Читать книгу Життя-буття. вірші + стихи - Ігор Голомозий - Страница 10

Пише вам дитятко, що не знало татка,

Що не знало маму, та й не могла знать.

Пише вам людина, Божая дитина,

Пише, бо не може більше вже мовчать.

Пише вам дитина, що не знала ласки,

Радості та щастя, ніжності й тепла.

Бо тая дитина не була доросла,

Не була старою, не була мала.

Бо тая дитина не бачила сонця,

Не бачила ночі, місяця й зірок.

Не була в садочку, не пішла до школи,

Не дзвонив для неї найперший дзвінок.

Скільки таких діток гине у утробі?

За гріхи батьківські гине Божий плід.

Не ступнув на землю, не пірнув у воду.

На землі ніякий не залишив слід.

Лікар-гінеколог рукавички вдягне,

Вишкребе із мами вже живе дитя.

Гроші у кишені його вдовольнили —

Порвана дитина в урні для сміття.

Пишу вам сьогодні, бо сказати мушу,

Що за все прийдеться людям заплатить.

Бо Господь все бачить, бо Господь все знає.

Кожну нашу думку, кожну нашу мить.

Послухайте мамо, лікарю, татусю.

Не вбивайте кажу в пузі немовлят.

Бо колись напише і до вас дитина.

Пишуть вже мільйони вбитих немовлят.