Читать книгу Метаморфози. Нотатки лікаря про медицину та зміни людського тіла - Гевiн Френсiс - Страница 6

Біля моєї лікарні є парк, обсаджений вишнями і в’язами, які красиво змінюються в різні пори року. У вільний час я сідаю на лавку й за ними спостерігаю. Нещодавно кількох найвищих в’язів підкосили зимові урагани – у землі, звідки їм повиривало коріння, лишилися глибокі труноподібні борозни. На Великдень гілки дерев укриває така неймовірно яскрава зелень, що я починаю розуміти, чому рай дехто уявляє зеленим. Весняний вишневий цвіт осипається на траву, і той, хто гулятиме серед вітів, ніби вбереться в рожеві шати. У літньому густому й достиглому повітрі палять вогнища, граються в затінку на підстилках діти й ходять напнутими між дерев мотузками акробати. Але накраща для мене пора – осінь, коли небо бездонно-глибоке, повітря прозоре й ніжне, а під ногами купи пурпуру й золота. Я милуюся цим парком уже близько 25 років – медуніверситет, де я навчався, також поряд.

Вісімнадцятирічним першокурсником я йшов під листяним дощем на незабутню пару з біохімії, на лекцію, де мені відкрилися хитросплетіння, ба навіть дива життя. Починалося все нудно: на стіні світився слайд зі складною схемою молекули гемоглобіну. Викладачка пояснювала, що хімічна сполука, яка зв’язує кисень у червоних кров’яних клітинах, відома під назвою «порфіринове кільце». Вона важлива як для гемоглобіну, так і для хлорофілу – пігменту листя, що поглинає сонячну енергію. Саме завдяки порфіринам, розповідала лекторка, стало можливим звичне для нас життя на Землі. Молекулярна структура на слайді нагадувала чотирилисник конюшини – пелюстки порфірину складалися в хитромудрий візерунок, а в серці кожної світився атом заліза, ніби розпечена лава.

Захоплена кожною пелюсткою молекула кисню, пояснювала викладачка, червонішає, наче осінній клен, а вивільняючись, стає темно-багряною. Ось і вся біохімія. «Але це не статичний процес, – додала вона, – а живий і динамічний». Осердя одної пелюстки під впливом кисню трансформується, енергія перетворення натискає на крихітний атомний важіль – і ось уже міняються всі чотири, стимулюючи більше споживання кисню. Вишуканість біохімії глибоко вразила мене своєю очевидною неймовірністю: і в хлорофілі, і в гемоглобіні молекули співпрацюють, аби зберегти життя.

Розглядаючи діаграму, я спробував уявити, як перетворюються мільярди молекул мого гемоглобіну, вбираючи в легенях кисень кожного подиху, а потім поштовхи серця накачують кров у мозок, м’язи й печінку, де все ще раз зміниться – тепер навпаки. Ця трансформація так само важлива й неминуща, як поява нового листя навесні та його опадання восени, але чомусь не вірилося, що вона вічно триває в моєму тілі.

Усе довкола ніби сповнилося святобливої радості: така рівновага серед буяння людської біохімії здавалася дивовижно привабливою, хоча й невідворотною.

Перетворення – одна з найдавніших вічних тем у літературі й мистецтві: дві тисячі років тому латинський поет Овідій у своїх «Метаморфозах» зобразив природу й людство виром, де все живе й неживе нескінченно змінюється, ніби «податливий віск: набуваючи форм усіляких, він, хоч і виглядом різний буває, весь час мовби інший […] ось так і душа є постійно душею, лише переходить […] у постаті різні». Свою поему Овідій закінчує проголошенням спорідненості всього сущого й пристрасним закликом співпереживати кожній живій істоті. Клінічна практика також ґрунтується на емпатії, а медицину можна назвати дитиною науки й доброти.

Бути живим означає вічно рухатися. Наші межі мінливі – їх творить і змінює довкілля. Річкова вода, що колись була морськими бризками, за рік може потрапити до сусідового кровотоку. Вода вашого мозку випадала дощем на стародавні землі й здіймалася хвилями давно висохлих океанів. Із цього погляду наші тіла схожі на потоки чи вогнища – вони щомиті інакші. Зростаючи, одужуючи, пристосовуючись і старіючи, вони неминуче видозмінюються – як зазнають змін під час сну, запам’ятовування й навчання наші душі. У звичайні дні я приймаю принаймні 12 пацієнтів до обіду та ще стільки – після. Усі 24 розділи цієї книжки такі самі різні, як 24 щоденні консультації, – я просто розповідаю про те, як, працюючи лікарем, беру все можливе від корисних змін і намагаюсь уповільнити шкідливі. У книзі йдеться про певні важливі перетворення, які я, фахівець, мав честь спостерігати.

Категорії, на які я поділив усі розділи, багато в чому перетинаються.

Близько чверті з них присвячено значущим змінам і переходам з однієї фази життя до іншої: зачаттю, народженню, дозріванню, вагітності, менопаузі та смерті. Людям, які їх переживають, дедалі частіше хочеться підтримки лікарів.

Наступна чверть книжки – про медичні кризові стани, яким під силу змінити наші тіла й душі, – ампутації, переломи, гормональні сплески й навіть рак.

Свідомість наша також ніколи не дрімає, і тому ще чверть розповідей я присвятив змінам, які на неї впливають, – від нічного сну до засадничої ролі пам’яті й дуже різних ознак душевних хвороб, які мене, терапевта, просять полегшити.

Нарешті останні кілька розділів стосуються добровільних змін свого тіла: часом нам хочеться наростити м’язи, зробити татуювання чи ще якось змінити свою зовнішність, аби нарешті відповідати ідеалу чи власному баченню себе. Як лікар, я прагну сприяти корисним змінам і послаблювати наслідки потенційно шкідливих.

Саме слово «пацієнт» означає «страдник». Завдання медицини – полегшити людські страждання. Як письменника мене цікавить метафора перетворення, якою тисячоліттями переймаються поети, митці й мислителі. Як лікар, я також цікавлюся трансформаціями, бо завдання медичної практики – шукати бодай найменші позитивні зміни в тілах і душах пацієнтів. Я хотів би, щоб ця книжка стала гімном динамізму й трансформації людського життя – і в тілесному, і в універсальному вимірі. Можливість, ба більше, неминучість змін дарує нам усім надію на краще.