Читать книгу Метаморфози. Нотатки лікаря про медицину та зміни людського тіла - Гевiн Френсiс - Страница 8

Упродовж навчального року я працював у барі, а влітку готував людські трупи до розтину. Бар був школою життя, а анатомічна лабораторія, як я спершу вважав, стане школою смерті. Моторошно там не було – навпаки, я просвітився, зміцнив шлунок і добряче вивчив анатомію. Але про смерть так нічого й не дізнався.

Лише ставши дипломованим лікарем, я почав братися за найскорботніші обов’язки в медицині й повідомляти про невиліковні хвороби чи смерть близьких. У лікарні миті вмирання вже стали звичними. Я часто стояв у печалі, поки лунав чийсь останній хрип, або помічав охолодження шкіри після невдалої реанімації. Відсутність фізичних змін у момент переходу трохи бентежила: мертве тіло складалося з тих самих елементів, що й за мить до того живе. Рух, у якому мить за миттю народжується життя, просто спинився.

Колись люди вірили, що після смерті душа вилітає крізь роззявлений рот. «Усе життя тримається на нитці, – писав Монтень, – і висить на краєчку губи». Часом нитка надійна й міцна, інколи – тендітна й непевна. Смерть для нього була перериванням старої нитки на життєвому ткацькому верстаті, початком розмотування нової. Зачаття ж, відповідно, – ніби вплітання нової нитки й зародження візерунка на життєвому полотні.

Перший дитячий спогад Леонардо да Вінчі – про те, як червоний шуліка (птах-трупоїд) спустився до нього в колиску й відкрив йому губи хвостом. Шуліки – вправні акробати (вигляд їхнього хвоста надихнув римлян на форму своїх кораблів), і Леонардо уважно за ними спостерігав, креслячи власні літальні машини. Інтерпретацій спогаду багато: одні вбачають у ньому зародження творчого генія, другі – сприйняття своєї винятковості, треті знаходять натяки на гомосексуальність.

Приблизно 1503 року митець зобразив дорослу Діву Марію на колінах у її матері, святої Анни. Марія простягає руки до Ісуса, ніби намагаючись повернути його в сім’ю, але дитина уникає її, обіймаючи натомість ягня, що зазвичай тлумачать як майбутнє жертовне розп’яття.

За часів Леонардо люди вже давно вірили, що Марія завагітніла без сексу. Думка про те, що її зачали так само, набирала прихильників. Тогочасний папа зробив цю думку догматом віри. Кількасот років тому Анна була ключовою постаттю середньовічного культу плодючості: на картинах її зображали з трьома доньками-Маріями й трьома чоловіками. Коли жінки довкола вагітніли по 20—30 разів за життя, кілька вагітностей Анни зробили з неї популярну святу.

Утім, навіть тим, хто не був святим, зародження нового життя видавалося небесною таїною за межами розуміння. Секс точно грав у ньому певну роль, але яку саме – ніхто не здогадувався. Однак Леонардо таки намагався збагнути всі етапи людського життя й дійти до його витоків. На одному зі своїх відомих малюнків, зробленому за десятиліття до картини святої Анни, він спробував зобразити чоловіче й жіноче тіло в розрізі в момент зачаття.

У цій справі він уже мав попередників, але, попри його знання анатомії та досвід розтинів, більшу частину статевої анатомії просто вигадав. За його уявленнями, тілесні рідини перетворюються одна на одну під впливом тепла та роботи м’язів. Особливі канали з’єднують матку з грудьми (він вважав, що грудне молоко утворюється з менструальної крові) і хребтом, звідки до неї потрапляє жіноче сім’я. Чоловічу анатомію було зображено так само нетрадиційно: однією трубкою з’єднано серце зі спинномозковим каналом, по інших із мозку до хребта й пеніса тече сперма. Яєчка просто слугують тягарцями для врівноваження трубок. Гумору йому точно не бракувало, судячи з підпису малюнка: «Я показую чоловікам першу і, можливо, другу причину існування».

Через 20 років після того, як да Вінчі написав святу Анну, німецький фізик Євхарій Ресслін під враженням від рядків із Книги Буття («Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою») припустив, що «неповторна природна насолода» стосунків чоловіка й жінки – це часткова компенсація мук дітонародження та розрада від неминучості смерті.

