Так, діти, у вашої сестри сердечне захоплення, і я не хочу, щоби хтось сміявся з неї. Зрозуміло?»

Ми пообіцяли, що не будемо. І тут входить Іджі, з начисто відмитим обличчям, з прямим волоссям, змащеним якимось старим жиром, який вона знайшла в аптечці. Ми намагалися не пирснути зо сміху, але треба було її бачити, оце видовище! Рут лише спитала її, чи не хоче вона ще стручкової квасолі, – а та так спалахнула, що її вуха стали червоні, мов помідори… Петсі Рут не витримала першою і здушено пхикнула. За нею Мілдред. Я, як уже казала, завжди йшла за всіма, тож я теж хихикнула, а тоді Джуліан, який більше не міг стримуватися ні хвилини, плюнув картопляним пюре в бідолашну Ессі Рю, котра сиділа напроти нього.

Було жахливо, що це сталося, але такі речі траплялися. Мама сказала: «Можете вийти з-за столу, діти», і ми всі вибігли до малої вітальні й попадали на підлогу, ледь не помираючи зо сміху. Петсі Рут навіть напудила в штанці. А що найсмішніше, Іджі була настільки оглушена щастям, сидячи поряд з Рут, що навіть не збагнула, чому ми сміялися. Адже, проходячи повз вітальню, вона зазирнула всередину і сказала: «Гарно ж ви поводитесь, коли в нас у домі гостя». І, звісно ж, нас розібрало знову…

Дуже скоро Іджі почала поводитись, як приручене цуценя. Здається, того літа Рут теж почувалася самотньо… Іджі вміла розсмішити її – о, чого б не зробила Іджі, щоб тільки її розважити. Мама казала, що то був єдиний період у житті Іджі, коли ту можна було змусити робити все, що хочеш, – просто попросивши Рут умовити її. Іджі радо зістрибнула б зі скелі, якби її попросила Рут. Я в цьому не сумніваюся! Уперше з дня загибелі Бадді вона навіть пішла до церкви.

Де б не була Рут, Іджі знаходилася десь поряд. То було взаємне почуття. Вони просто прикипіли одна до одної. Часто було чути, як вони сидять на ґанку на гойдалці, хихикаючи цілу ніч. Навіть Сипсі кепкувала з неї. Щоразу, побачивши її біля себе, вона казала: «Стара добра любовна муха вкусила Іджі».

Ми чудово проводили час того літа. Рут, зазвичай досить стримана, вперше навчилася дуркувати і бавитися в ігри. І дуже скоро, коли Ессі Рю грала на піаніно, вона разом з усіма нами приєднувалася до співу.

Ми всі були щасливі. Та одного вечора мама сказала мені, що їй страшно подумати, що буде, коли літо закінчиться і Рут повернеться додому.