Читать книгу Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фэнни Флэгг, Фенні Флеґґ - Страница 30

Цікаво, що більшість людей можуть перебувати поряд із кимось, а тоді поступово закохатися і вже не знати, коли саме це сталося. Але коли це сталося з нею, Рут знала з точністю до секунди. Тієї миті, як Іджі посміхнулася до неї й простягнула їй банку з медом, почуття, які вона намагалася приховати, заполонили дівчину.

І саме тоді вона зрозуміла, що любить Іджі всім серцем. Ось чому вона плакала того дня. Ніколи в житті вона цього не відчувала і знала, що навряд чи відчує знов.

А тепер, місяць по тому, вона плакала, бо любила її так сильно, що мала їхати. Іджі – закоханий підліток шістнадцяти років і, мабуть, не розуміє, що каже. Їй на думку не спадало, про що вона просить, благаючи Рут залишитися разом із ними. Але Рут усе розуміла й усвідомлювала, що мусить забиратися звідси.

Вона не знала, чому їй так хотілося бути з Іджі більше, ніж з будь-ким на землі, але це було так. Вона молилася через це, плакала, але не знаходила жодної відповіді, окрім як повернутися додому й одружитися з Френком Беннеттом, молодим чоловіком, з яким вона заручена, і намагатися стати доброю дружиною й матір’ю. Рут була впевнена: що б не казала Іджі, вона переживе цю закоханість і повернеться до свого життя. Тож Рут зробила єдине, що могла.

Коли вона сказала Іджі, що наступного ранку їде додому, Іджі просто збожеволіла. Вона замкнулася в кімнаті й трощила меблі, здіймаючи такий гамір, що чути було в усьому будинку.

Рут сиділа на своєму ліжку, ламаючи руки, коли зайшла матінка.

– Рут, будь ласка, підіть туди й поговоріть із нею. Мене й батька вона до кімнати не впускає, а решта дітей бояться поткнутися туди. Прошу вас, люба, я боюся, що вона завдасть собі шкоди.

Вони знову почули, як щось розлетілося на друзки. Матінка подивилася на Рут і благально сказала:

– Рут, вона там – як поранений звір. Не могли б ви піти й подивитися, чи не можна її трохи заспокоїти?

До дверей підійшла Нінні.

– Мамо, Ессі Рю каже, що тепер вона розбила лампу. І винувато глянула на Рут.

– Гадаю, вона засмучена через те, що ви їдете.

Рут довго йшла по коридору. Джуліан, Мілдред, Петсі Рут і Ессі Рю – усі ховалися за дверима своїх спалень, лише висовуючи голови та дивлячись розширеними очима, як вона проходить повз них.

Матінка й Нінні стояли в кінці коридору. Нінні затикала пальцями вуха.

Рут легенько постукала в двері Іджі. Зсередини кімнати Іджі заволала:

– ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД МЕНЕ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ! – і щось кинула, розбивши об двері.

Матінка кашлянула й солодким голосом промовила:

– Діти, чому б вам усім не піти до вітальні й не залишити Рут із нею наодинці.

Усі шестеро швиденько дременули сходами вниз. Рут продовжувала стукати.

– Іджі, це я.

– Забирайся!

– Я хочу поговорити з тобою.

– Ні! Дай мені спокій!

– Будь ласка, не треба так.

– Забирайся до біса від моїх дверей, я не жартую! Щось знову розбилося об двері.

– Будь ласка, впусти мене.

– НІ!

– Будь ласка, люба.

– НІ!

– ІДЖІ, ВІДЧИНИ ЦІ ЧОРТОВІ ДВЕРІ НЕГАЙНО, Я НЕ ЖАРТУЮ! ТИ МЕНЕ ЧУЄШ?

На мить запанувала тиша. Двері повільно відчинилися.

Рут увійшла й прикрила їх за собою. Вона бачила, що Іджі перебила все в кімнаті. Деякі предмети навіть двічі.

– Навіщо ти так поводишся? Ти ж знала, що одного дня я маю поїхати.

– Тоді чому ти не дозволяєш мені поїхати з тобою?

– Я тобі казала чому.

– Тоді залишися.

– Не можу.

– ЧОМУ? – щосили закричала Іджі.

– Може, припиниш горлати? Ти бентежиш мене й матір. Увесь дім тебе чує.

– Начхати.

– Гаразд, а мені ні. Навіщо ти поводишся, як мала дитина?

– ТОМУ ЩО Я КОХАЮ ТЕБЕ Й НЕ ХОЧУ, ЩОБ ТИ ЇХАЛА!

– Іджі, ти несповна розуму? Що подумають люди про велику дорослу дівчинку, яка поводиться як не знаю хто?

– НАЧХАТИ!

Рут стала збирати речі, розкидані по підлозі.

– Чому ти маєш одружитися з тим чоловіком?

– Я тобі казала чому.

– ЧОМУ?

– Бо я так хочу, ось чому.

– Ти його не любиш.

– Ні, люблю.

– Ні, не любиш. Ти любиш мене… Ти знаєш, що любиш мене.

Ти знаєш, що любиш мене!

– Іджі, я кохаю його і я одружуся з ним.

Тоді Іджі остаточно оскаженіла й почала кричати, волати від люті:

– ТИ БРЕХЛО, НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! ЩОБ ТИ ВМЕРЛА! БІЛЬШЕ НЕ ХОЧУ ТЕБЕ БАЧИТИ, НІКОЛИ В ЖИТТІ! НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ!

Рут взяла її за плечі й щосили труснула. Сльози котилися по щоках Іджі, яка продовжувала кричати:

– НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! ЩОБ ТОБІ ГНИТИ В ПЕКЛІ!

Рут сказала:

– Припини це! Ти мене чуєш?

І, перш ніж зрозуміти, що відбувається, вона з усією міццю ляснула Іджі в обличчя.

Іджі глянула на Рут, вражена й мовчазна. Вони стояли, дивлячись одна на одну, і тієї миті Рут більше за все на світі бажала схопити її та притиснути до себе якнайміцніше; але вона знала, що якщо зробить це, то вже ніколи не поїде.

Тож Рут вчинила найтяжче у своєму житті: вона просто розвернулася й пішла, зачинивши за собою двері.