На початку XVIII століття німецький фізик Альбрехт фон Галлер уже знав, що яйцеклітини утворюються в яєчниках, але вважав, ніби від сексу фаллопієві труби тверднуть, «захоплюють і стискають яєчники під час несамовитого злягання, а тоді видавлюють і поглинають дозрілу яйцеклітину». Лише через 70 років іще один німець Карл Ернст фон Бер зміг на власні очі побачити яйцеклітину ссавця (собаки), а потім, у 1930-х, людську яйцеклітину помітили у фаллопієвій трубі – так почалося сучасне розуміння зачаття.

Переважно я працюю з плідністю й безплідністю, моя робота – це зачаття, запобігання й часом аборти. Жінки приходять і просять допомогти позбутися вагітності або, навпаки, сприяти їй, зупинити чи стимулювати овуляцію. Я даю поради, виписую ліки й роблю невмілі зображення чоловічих і жіночих тіл. Але в плідності з її ритмами чимало загадок, навіть нині.

Нове життя зазвичай зароджується непомітно: у деяких жінок під час овуляції буває короткочасний біль, але ембріони можуть утворюватися протягом доби, й ані зачаття, ані потрапляння заплідненої яйцеклітини в матку ніхто не відчуває. Від підозри до певності, що спонукає йти до аптеки по тест на вагітність, може минути кілька тижнів.

Консультації бувають різні – іноді радісні, часом печальні. Жінка заходить до мого кабінету, сідає коло столу й каже: «Я вагітна». За інтонацією можна зрозуміти, тішить це її чи гнітить. Я роблю припущення й неквапом запитую, як вона почувається, – просто для певності. «Неймовірно!» – чую я деколи. Або: «Жахливо!» Буває, після цього розстібається сумочка й на стіл викладаються похапцем куплені тести із синім хрестиком чи подвійною рожевою смужкою. Ми уважно їх оглядаємо, повертаємо до світла, аби впевнитись, і я дістаю ще один зі своєї шухляди. Поки реагент просякає сечею, ми стурбовано й понуро чи, навпаки, захоплено й нетерпляче на нього дивимося.

Сучасні тести такі чутливі, що багато жінок дізнаються про вагітність уже через кілька днів після зачаття, коли ембріон – іще ниточка клітин на желеподібному диску, з якої згодом розвинеться вісь хребта. Коли настрій у кабінеті захоплено-нетерплячий – це миті солодкого сподівання на довгождану дитину чи приємний сюрприз. Якщо ж гостя стурбована й понура, мої запитання дещо тривожнішають – коли у вас востаннє були місячні? яка тривалість вашого циклу? коли ви могли завагітніти? це ваша перша вагітність? Ми вже звикли контролювати власні тіла, але вагітність – це первісне нагадування, що інколи за змінами годі встежити, а в тіла є власні ритми, поворотні точки й напрямки руху. Декого у вагітності жахає саме її невблаганність: точку неповернення пройдено, запущено процес, чия незвичність часом доходить аж до відчуженості, і байдуже, триватиме вагітність чи урветься, – для жінки життя більше ніколи не буде таким, як раніше.

У більшості регіонів Сполученого Королівства жінка має право на переривання вагітності, якщо відчуває (і два терапевти своїми підписами підтверджують) ризик для фізичного чи психічного здоров’я. Процес підтвердження швидкий і тактовний – я підписував направлення щасливим заміжнім жінкам, вагітним від когось іншого, і підліткам, які не хотіли, аби про це дізналися батьки й перетворили їхнє життя на пекло. Тепер це буває вже значно рідше, ніж колись: завдяки сексуальному вихованню й доступності контрацептивів підліткових вагітностей у країні за 20 років стало вдвічі менше.

Колись я бачив штучне запліднення. На жіночі яйцеклітини, що лежали на скляній таці, із піпетки крапнули спермою. Вони майже негайно запліднилися й почали дробитися, меншаючи з кожним подвоєнням, доки не виникла порожниста куля протоембріону – досі не набагато більшого від яйцеклітин. Новий організм починає збільшуватися не відразу – хімічні елементи яйцеклітини та сперматозоїда спершу просто з’єднуються в нові структури. Людське запліднення водночас і вражало, і здавалося буденним – наче запилення квітки бджолою.

Сто років тому массачусетський лікар Данкан Макдуґалл зважував своїх пацієнтів перед смертю й одразу після неї. Маса тіла зменшувалася на 21 грам – отже, саме стільки важила душа. Насправді в нього просто були погані ваги: ані настання смерті, ані зародження життя маси тіла не змінюють. Просто припиняє чи починає існувати все, що нас тримає на світі, – відбувається ще одна трансформація.

