Читать книгу Атта Троль - Генрих Гейне, Генріх Гейне - Страница 2

Геть оточене узгір’ям,

Темним, сміливим, стрімчастим,

Заколиханеє шумом

Диких пінистих потоків,

Розляглось, як мрія, красне

Котере[5]. В домочках білих

Скрізь балкони; красні дами

Там стоять, сміються щиро.

Сміючися, споглядають

На базар строкатий, гучний:

Тож під дудочку танцюють

Там ведмедиця з ведмедем.

Атта Троль і чорта Мумма —

Звалась так його дружина —

Виступають, і від дива,

Аж не тямляться всі баски.

Твердо, повагом, велично

Атта Троль танцює гордий,

Та дружиноньці кудлатій

Цноти й повагу бракує.

Так мені здавався часом

Той її танець канканом,

Бо при вискоках зухвалих

Grand’ Chaumiиre мені згадалась.

Навіть сам поводар жвавий,

Що її провадив в путах,

Теж, здається, зауважив

Неморальність того танцю.

І не раз за теє Мумму

Батогом він бив по спині,

І ревіла чорна Мумма,

Що аж в горах віддавалось.

Сей поводар мав на шапці

Шість мадонн, що боронити

Мали голову від кулі,

Ворога або й від кузьок,

А на плечах мав поводар

З олтаря покров барвистий,

Що служив за плащ у нього

І скривав ножі й пістолі.

Був ченцем колись поводар,

Потім ватагом злодійським;

Щоб і тим, і другим бути,

Став на службу в Дон Карлоса[6].

Як втікать Дов Карлос мусив

Разом з цілим товариством,

А найкращі паладини

Діла чесного шукали

(Пан Шнапганський[7] став письмовцем),

Тож тоді й наш лицар віри

Став ходить по всьому краю,

З ним же й Атта Троль, і Мумма,

І ведмеді танцювали

Перед людом на базарах.

На базарі в Котере

Атта Троль танцює в путах!

Атта Троль, що жив колись-то

Наче гордий князь дикарський,

На верхів’ях вільних гірських, —

Для юрби в долині скаче!

Так, за ті нікчемні гроші

Він танцює, він, що перше

Був величним, жах наводив,

Чув себе таким всесильним!

Як згадає ж молодощі,

Панство втрачене ліснеє,

Заревуть сумнії гуки

У душі у Атта Троля.

Сумно гляне він, мов чорний

Фрейлігратів мурин-князь, —

Той погано бив у бубон,

Сей же зле танцює з жалю.

Співчуття йому немає,

Тільки сміх. Сама Жюльетта[8]

Засміялася з балкона

Розпачливим скокам звіра.

Бо нема в Жюльєтти в грудях

Почуття, вона французка,

Врода — все для неї; справді,

Чарівна сама на вроду,

В неї погляди — то милий

Невід з проміння, в той невід

Наше серденько, мов рибка,

Попада, тріпоче й мліє.