Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 9
Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля,
написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна
Розділ V
Рацеї під мухою
ОглавлениеПотім надумалися підобідати на лоні природи. Де й узялися сулії, окости гуляли, пугари літали, жбани торохкали.
– Сип!
– Передай!
– Не минай!
– Розбавляй!
– Е ні, мені без води! Оце воно, друже!
– Нумо, одним хилом!
– А мені кларету! І щоб стопочка з наспою!
– Заллємо смагу!
– Тепер ти від мене не відчепишся, триклята гарячко!
– Вірите, кумонько, щось не годящий я нині до пиття!
– Вам що, нездужається, серденько?
– А я, щось мені зле.
– Трам-тарарам, побрешімо про вино!
– Я, мов папський мул, п'ю о певній порі.
– Я чисто тобі пріор, у руках ніби Требник, а це плескач із вином.
– Що з'явилося раніше: спрага чи трунки?
– Спрага, бо з якої нетечі невинятка почали кружати?
– Трунки, бо privatio presupponit habitant[14]. Я – клірик.
– Ми – невинятка і тнемо коряками без спраги.
– Азм, грішний, без спраги лише починаю, а потім вона приходить сама. Для мене пити – це грати зі спрагою у довгої лози. Я вічний пияк. Для мене вічне життя у вині, а вино – це моє вічне життя.
– Співаймо! Пиймо! Псалмопивці!
– А де ж запропастилася моя посудинка?
– А чого мені жодна душа не підсипає?
– Ви полощете горло, бо дере, чи дерете горло, щоб полоскати?
– Теоретизуй, не теоретизуй, а напрактикуватися можна.
– Не лови ґав!
– Жлукчу, дудлю, ґольґаю, щоб очі не западали.
– Пияк – він невмирака!
– Без узливання я – сухогриб, пиши тоді пропало. Переселиться моя душа, де мокріше. Там, де суш, вона не житець.
– Нумо, підчаші, нових форм творці, з непитущого питущого зліпіть!
– Треба гарненько скропити сі цупкі, сухі хляки!
– Кому вже не п'ється, так не п'ється.
– Вино в жилах грає, у вигрібну яму воно не потрапляє.
– Я ці клишки сьогодні вранці шлямував, залишається тепер їх сприснути.
– Я все в голодний куток пхав!
– Аби мій вексельний папір пив так само, як я, чи вчитали б його кредитори з настанням терміну оплати?
– Рука така невтомна, що й носа хазяїну натовкла.
– Скільки ще влізе, перш ніж назад верне?
– Як отак весь час питати броду, кінська упряж прорветься!
– Це називається пити з джерельця.
– А яка різниця між шийкою і джерельцем?
– Велика, шийка затикається корком, а джерельце чопом.
– Оце сказано!
– Кружали бочку хвацько наші предки.
– Співуни невсип-пущі! Пиймо!
– Оце кишкове промивання. Не треба й на річку ходити!
– Я п'ю, не кажи ти губка.
– А я, не кажи ти храмовник.
– А я, не кажи ти tanquam sponsus.[16]
– А я, не кажи ти sicut terra sine aqua.[17]
– Що таке шинка?
– Це вимога на дудліж, трап. Звичайним трапом спускають винні барила у льох, а цим трапом у кендюх.
– А раз так, то пиймо! Я ще не набрався. Respice persona; pone pro duos; bus поп est in usu.[18]
– Аби я вмів так ціпом махати, як смалити чарку, з мене вийшов би знаменитий ціпов'яз.
– Жак Кер, багатій, не раз забивав палю.
– Отак напували б і нас.
– Бахус, той під охотою звоював Інд.
– Мелінду, так ту взяли з п'яних очей.
– Дрібен дощик прибиває подорожню куряву. Довгі гульбощі гасять грім.
– Як із мого чопа такі струмені вириваються, то чом би вам не припасти до цього чопа?
– Я це врахую.
– Гей, пахолку, сип мені ще. Тепера моя черга тебе запізвати!
– Ґїйо, ти там недалеко, – подай мені глека!
– Я позиваюся зі своєю спрагою. Пахолку, оформлюй мій позов як належить!
– Мені б оте шумовиння і оті вишкварки!
– Колись я пив до дна, а нині п'ю все до ріски.
– Підгрібаймо все: часу в нас доста!
– Та й клишки у цього волика, полового з чорними латками, – смакота! То ми їх дочиста!
– Пийте, а то я…
– Ні, ні!
– Пийте, пийте – який ви проханий!
– Щоб горобці клювали, їх треба плеснути по хвосту, а щоб я пив, мене треба добре припрохувати.
– Lagona edatera![19] Нема в моєму тілові такої нірки, куди б могла сховатися від вина спрага.
– А в мене це винце тільки спрагу розпалює.
– А в мене спрагу прожене це винце.
– Хай знають під дзенькіт боклаг і пляшок: утратили спрагу, нема її чого в собі шукати, – її вигнали часті винні клістири.
– Всевишній створив планети, а ми по них плентаємося і припланечуємося.
– У мене Господеве слово на устах: Sitio![20]
– Азбест, тобто камінь, і той не такий нескрушний, як непогасима спрага, яку оце чує моє високопреподобіє.
– Апетит, як сказав Ангест Манський, ся рождає під час їди, а спрага ся рождає під час пиття.
– Чи є помічне від спраги?
– Є, але не те, що рятує від собачого укусу: як бігтимеш позад собаки, він зроду тебе не вкусить, як бігтимеш із питвом назустріч спразі, вона тебе завжди обминатиме.
– Ловлю тебе, виночерпію, на слові! Будь невичерпний! Ще черепушку! Арґус, щоб бачити, був стоокий, а корецький має, як той Бріарей, бути сторуким, аби черпати й черпати.
– Спершу мочеморди, а потім сушеморди!
– Білого! Сип, сип, хай йому біс! Добру повну: язик у мене наче терпуг.
– Смикнімо, службо!
– П'ю до тебе, друзяко! Вперед!
– Пішло, як брехня по селу!
– О lachryma Christi![21]
– Це девіньєрське – піно!
– Біле винце – розкіш!
– Оксамитове, їй-бо!
– Оце воно: карноухе, деруче, вовнясте!
– Друже, по новій!
– Скільки не подаватимуть, ми не скажемо: «Пристав!»
– Ex hoc in hoc[22]. І ніякісінького мошенства! Беру всіх у свідки. Я оце перепив усіх. Я – панотець Перепивайло.
– О п'яндиголови! О жадаки! Посмагли як жаби у болоті!
– Пахолку, друже, повну, та пильнуй, аби з коронкою!
– Просто шапка кардинальська!
– Natura abhorret vacuum.[23]
– Хоть би рісочку – мусі напитися.
– Давай по-бретонській!!
– До дна!! До дна!
– Дерболизнемо цього зілля!
14
Позбавлення уже передбачає посідання (латин.).
15
Горацій – Послання (латин.). Переклав Михайло Білик.
16
Жених (латин.).
17
Випалена земля (латин.).
18
Не забувай, з ким маєш справу; лий на двох; «бус» вийшло з ужитку (латин).
19
Пиймо, друзяко! (Баск.)
20
Прагну (латин. – Євангелія від Івана, 19, 28).
21
Сльоза Христова (латин.).
22
Звідси і сюди! (Латин.)
23
Природа порожнечі не терпить (латин.).