Коли я зустрів Ганну Мольєр, їй було 24. Її довге волосся було зав’язане у вузол і між консультаціями змінювало кольори, немов світлофор, а сама вона носила пурпурові чи сині сукні до кісточок. Вони з чоловіком Генрі перебралися до Шотландії з валлійських долин, і Ганна говорила з таким сильним акцентом, що мені часто доводилося перепитувати. Одного дня вона прийшла, розстібнула сумочку й виклала на мій стіл три смужки.

– Я вагітна.

– І як ви тепер почуваєтеся?

– Ми цього не планували, якщо ви про це, але я народжуватиму.

Після розмови про вітаміни, акушерок, УЗД та ранкову нудоту я дав їй направлення до жіночої консультації.

Під час вагітності, яку вона жахливо переносила, ми часто бачилися. У Ганни стрибав тиск, її нудило, почалася печія, а спина боліла так, що жінка ледве ходила. «Більше жодних вагітностей, – сказала мені Ганна своєю співучою англійською. – Одна – і досить».

Через шість тижнів після пологів вона принесла мені дитину – тендітну дівчинку з чорнильно-темними очима та м’яким прозорим пушком на голові. Заповнивши бланк результатів скринінгу для її доньки й оглянувши акуратний шрам від кесаревого розтину, я обговорив із нею варіанти контрацепції та виписав рецепт на таблетки. «Надійність – 99 %, але важливо вживати щодня в той самий час».

Через три місяці вона прийшла до клініки з дитячим візочком. Вийшовши, аби запросити її з чекальні, я помітив, що Ганна сидить біля ще однієї моєї пацієнтки, яка саме починала третій цикл штучного запліднення.

– Я знову вагітна! – сказала Ганна, штовхаючи візочок крізь двері кабінету. Коли вона сіла й почала рукою гойдати дитину, я запитав, як вона почувається.

– Жах, правда ж? Я ще від минулої не відійшла. Нудота, набряклі груди – усе, як тоді… – жінка завмерла на мить, усвідомивши, чому я запитав. – Але аборту не буде – ми з Генрі вже вирішили.

Друга вагітність далася їй важче. Ми бачилися кожні два-три тижні й міняли рецепти – від нудоти, від печії, від болю в спині та загострення радикуліту. В останні місяці, коли почалося нетримання сечі, Ганна майже не виходила з дому й дуже мало спала. У неї впали тромбоцити, підвищився кров’яний тиск, і гінекологи знову запропонували кесарів розтин.

– Це точно останнє, – сказала вона, кульгаючи квартирою, коли я зайшов її провідати. – Може, хай мені й труби заодно перев’яжуть?

– Спитаю, – відповів я і написав у відділення акушерства й гінекології.

Через два тижні прийшла відповідь. «Не радимо робити стерилізацію в такому молодому віці, – писали фахівці. – Про це дуже часто шкодують. Коли виписуватимемо з лікарні, запропонуємо контрацептивний імплант».

Медицина наздоганяла да Вінчі аж до ХІХ століття, коли переважно німецькі гінекологи таки почали міркувати про анатомію запліднення. Вони ретельно занотовували фізичні зміни під час статевого акту й припускали їхній зв’язок з імовірністю зачаття. Цікавилися, які позиції найвдаліші, та міркували про небезпеку сексу під час вагітності. Сперечалися, чи змінює матка форму й положення, коли жінка відчуває оргазм. Жінок серед них не було.

1933-го, коли лікарі наближалися до розуміння людської вагітності й періодичності овуляцій, а американська заборона порнографії трохи послабилася, лікар із Нью-Джерсі на ім’я Роберт Дікінсон опублікував своє дослідження. Йому здавалося, що анатомії час уже відійти від трупів у секційній залі й зайнятися живими людьми. Як гінеколог, він щодня шукав відповідь на запитання, чому декому не вдається завагітніти, і розумів, що небажання вільно говорити про секс призводить не лише до безмірного горя, а й до безплідності. «Можливо, – писав він, – ця соромливість народжується з переконання, що таким дослідженням годі звільнитися з лабет особистого досвіду, індивідуальних упереджень і, найважливіше, припущень про авторську хіть». Розділ під назвою «Анатомія коїтусу» він починає зі спостереження про важливість сексу в житті людини: «Жодна інша тілесна функція не може наблизитися до статевого акту за далекосяжністю наслідків чи їхньою кількістю, отриманою за такий короткий проміжок часу. Нове життя (чи його відсутність) – справа кількох секунд».